Рішення № 8802377, 01.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.04.10 р.                     Справа № 26/137                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Автодизель” смт. Володарське (код ЄДРПОУ 32577508)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 00191158)

про стягнення основного боргу в сумі 311832,78 грн., пені в сумі 71382,93 грн., 3% річних у розмірі 8575,40 грн., інфляції в сумі 41473,76 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Дворачек В.М. за довіреністю б/н від 15.03.2010 р.

від відповідача: Фурсова О.О. за довіреністю № 09-18/1646 від 30.12.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явилась)

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.02.2010 р. до 18.03.2010 р., з 18.03.2010 р. до 01.04.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Автодизель” смт. Володарське до відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” м. Маріуполь про стягнення основного боргу в сумі 311832,78 грн., пені в сумі 71382,93 грн., 3% річних у розмірі 8575,40 грн., інфляції в сумі 41473,76 грн.

Ухвалою суду від 21.10.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 26/137, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою від 04.11.2009 року провадження у справі зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення Донецьким апеляційним господарським судом в апеляційному провадженні скарги на ухвалу господарського суду від 21.10.2009 року. Ухвалою від 11.11.2009 р. Донецького апеляційного господарського суду апеляційна скарга повернута заявникові без розгляду. Ухвалою від 17.12.2009 р. Вищого господарського суду України відмовлено у прийняті касаційної скарги на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11.11.2009 року.

Розпорядженням від 01.02.2010 р. заступника голови господарського суду Донецької області справа № 26/137 передана на розгляд судді Богатирю К.В.

Ухвалою від 04.02.2010 р. провадження у справі поновлено, справа призначена до розгляду в судовому засіданні.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2008 р. сторони уклали договір № 4600032103/503, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався здійснити поставку продукції, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказану продукцію. Найменування продукції (номенклатура, асортимент), кількість, якісні показники, ціна, строки та умови поставки вказуються в специфікаціях, що є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється в порядку, визначеному в специфікаціях до даного договору. Покупець має право здійснити свої зобов’язання по оплаті достроково.

До спірного договору сторони підписали специфікації № 1 від 12.02.2008 р., № 2 від 11.06.2008 р., № 3 від 06.08.2008 р., якими передбачили найменування товару, одиницю вимірювання, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, порядок та строки поставки та оплати товару.

Відповідно до п. 3 специфікацій постачальник зобов’язаний надати наступні документи: транспортні та супровідні документи, рахунок–фактуру на оплату, паспорт на кожну одиницю продукції, податкову накладну. Документи повинні бути надані постачальником в строки, вказані в п. 7.1 договору.

Згідно п. 7.1 договору документи повинні передаватися разом з продукцією.

Пунктами 4 специфікацій передбачено, що оплата продукції по специфікаціям здійснюється по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту поставки та надання документів, вказаних в п. 3 специфікацій.

Згідно п. 12.2 договору кожна зі специфікацій є невід’ємною частиною даного договору з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

Відповідно до п. 12.3 договору він вступив у силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.12.2008 р.

Спірний договір та специфікації підписані представниками обох сторін, скріплені печатками, на підставі чого такі специфікації є невід’ємною частиною договору. Завірені копії договору та специфікацій до нього додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 4600032103/503 від 23.01.2008 р. за період з 05.03.2008 р. по 02.10.2008 р. ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 611286,78 грн. за видатковими накладними: № РН–0000060 від 05.03.2008 р. на суму 120950,00 грн., № РН–0000159 від 01.07.2008 р. на суму 178504,00 грн., № РН–0000209 від 21.08.2008 р. на суму 307600,00 грн., № РН–0000254 від 02.10.2008 р. на суму 1536,60 грн., № РН–0000255 від 02.10.2008 р. на суму 2696,18 грн. Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 611286,78 грн. підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично отримали товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Отримав” та відбитками штампів, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей: серії ЯОЛ № 168536 від 05.03.2008 р., серії ЯОЛ № 169842/19 від 01.07.2008 р., серії НБЙ № 337249 від 21.08.2008 р., серії НБЙ № 337454/1298 від 02.10.2008 р., податковими накладними: № 77 від 05.03.2008 р., № 226 від 01.07.2008 р., № 311 від 21.08.2008 р., № 375 від 02.10.2008 р., № 376 від 02.10.2008 р., рахунками–фактурами: № СФ–0000079 від 05.03.2008 р. на суму 120950,00 грн., № СФ–0000239 від 01.07.2008 р. на суму 178504,00 грн., № СФ–000322 від 21.08.2008 р. на суму 307600,00 грн., СФ–000387 від 02.10.2008 р. на суму 4232,78 грн. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 4600032103/503 від 23.01.2008 р. суд робить виходячи з того, що підставою поставки у видаткових та податкових накладних зазначені рахунки–фактури, в яких умовою поставки вказаний саме договір № 4600032103/503 від 23.01.2008 р. Також, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей містять посилання на договір як умову поставки. Крім того, найменування, кількість та ціна товару, зазначеного у накладних, повністю відповідають тим, що вказані в специфікаціях до договору. Відповідач у відзиві факт укладення договору № 4600032103/503 від 23.01.2008 р. купівлі–продажу між сторонами підтверджує. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідач повністю оплатив товар, отриманий за видатковими накладними: № РН–0000060 від 05.03.2008 р. на суму 120950,00 грн., № РН–0000159 від 01.07.2008 р. на суму 178504,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, завірені копії яких містяться в матеріалах справи. При цьому повністю неоплаченим залишився товар, поставлений за видатковими накладними: № РН–0000209 від 21.08.2008 р. на суму 307600,00 грн., № РН–0000254 від 02.10.2008 р. на суму 1536,60 грн., № РН–0000255 від 02.10.2008 р. на суму 2696,18 грн. Таким чином, загальна сума неоплаченого товару склала 311832,78 грн.

Позивач направляв відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за отриманий товар в сумі 311832,78 грн. Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вказаної претензії підтверджується повідомленням про вручення 17.08.2009 р. рекомендованого поштового відправлення представнику відповідача. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором, звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 4600032103/503 від 23.01.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Згідно ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідач надав до суду відзив вх. № 02-41/8305 від 25.02.2010 р. на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог тим, що позивачем не доведений факт направлення відповідачу разом із продукцією документів, передбачених пунктом 3 специфікацій до договору. Виходячи зі змісту п. 4 специфікацій до договору, відповідач вважає, що позивач не надав йому повного комплекту документів, відповідно до цього для відповідача не настав строк виконання зобов’язання по оплаті продукції.

Позивач надав до суду письмові пояснення № 6 від 24.02.2010 р., в яких вказує на той факт, що передав відповідачу разом із продукцією всі передбачені договором купівлі–продажу та специфікаціями до нього документи. Відповідач жодних претензій щодо не передання вищевказаних документів позивачу не пред’являв. Спірним договором підписання окремого акту прийому–передачі документів, передбачених п. 3 специфікацій до договору, не передбачено, тому підписання відповідачем видаткових накладних є єдиним належним доказом того, що разом із товаром передавалися всі необхідні документи.

З умов спірного договору вбачається наступне:

Згідно п.п. 7.3, 7.3.1, 7.3.2 договору прийом продукції по кількості здійснюється покупцем одним із наступних способів на вибір покупця:

У відповідності до „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю” № П-6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами.

Згідно ДСТУ 3–038–2003 „Маса господарських вантажів під час безтарних перевезень при торгово–комерційних операціях. Методика здійснення вимірювань”. Покупець здійснює переважування всіх вагонів без розчеплення на залізничних вагах покупця, повірених державним інспектором. За результатами переважування покупець розраховує масу нетто вантажу (продукції) по кожному вагону за окремою залізничною накладною.

До суду не надано доказів передачі продукції залізничним транспортом. Тому приймання продукції за кількістю повинно відбуватися згідно Інструкції П–6.

Пунктами 7.4, 7.4.1, 7.4.2 договору передбачений альтернативний спосіб приймання продукції за якістю та комплектністю, а саме приймання продукції на складі покупця відповідно до „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” № П-7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами; або на складі покупця із залученням незалежної експертної організації. Діючим законодавством України визначено, що залучення експерта здійснюється у випадку, коли неможливо з’ясувати певні питання без застосування необхідних спеціальних знань.

В даному випадку при прийманні продукції недоцільно застосовувати спеціальні експертні знання для встановлення наявності всіх документів у повному комплекті. Тобто залучення до участі в процесі приймання супровідних документів на продукцію експерта з метою визначення фактичної наявності або відсутності у вказаному комплекті транспортних та супровідних документів, рахунку–фактури на оплату, паспорту на кожну одиницю продукції, податкової накладної не є можливим згідно діючого законодавства.

Таким чином, приймання продукції відповідачем повинно було здійснюватися на підставі „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю” № П–6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами, „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” № П-7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами.

Пунктом 12 Інструкції П–6 передбачено, що прийом продукції по кількості здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку–фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказує, які документи відсутні.

Згідно п. 14 Інструкції П–7 про порядок прийняття продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання по якості прийняття продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок–фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. У разі відсутності необхідних документів покупець складає акт про фактичну якість та комплектність продукції і зазначає, які документи відсутні.

Відповідачем при прийманні продукції акт не складався. Будь-яких доказів направлення письмових повідомлень іншій стороні про відсутність рахунків–фактур, паспортів або податкових накладних при прийомі продукції відповідач до суду не надав. У видаткових накладних будь-які зауваження з цього приводу відсутні. Даний факт свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції не мав претензій як по якості продукції, так і по комплектності супровідних документів до неї.

Проаналізувавши надані докази та пояснення сторін суд не приймає до уваги заперечення відповідача, тому що вони не відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Відсутність відповідного згідно Інструкцій П–6 та П–7 акту та жодних повідомлень відповідача позивачу до моменту звернення останнього до суду стосовно того, що будь–якого з передбачених п. 3 специфікацій до договору документу не вистачає, на думку суду, свідчить про те, що всі необхідні документи відповідачем були отримані вчасно та в повному обсязі. Таким чином, строк оплати для відповідача наступив протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару, тобто від дати підписання видаткових накладних.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Виходячи з того, що спірна видаткова накладна № РН–0000209 була підписана 21.08.2008 р., строк оплати для відповідача за товар, отриманий за цією накладною, наступив у період з 22.08.2008 р. по 05.09.2008 р. включно (з урахуванням вихідних та святкових днів), а вже з 06.09.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару. За видатковими накладними № РН–0000254 та № РН–0000255 товар був отриманий 02.10.2008 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 03.10.2008 р. по 16.10.2008 р. включно (з урахуванням вихідних), а вже з 17.10.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цими партіями товару.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором строк вартість отриманого від позивача товару на загальну суму 311832,78 грн.

Позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 05.03.2010 р., в якій просить суд стягнути з відповідача: заборгованість за передану продукцію в сумі 311832,76 грн. (сума зменшилася на 0,02 грн.), пеню в розмірі 37317,40 грн. (сума зменшилася), інфляційні нарахування в розмірі 67910,05 грн. (сума збільшилася), 3% річних в розмірі 13903,91 грн. (сума збільшилася), а разом стягнути 430964,12 грн. (первісно заявлена сума позову складала 433264,87 грн.). До заяви позивач додав нові розрахунки. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав змінені позовні вимоги.

Відповідач надав до суду доповнення № 09–9/77 від 17.03.2010 р. до відзиву на позовну заяву, в яких посилається на наступні обставини:

Пунктом 6.4 договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки продукції оплата здійснюється з урахуванням особливостей, викладених в п.п. 9.3, 9.4 договору.

Згідно п. 9.3 договору за порушення графіків або строків поставки продукції постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення поставки. При цьому дана неустойка в безумовному порядку утримується покупцем з належного постачальнику платежу, здійсненого згідно п. 6.3 договору. Неустойка нараховується за весь період прострочення.

Відповідно до п. 4.2 договору продукція повинна бути поставлена в строки, обумовлені в специфікаціях до договору. Пунктом 3 специфікації № 2 від 11.06.2008 р. передбачений строк поставки протягом 30 календарних днів з моменту підписання специфікації, тобто в строк до 11.07.2008 р.

Зі спірних видаткових накладних № РН–0000254, № РН–0000255 вбачається, що продукція була поставлена 02.10.2008 р.

Таким чином, прострочення поставки склало 83 дні (з 11.07.2008 р. по 02.10.2008 р.), у зв’язку з чим відповідач нарахував позивачу неустойку в розмірі 1756,28 грн. Посилаючись на те, що вказана неустойка є оперативно–господарською санкцією, відповідач просить суд утримати вказану суму неустойки із суми заборгованості.

Проаналізувавши доповнення відповідача до відзиву, суд дійшов наступного висновку:

Статтею 235 ГК України передбачено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Частиною 1 статті 236 ГК України передбачений перелік видів оперативно-господарських санкцій. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Згідно ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

Спірним договором купівлі–продажу сторони передбачили застосування оперативно–господарської санкції у виді неустойки за порушення строків поставки продукції. З матеріалів справи вбачається, що постачальник (позивач) прострочив поставку товару на 83 дні, в результаті чого у покупця (відповідача) виникло право застосувати до позивача оперативно-господарську санкцію, передбачену п. 9.3 договору, яка, за розрахунком відповідача склала 1756,28 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за отриману продукцію підлягає зменшенню на суму неустойки, яка підлягає стягненню з позивача за прострочення строку поставки спірної продукції. За вказаних обставин сума основного боргу складає 311832,76 грн. – 1756,28 грн. = 310076,48 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу на суму 311832,76 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 310076,48 грн., в частині стягнення основного боргу на суму 1756,28 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 9.6 договору, нарахував відповідачу пеню у розмірі 37317,40 грн. (розрахунок доданий до позову).

Відповідно до п. 9.6 договору у випадку неоплати покупцем поставленої постачальником продукції, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5% від вартості неоплаченої продукції, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач при розрахунку не врахував той факт, що кількість днів у 2008 р. складала 366, тому як рік був високосним. Таким чином, розрахунок позивача є невірним та судом до уваги не приймається.

За власними розрахунками суду сума пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нараховується: 1) за видатковою накладною № РН–0000209 від 21.08.2008 р. за період з 06.09.2008 р. (початок прострочення виконання грошового зобов’язання згідно умов договору) по 06.03.2009 р. (кінець шестимісячного строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України) включно та складає: (307600,00 грн. х 2 х 12% х 117 днів : 366 днів) + (307600,00 грн. х 2 х 12% х 65 днів : 365 днів) = 23599,48 грн. + 13146,74 грн. = 36746,22 грн.; 2) за видатковими накладними № РН–0000254, № РН–0000255 від 02.10.2008 р. за період з 17.10.2008 р. (початок прострочення виконання грошового зобов’язання згідно умов договору) по 17.04.2009 р. (кінець шестимісячного строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України) включно та складає: (4232,78 грн. х 2 х 12% х 76 днів : 366 днів) + (4232,78 грн. х 2 х 12% х 107 днів : 365 днів) = 210,95 грн. + 297,80 грн. = 508,75 грн. Загальна сума пені складає: 36746,22 грн. + 508,75 грн. = 37254,97 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 37317,40 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 37254,97 грн. В частині стягнення пені на суму 37317,40 грн. – 37254,97 грн. = 62,43 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляцію в сумі 67910,05 грн. та 3% річних в розмірі 13903,91 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в сумі 67910,05 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіркою розрахунків 3% річних судом встановлено, що позивач неправильно визначив фактичну кількість днів прострочення та не врахував кількість днів у 2008 р. та 2009 р. Вказані помилки позивача призвели до зменшення суми 3% річних у розрахунку позивача. За власним розрахунком суду сума 3% річних складає 13971,61 грн. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на суму 13903,91 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1; код ЄДРПОУ 00191158; рахунок 26002480020000 в ЗАТ „Донгорбанк”, МФО 334970; рахунок 26003501676000 в Маріупольській філії ПУМБ, МФО 334389) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Автодизель” (юридична адреса: 87000, Донецька область, Володарський район, смт. Володарське, вул. Підлісна, буд. 2А; код ЄДРПОУ 32577508; рахунок 26005215097671 в Донецькій філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 334011) суму 429145,41 грн. (а саме: основний борг на суму 310076,48 грн., пеню в розмірі 37254,97 грн., інфляцію в сумі 67910,05 грн., 3% річних в сумі 13903,91 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 4291,45 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,76 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 1756,28 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 62,43 грн.

У судовому засіданні 01.04.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя