Рішення № 88018559, 04.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року Справа № 280/3633/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 13.12.2018 №ЗП 2227/580/АВ/П/ТД-ФС.

Ухвалою суду від 31.07.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем подано до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2019.

Ухвалою суду від 10.09.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 02.10.2019.

Ухвалою суду від 02.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 12.11.2019.

12.11.2019 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 27.11.2019.

Ухвалою суду від 27.11.2019 провадження у справі зупинено до 15.01.2020, для надання сторонам додаткового часу для примирення.

15.01.2020 провадження у справі поновлено, а також закрито підготовче провадження та призначено судове засідання по суті на 19.02.2020.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці судове засідання відкладено на 27.02.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято спірну постанову, якою до позивача застосовано штрафні санкції, на підставі ч.2 ст.265 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП України). Позивач зазначає, що підставою для накладення штрафних санкцій стало твердження відповідача про допуск до роботи громадян – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 без оформлення трудових відносин та повідомлення податковий органо про прийом зазначених осіб на роботу. Разом з тим, позивач стверджує, що зі всіма вищезазначеними особами у встановленому порядку було укладено трудові договори, що свідчить про помилковість висновків відповідача про протилежне. Зазначає, що дійсно позивачем не було в установленому порядку повідомлено органи ДФС про прийняття працівників на роботу, за що до позивача застосовано штрафні санкції, які були у встановленому порядку сплачено у добровільному порядку. Зазначає, що приймаючи постанову про накладення штрафних санкцій, відповідач фактично вдруге притягнув до відповідальності за один і той самий вид правопорушення.

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, а адміністративну справу просить розглядати в порядку письмового провадження.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що під час проведення інспекційного відвідування, проведеного відповідно до повідомлення ГУ ДФС у Запорізькій області, встановлено, що 6 осіб допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України. Зазначає, що позивачем повідомлення про прийняття осіб на роботу до органів ДФС не подавалось, як і не сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за найманих працівників. Відповідач вважає, що ним правоміно застосовано до відповідача штрафні санкції, а спірну постанову такою, що не підлягає скасуванню. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 31.10.2018 до ГУ Держпраці у Запорізькій області надійшов лист ГУ ДФС у Запорізькій області від 30.10.2018 №37510/10/08-01-13-04-08 щодо проведення перевірку суб`єктів господарювання (а.с.97).

12.11.2018 заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ №1905 «Про проведення інспекційного відвідування», яким наказано організувати здійснення інспекційного відвідування, зокрема ФОП ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю та проведення у термін по 30.11.2018 (а.с.99-100).

Крім того, 13.11.2018 ГУ Держпраці у Запорізькій області видано направлення на проведення інспекційного відвідування №1016 (а.с.98).

Судом встановлено, що у період з 14.11.2018 по 23.11.2018 проведено інспекційне відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, за результатами якої складено Акт №ЗП2227/580/АВ від 23.11.2018.

Відповідно до висновків Акту перевірки №ЗП2227/580/АВ від 23.11.2018 встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 положень ч.3 ст.24, ст.253 КЗпП України, а саме зазначено, що на час проведення інспекційного відвідування (14.11.2018) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 були допущені до роботи без належного оформленого трудового договору, а саме без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України. Крім того, згідно інформації органів ДФС у м.Енерголарі станом на 14.11.2018 єдиний соціальний внесок за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не перераховувався ФОП ОСОБА_1 , що є порушенням статті 253 КЗпП України.

13.12.2018 ГУ Держпраці у Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 2227/580/АВ/П/ТД-ФС, якою на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 670140,00 грн.

Позивач, не погодившись з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі – Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (далі – Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пп.6 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією: ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.

Згідно пп.1 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником (пункти 19, 20 Порядку №295).

Стосовно висновків відповідача про порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України в частині допущення до роботи без укладання трудового договору, а саме без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач дійсно мав взаємовідносини з громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а саме:

02.08.2018 між позивачем та ОСОБА_2 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_2 прийнято на посаду офіціанта;

27.07.2018 між позивачем та ОСОБА_3 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_3 прийнято на посаду кухара;

17.08.2018 між позивачем та ОСОБА_4 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_4 прийнято на посаду офіціанта;

10.09.2018 між позивачем та ОСОБА_5 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_5 прийнято на посаду офіціанта;

25.10.2018 між позивачем та ОСОБА_6 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_6 прийнято на посаду касира;

15.08.2018 між позивачем та ОСОБА_8 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого ОСОБА_8 прийнято на посаду адміністратора.

Разом з тим, повідомлення про прийняття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на роботу ФОП ОСОБА_9 на момент проведення інспекційного відвідування до ДФС України направлено не було, відповідне повідомлення направлено лише 16.11.2018 після проведення інспекційного відвідування.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу суду на недолік спірної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, оскільки як в ній зазначено, позивача притягнуто до відповідальності на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Так, відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України (в редакції на момент винесення спірної постанови) встановлено відповідальність за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 670140,00 грн., при тому, що розмір мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення становив 3723,00 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

В свою чергу, розмір застосованої штрафної санкції відповідає положенням абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, відповідно до якого, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідач як в акті інспекційного відвідування, так і у відзиві на позовну заяву, посилається на те, що ним встановлено факт допуску шести осіб до роботи без укладання трудового договору, а саме без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття на роботу.

Водночас, суд зазначає, що хоча частиною 3 статті 24 КЗпП України і передбачено безумовний обов`язок роботодавця повідомляти центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, проте, нездійснення такого повідомлення не є тотожним поняттю «допуск до роботи без укладання трудового договору».

Більш того, суд звертає увагу, що не подання повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не утворює складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, оскільки у зазначеному абзаці відсутнє відповідне застереження.

Суд також зазначає, що матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач належним чином вів облік робочого часу вищезазначених працівників, проводив виплату заробітної плати, відповідно до укладених трудових договорів, тощо.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що висновок відповідача про недотримання позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України в частині не подання повідомлення про прийом на роботу є обґрунтованим, проте, застосування штрафної санкції за таке порушення за абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України є безпідставним, оскільки зазначене порушення не вважається допуском до роботи без укладання трудового договору.

Щодо порушення позивачем положень статті 253 КЗпП України, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 253 КЗпП України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідачем було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на 14.11.2018 єдиний внесок за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до відповідного бюджету ФОП ОСОБА_9 не перераховувався, що безумовно є порушенням чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що за порушення порядку перерахування єдиного внеску за найманих працівників позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ГУ ДФС у Запорізькій області від 04.01.2019 №5 (а.с.56).

Крім того, ГУ ДФС у Запорізькій області було прийнято рішення №0001041305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким ФОП ОСОБА_9 донараховано єдиного внеску на суму 13585,44 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 5278,80 грн.

В матеріалах адміністративної справи містяться квитанції на підтвердження сплати позивачем застосованих до нього санкцій.

За таких обставин, позивача вже було притягнуто до відповідальності за неперерахування єдиного внеску за найманих працівників, а тому застосування штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України є надмірним та таким, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Правова позиція суду відповідає правовому висновку сформульованому Верховним Судом у постанові від 22.04.2019 у справі №806/2143/18.

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, за порушення позивачем правил перерахування єдиного внеску, до нього повинна бути застосована менш сувора санкція передбачена національним законодавством за таким вид правопорушення.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 13.12.2018 №ЗП 2227/580/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Стягнути на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6701,40 (шість тисяч сімсот одна гривня 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова