Рішення № 87890723, 19.02.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2020 Справа № 914/2384/19

За позовом:Комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», м. Львівдо відповідача:Фізичної особи-підприємця Мельничука Ігоря Андрійовича, м. Львівпро:стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг від 07.11.2007р. №29/07 Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Пришляк Ю.-М.В.Представники сторін:від позивача:не з`явивсявід відповідача:не з`явився

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява КП ЛОР «Нерухомість та майно» до ФОП Мельничука Ігоря Андрійовича про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг від 07.11.2007р. №29/07.

Ухвалою від 25.11.2019р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 18.12.2019р.

Ухвалою від 18.12.2019р. суд відклав розгляд справи по суті на 11.01.2020р. (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 11.01.2020р.).

Ухвалою від 11.01.2020р. суд відклав розгляд справи по суті на 10.02.2020р.

Ухвалою від 10.02.2020р. суд відклав розгляд справи по суті на 19.02.2020р.

У судовому засіданні 19.02.2020р. судом було оголошено перерву до 19.02.2020р. до 15 год. 00 хв.

Представник позивача в судове засідання 19.02.2020р.після оголошення перерви не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідач в судове засідання 19.02.2020р. після оголошення перерви не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивач зазначає, що 07.11.2007р. між позивачем та відповідачем укладено договір відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг №29/07, за яким позивач як балансоутримувач взяв на себе зобов`язання забезпечити надання експлуатаційних послуг (прибирання проїздів, вивіз сміття, озеленення та благоустрій території) відповідачу, а останній своєчасно і в повному обсязі відшкодувати вартість послуг. Так як відповідач не здійснив відшкодування вартості наданих послуг і як наслідок заборгував 5476,82 грн., позивач звернувся з цим позовом до суду.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що належне йому на праві власності приміщення було передано в оренду декільком фізичним особам-підприємцям, відповідно у нього відсутній обов`язок сплачувати позивачу вартість експлуатаційних витрат. Також, у поданому клопотанні (вх. №8850/20 від 19.02.2020р.) відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07.11.2007р. між позивачем (балансоутримувачем) та відповідачем (користувачем) з метою упорядкування процедури відшкодування користувачем витрат баласотуримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг у будинку №45А на пр. Чорновола, частину приміщень якого загальною площею 262,3 кв.м. використовує користувач, було укладено договір відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг №29/07 (надалі - Договір).

Термін дії договору встановлюється безстроково - з 07.11.2007р. (п. 6 Договору).

Відповідно до п. 1-2 Договору, балансоутримувач забезпечує надання експлуатаційних послуг: прибирання проїздів, вивіз сміття, озеленення та благоустрій території. Користувач відшкодовує балансоутримувачу вартість послуг, зазначених у п. 1 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору між позивачем та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» 01.01.2012р. та 08.06.2017р. укладено договори про надання послуг з вивезення побутових відходів за №741115.

Як встановлено судом, послуги, відшкодування вартості яких є предметом укладеного між сторонами Договору - це послуги з вивезення побутових відходів (сміття).

За умовами п. 3 Договору користувач зобов`язувався своєчасно і в повному обсязі відшкодовувати витрати балансоутримувача за послуги. Відшкодування витрат здійснюється щомісячно на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків.

01.01.2016р. між сторонами було підписано договір про внесення змін до Договору, яким доповнено Договір п. 3.1. наступного змісту: «Користувач зобов`язаний щомісяця самостійно отримувати рахунки-фактури та акти наданих послуг в балансоутримувача за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 8. Неотримання рахунку користувачем, не звільняє його від обов`язку своєчасної оплати за надані послуги».

Також, згідно договору про внесення змін і доповнень від 01.01.2016р., п. 4 Договору викладено в новій редакції: «Користувач зобов`язаний здійснювати оплату рахунку не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим, на рахунок балансоутримувача р/р НОМЕР_1 у філії АТ «Укрексімбанк», МФО 325718, ЄДРПОУ 33358550.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.01.2016р., у відповідача існувала переплата за Договором на суму 230,54 грн., яка в порядку черговості була зарахована в якості вартості наданих в подальшому послуг з вивезення сміття. Однак, наприкінці 2016р. відповідач припинив відшкодовувати вартість наданих послуг за Договором. У березні 2017р. відповідачем частково сплачено 651,62 грн., які зараховані позивачем в рахунок існуючої заборгованості, в результаті заборгованість склала 5476,82 грн.Як встановлено судом з поданого розрахунку до позовної заяви, періодом заявленої до стягнення заборгованості за Договором є частково грудень 2016р. - вересень 2019р.

Станом на день розгляду справи судом, докази сплати відповідачем заявленої до стягнення суми боргу, в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що такий за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Судом встановлено, що з метою забезпечення надання послуг з вивезення сміття відповідачу, між КП ЛОР «Нерухомість та майно» та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» укладено договори про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.01.2012р. №741115 та від 08.06.2017р. №741115.

Факт надання ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» послуг з вивезення сміття за вказаними вище договорами ФОП Мельничуку І.А. та сплати КП ЛОР «Нерухомість та майно» коштів за такі послуги підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за спірний період та актами звірки взаємних розрахунків за 2016, 2017, 2018 та2019 рік.

Крім цього, позивачем до матеріалів справи додано довідки інвентаризації приміщень по пр. Чорновола, 45А та калькуляції витрат по експлуатації та утриманню будинку пр. Чорновола, 45А за спірний період, згідно яких проводилися нарахування вартості наданих послуг власникам та користувачам приміщень буд. 45А на пр. Чорновола у м. Львові, пропорційно займаній ними площі.

Так, положеннями ч. 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 3, 3.1. Договору відповідач зобов`язувався щомісячно самостійно одержувати у позивача рахунки на оплату та акти наданих послуг.

Як вбачається з позовної заяви та наявних матеріалів справи, позивачем виставлено відповідачеві до оплати рахунки за спірний період та акти наданих послуг для підписання, однак такі одержані останнім не були.

Разом з тим, в силу п. 3.1. Договору, неотримання рахунку користувачем, не звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги у строк, встановлений у п. 4 Договору.

Законодавцем в ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, незважаючи на факт неодержання рахунків та актів, відповідач повинен був оплачувати надані йому послуги з вивезення сміття щомісячно, до 20 числа місяця, наступним за розрахунковим, однак як встановлено судом, взятих насебе зобов`язань не виконав.

За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, заборгованість за надані послуги за Договором у розмірі 5476,82 грн. за період грудень 2016р. (частково) - вересень 2019р. підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Покликання відповідача про те, що належні йому приміщення перебувають в оренді різних суб`єктів господарювання, відтак у нього відсутній обов`язок відшкодовувати вартість понесених позивачем витрат з вивезення сміття, судом відхиляються, оскільки договірні відносини існують не між позивачем та орендарями, а між позивачем та відповідачем і в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що укладений між сторонами Договір був припинений. А тому в силу ст. 629 ЦК України Договір є обов`язковим для виконання відповідачем.

Розглянувши заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256-257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3-4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що періодом заявленої до стягнення суми основного боргу за Договором являється грудень 2016р. (частково) - вересень 2019р., а з позовною заявою до суду КП ЛОР «Нерухомість та майно» звернулося 15.11.2019р. (що підтверджується відмітками на поштовому конверті), тобто в межах трирічного строку для звернення до суду з цією вимогою, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності в частині вимог про стягнення основної суми боргу.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 5 Договору сторонами було погоджено, що при несвоєчасному внесенні плати, користувач сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.5. постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Ознайомившись з розрахунком пені, суд зазначає, що нарахування такої здійснювалося позивачем неправильно. Зокрема, нарахування пені за зобов`язаннями, які виникли, починаючи з грудня 2016р. мало проводитися з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, тобто з 21.01.2017р. і протягом шести місяців. Відповідно, нарахування пені за зобов`язаннями, які виникли після грудня 2016р. повинно було відбутися в зазначеному порядку. Натомість, відповідачем підсумовано заборгованість, яка існувала станом на 21.04.2019р. і від цієї суми нараховано пеню з 21.04.2019р. - 21.10.2019р., що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 2.5. постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14.

Здійснивши перерахунок пені суд зазначає, що така підлягає стягненню з відповідача у розмірі 338,03 грн. При цьому вказаний розмір пені охоплює період її виникнення з листопада 2018р. по серпень 2019р. (в межах річного строку позовної давності) та період її нарахування з 21.04.2019р. по 21.10.2019р., так як це було визначено позивачем в позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд прийшов до висновку, що такі нараховані правильно, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 199,94 грн.

У відповідності до п. 3.1. - 3.2. постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що розрахунок інфляційних проводився позивачем по кілька днів, а не за повний місяць, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат суд відмовляє.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних, то суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої за зобов`язаннями, які виникли в грудні 2016р. - вересень 2018р. та стягнення інфляційних судом відмовлено з підстав їх необґрунтованості, а з вимогами про стягнення решти пені (нарахованої за зобов`язаннями, які виникли у жовтні 2018р. - серпні 2019р.) та 3% річних позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, підстави для застосування строку позовної давності - відсутні.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведенні законодавчі положення, суд зазначає, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 1752,34 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельничука Ігоря Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно» (79008, м. Львів, вул. Винниченка, буд. 8; код ЄДРПОУ 33358550) 5476,82 грн. боргу, 338,03 грн. пені, 199,94 грн. 3% річних та 1752,34 грн. судового збору.

3. Врешті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2020р.

Суддя Крупник Р.В.