Постанова № 8783284, 25.12.2008, Луганський окружний адміністративний суд

Справа №2а-2591/08

Категорія №68

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 грудня 2008 року.

Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді Качуріної Л.С. при секретарі Лемба А.В.,

в присутності сторін:

від позивача: Свиридов М. В., довіреність №8/9/10 від 08.01.08;

від відповідачів: Стороженко М. В., довіреність №63 від 15.05.08; довіреність від

26.11.08.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м. Луганську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер-Луганськ», фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди, -

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2007 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулася Державна податкова інспекція у Артемівському районі у м. Луганську з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер-Луганськ», фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди.

У позовній заяві позивач просив суд визнати недійсним договір оренді б/н від 20.04.2004 року, укладений між громадянкою ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер-Луганськ» ідентифікаційний код 32899904 у зв'язку з недодержанням в момент укладення ч. 1 ст. 203 ЦК України та на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України як такий, що вчинено з метою, завідомо противною інтересам держави та суспільства.

Позивач у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав та пояснив, що у листопаді 2003 року громадянкою ОСОБА_3 було придбане незакінчене будівництво будівлі за адресою: АДРЕСА_2.

20 квітня 2004 року ОСОБА_3 зазначене недобудоване приміщення передала в оренду ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3, яке відповідно до п. 5.9 договору оренди добудовано.

26 квітня 2005 року у зв'язку з добудовою приміщення та прийняттям його в експлуатацію згідно з актом від 25.04.2005 року, між фізичною особою ОСОБА_3 та ТОВ «Віннер-Луганськ» було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди від 20.04.2004 року, якою був змінений предмет договору, а саме: з оренди недобудованого приміщення на оренду нежитлового приміщення.

10 червня 2005 року громадянка ОСОБА_3 отримала в Управлінні комунального майна Луганської міської ради свідоцтво на право власності на зазначений об'єкт. За договором оренди ТОВ «Віннер-Луганськ» повинно сплачувати орендну плату за ставкою 50, 00 грн. за Ім. кв., що дорівнює на місяць 94559, 00 грн. Термін оренди складає з 20 квітня 2004 року по 31 січня 2007 року.

ДТП у Артемівському районі у м. Луганську проведена планова документальна перевірка ТОВ «Віннер-Луганськ» за період з 01.04.2004 року по 30.06.2006 року, за результатами якої складено акт №614/23-00/32899904 від 01.09.2006 року, згідно якого у громадянки ОСОБА_3 за отриманими безоплатними послугами з добудови споруди, у розмірі 300 тис. грн., що окладаються податком з доходів фізичних осіб.

На підставі проведеної перевірки позивач дійшов висновку, що договір оренді від 20.04.2004 року, укладений між громадянкою ОСОБА_3 з однієї сторони та ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора та співзасновника вказаного суб'єкта господарювання ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 238 Цивільного кодексу України, оскільки цей договір спрямований на приховування доходів від оподаткування, а тому, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України так як укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Тому, позивач вважає, що невиконання ОСОБА_3 вимог норм цивільного та господарського законодавства України у сфері підприємництва є причинним зв'язком між діями ОСОБА_3 у вигляді укладання недійсного правочину та наслідками, що настали у вигляді не нарахування та несплати у бюджети податку з доходів фізичних осіб.

Відповідач у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з тим, що позивачем не наведено доказів, які б підтверджували те, що саме в момент укладання, тобто 20.04.2004 року сторонами договору було укладено договір, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, тобто відповідач вважає, що вже в момент укладання спірний договір повинен містити ознаки, які б свідчили про те, що цей договір суперечить інтересам держави та суспільства.

Зі змісту позову відповідач робить висновок, що в якості доказів суперечності договору інтересам та суспільства наведено те, що в подальшому, у 2005 році недобудоване приміщення було добудоване орендарем, в результаті чого у громадянки ОСОБА_3 виникла нова річ - будівля автосалону.

Тобто, на момент укладання договору зазначених фактів не існувало, і таким чином 20.04.2004 року сторонами договору ніяким чином не було порушено вимоги ст. 203 ЦК України, відповідно докази, які б свідчили про те, що спірний договір суперечить інтересам держави та суспільства у момент укладання - відсутні, і посилання на порушення відповідачами вимог норми ст. 203 ЦК України безпідставне.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач вказує, що позивачем вважається, що угоди, спрямовані на приховування фізичними і юридичними особами доходів від оподаткування, підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 207 ГК України, але, вважає відповідач, зазначена стаття не містить такого висновку. У статті 207 ГК України зазначено лише те, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути визнано судом недійсним.

Висновки щодо того, які угоди можливо віднести до таких, що вчинені з метою, яка Завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, містяться у п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними». Зокрема, там зазначено, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявності умислу хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, що підпадають під ознаки ст. 49 ЦК України, належать, зокрема, угоди спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває перед особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України, розділ II Закону України «Про власність»), на придбання в супереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствам и, установами організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободи і гідності громадян. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якої із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Згідно листа №89 від 17.10.2007 року ТОВ «Віннер-Луганськ» повідомляло податкові органи про те, що витрати, понесені у зв'язку з реконструкцією будівлі, не були віднесено до складу валових витрат, а друга сторона угоди - фізична особа, яка не набула статусу підприємницької діяльності, і таким чином, неможливо в даному випадку стверджувати, що зазначений пункт 11 Роз'яснення ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999 року розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки в ньому встановлено перелік осіб та перелік угод - це угоди, направлені на приховування від оподаткування доходів підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, тобто речі про фізичних осіб, які не набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не ведеться.

Доказів донарахування сторонам угоди податкових зобов'язань також не надано, ніякого податкового повідомлення-рішення податковою інспекцією не винесено.

До того ж, вказує відповідач, відповідно до п. 1.1 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України №01-1/481 від 20.04.2002 року невиконання стороною угоди обов'язків щодо подання звітності і сплати податків не є підставою для визнання угоди недійсною.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач №1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віненр-Луганськ» (надалі - ТОВ «Віннер-Лунаськ») зареєстровано Управлінням державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради за номером 25370169ю0054243 від 17.03.2004 року за адресою: 91029, Луганська область, м. Луганськ, вул. Нечуй-Левицького, буд. 39, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32899904, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська.

ТОВ «Віннер-Луганськ» здійснює продаж нових автомобілів з автосалону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за договором оренди б/н від 20.04.2004 року, що укладений з фізичною особою ОСОБА_3, яка володіє нежилим приміщенням на праві приватної власності.

Відповідач №2 - громадянка України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_4, виданий Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 28.02.2001 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно п.1 розділу 3 Статуту ТОВ «Вінер-Луганськ» учасниками товариства є:

- громадянка України ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4, виданий 28.02.2001р. Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, місце проживання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2);

- громадянин Російської Федерації ОСОБА_7 (паспорт НОМЕР_5, виданий 28.02.2003 року першим паспортним відділенням ПВС УВС м. Петропавловськ-Камчатський, місце проживання: РФ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3).

Згідно п. 1 Розділу 4 Статуту ТОВ «Віннер-Луганськ» статутний капітал товариства становить 2 020 500 грн. Частки в статутному капіталі розподіляються наступним чином:

- ОСОБА_7 - вклад на суму 1414350 грн., що складає 70%;

- ОСОБА_3 - вклад на суму 606150 грн., що складає 30%.

Причому, до моменту державної реєстрації Статуту в новій редакції, тобто до 25.01.2006 року, статутний капітал Товариства був сформований у розмірі 1020500 грн. у таких же пропорціях між тими самими учасниками Товариства.

Суд установив, що у листопаді 2003 року громадянка ОСОБА_3 придбала у власність незакінчене будівництво будівлі за адресою: АДРЕСА_2.

20 квітня 2004 року орендодавець громадянка України ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, з одного боку і орендатор ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3 з іншого боку, уклали договір оренди без номеру.

Згідно п.1 цього договору оренди орендодавець - ОСОБА_3 передала, а орендатор ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3 прийняла у тимчасове платне користування недобудоване нежиле приміщення, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею, 0, 03га для розміщення автосалону з продажу автомобілів, належній орендодавцю на праві власності згідно договору купівлі-продажу незакінчене будівництво ВАР №917782 від

14.11.2003 року, зареєстрованого в реєстрі №1838 і засвідченого приватним нотаріусом Лещенко О.Ю. Разом з приміщенням до орендодавця перейшло право користування земельною ділянкою площею 0, 03га. З матеріалів справи вбачається, що з 20.04.2004 року по 26.04.2005 року ТОВ «Віннер-Луганськ» за згодою з наймодавцем здійснювало добудування нежилого приміщення та реконструкцію деяких його частин, у зв'язку з чим загальна вартість проведених ТОВ «Віннер-Луганськ» будівельних робіт склала понад 300 тис. грн. Згідно п. 4.1 договору оренди після закінчення терміну дії договору орендатор повертає нежиле приміщення у не гіршому стані у порівнянні з тим, в якому його отримав.

Згідно п. 4.2. договору неузгоджені письмовою угодою з орендодавцем поліпшення нежилого приміщення не відшкодовуються орендатору.

До 25 квітня 2005 року будівлю за адресою: АДРЕСА_2, ТОВ «Віннер-Луганськ» було добудовано.

10 червня 2005 року громадянка ОСОБА_3 отримала в Управлінні комунального майна Луганської міської ради свідоцтво Серії ЯЯЯ №397274 про її право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2. В цілому цей об'єкт складається з: будівлі торгово-сервісного центру літ.А-1, А-2, А-3, Б-1 з напівпідвалом літ. ппд, підвалом літ. пд., вхідними ганками літ.а, а-1 загальною площею 2159, 2 кв.м, огорожі №1.

Згідно додаткової угоди №1 від 26 квітня 2005 року до договору оренди від

20.04.2004 року орендодавець громадянка України ОСОБА_3, з одного боку та орендар ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3 з другого боку домовилися: доповнити пункт 1 договору «Предмет договору» наступними словами: «Згідно акту Державної приймальної комісії про ввід до експлуатації закінченого будівництва об'єкту від 25.04.2005 року загальна площа складає 1891, 18 кв.м, торгова площа складає 390, 23 кв.м. Орендодавець передає, а орендатор приймає у тимчасове платне користування нежилі приміщення для розміщення автосалону з продажу автомобілів, розміщений за адресою: м. Луганськ, вул. Нечуй-Левичького, буд. 39, на земельній ділянці загальною площею 0, 2524га згідно договору оренди землі від 28.01.2005 року; змінити пункт 2 «Строк дії договору» наступним чином: продовжити строк дії договору оренди на 11 місяців, тобто з 01.04.2005 року по 01.03.2006 року».

Згідно додаткової угоди №1 «а» від 01 жовтня 2005 року до договору оренди від 20.04.2004 року орендодавець громадянка України ОСОБА_3, з одного боку та орендар ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3, з другого боку, домовилися змінити пункт 3 договору «Орендна плата» такими словами: «Орендна плата складає 50, 00 грн. за Ім. кв. щомісячно. Загальна площа 1891, 18 кв.м. , сума орендної плати складає 94559, 00 грн. у тому числі ПДВ».

Згідно додаткової угоди №2 від 01 березня 2006 року до договору оренди від 20.04.2004 року орендодавець громадянка України ОСОБА_3, з одного боку та орендар ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3, з другого боку, домовилися змінити пункт 2 договору «Строк дії договору» наступними словами: «Термін оренди складає з 01 березня 2006 року по 31 січня 2007 року на тих же умовах».

Таким чином, за думкою позивача, ОСОБА_3 згідно зазначеного договору оренди від 20.04.2004 року та додаткових угод до нього, уклала правочини від власної особи та в інтересах ТОВ «Віннер-Луганськ», представником якого вона є одночасно, що не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Позивач вказує, що частиною 3 ст. 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є: тобто, договір оренди від 20.04.2004 року, укладений між громадянкою ОСОБА_3 та ТОВ «Віннер-Луганськ», одночасно представником якого є директор ОСОБА_3 та до 19.09.2007 року їй належала частка у розмірі 30% статутного капіталу товариства, у зв'язку з чим правочин вчинений директором ОСОБА_3 у своїх інтересах не відповідає вимогам ст. 238 Цивільного кодексу України.

Проте, відповідач не надав у судовому засіданні доказів у підтвердження обставин, якими обґрунтовував свої заперечення.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.

Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч.2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України визначено, що:

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України, зокрема визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Як вбачається, з аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що особа при здійсненні своїх прав повинна утримуватися від здійснення заборонених дій під страхом застосування до неї правових санкцій.

Причому, зазначений висновок суду грунтується на тому, що цим Кодексом та іншим законодавством України передбачається обовязок особи не порушувати встановлених правовідносин та не завдати шкоди іншій особі.

У звязку з цим, суд не погоджується з позицією відповідача в тому, що на час укзарання ОСОБА_3 договору оренди від 20.04.2004 року не існувало фактів його суперечності закону і ОСОБА_3 цього не усвідомлювала.

Згідно абзацу 4 п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Статтею 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Суд установив, що 20 квітня 2004 року орендодавець громадянка України ОСОБА_3 з одного боку і орендатор ТОВ «Віннер-Луганськ», в особі директора ОСОБА_3 з іншого боку, уклала договір оренди. Згідно п.1 цього договору орендодавець ОСОБА_3 передала, а орендатор ТОВ «Віннер-Луганськ» в особі директора ОСОБА_3, тобто та й сама особа, прийняла у тимчасове платне користування недобудоване нежиле приміщення, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею, 0, 03га для розміщення автосалону з продажу автомобілів, належній орендодавцю на праві власності згідно договору купівлі-продажу незакінчене будівництво ВАР №917782 від 14.11.2003 року, зареєстрованого в реєстрі №1838 і засвідченого приватним нотаріусом Лещенко О.Ю. Разом з приміщенням до орендодавця перейшло право користування земельною ділянкою площею 0, 03га.

Із аналізу ст. частини 2 ст. 238 Цивільного кодексу України випливає, що представник не може вчиняти правочини, які за своїм змістом можуть бути вчинені тільки особисто особою, яку представляє.

Відповідно до частини 2 ст. 237 Цивільного кодексу України не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені. Цей висновок суду логічно випливає з частини 1 ст. 238 Цивільного кодексу України,

відповідно до якої представник може діяти від імені особи, яку представляє, та ст. 239 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої правочин, вчинений представником, утворює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.

Тобто, господарське зобов'язання, що виникло у наслідок укладання договору оренди від 20.04.2004 року не відповідає вимогам зазначених норм статей Цивільного кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умислом ОСОБА_3 на укладення договору оренди від 20.04.2004 року з метою, яка завідомо суперечить цьому Кодексу є свідоме невиконання нею вимог норм цивільного та господарського законодавства України у сфері підприємництва, а саме вимог ч.2 ст. 237, ч. 1 та 2 ст. 238, ст. 239 та ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а також норм інших законів, що є причинним зв'язком між діями ОСОБА_3 та наслідками, що наступили.

Згідно до частини 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У звязку з цим, невідповідність зобовязання саме вимогам закону є підставою для рішення суду про визнання господарського зобовязаня недійсним.

Виходячи з обставин справи суд установив, що метою укладання такого договору оренди ОСОБА_3 була мета уникнути оподаткування.

На наявність у ОСОБА_3 зазначеної мети вказує наступне.

Згідно п. 4.1 договору оренди після закінчення терміну дії договору орендатор повертає нежиле приміщення у не гіршому стані у порівнянні з тим, в якому його отримав.

Згідно п. 4.2. договору неузгоджені письмовою угодою з орендодавцем поліпшення нежилого приміщення не відшкодовуються орендатору.

Згідно п. 5.13 договору поліпшення, перебудову, перепланування, добудову зроблені орендарем без погодження з орендодавцем, якщо їх можливо відділити від об'єкту без нанесення збитків, орендар повинен вивезти та виділити до моменту передачі об'єкту. Невід'ємні поліпшення переходять на користь орендодавця без відшкодування з моменту підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334 валові витрати виробництва та обігу - це витрати платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснені у вигляді компенсації вартості (послуг, робіт), які придбаваються таким платником податків для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 цього ж Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається, ТОВ «Віннер-Луганськ» отримало в оренду незакінчене будівництвом нежитлове приміщення. Товариство здійснило добудову нежилого приміщення та реконструкцію його частин за власний рахунок, відносило зазначені витрати до складу загальних валових витрат у декларації з податок на прибуток та податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість на об'єкт нерухомого майна, на який згідно права власності серії ЯЯЯ №397274 набула громадянка ОСОБА_3

За результатами проведеної добудови у громадянки ОСОБА_3 виникла нова річ - будівля автосалону. Таким чином, у фізичної особи ОСОБА_3 виникає доход за отриманими безоплатними послугами з добудови споруди, у розміри 300 тис. грн., що обкладається податком з доходів фізичних осіб.

26 квітня 2005 року підписано Доповнення №1 до договору від 20.04.2004 року б/н, за яким згідно акту Державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівельного обєкту від 25.04.2005 року, загальна площа якого складає 1891, 18 кв.м, у тому числі торговельна площа - 390, 23 кв.м. Фактично, без попереднього отримання ОСОБА_3 від ТОВ «Віннер-Луганськ» добудованої споруди, не вступила би в дію додаткова угода №1, яка фіксує юридичний факт переведення в оренду новозбудованої будвілі.

В той же час, згідно ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первинний вигляд при неодноразовому користуванні.

Згідно ст. 761 Цивільного кодексу України право передачі майна у найм має власник речі або соба, якій належить майнові права.

Також, частиною 3 ст. 331 Цивільного кодексу України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До того ж, відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухомі речі обмеження цих прав, іх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Враховуючи викладене, свідоме порушення ОСОБА_3 саме зазначених норм Цивільного кодексу України при укладанні договору оренди б/н від 20.04.2004 року, утворюють невідповідність господарського зобовязання за цим договором вимогам закону.

Згідно п.1.6. Тимчасових положень про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.02.2002 року №157/6445 реєстрації підлягають права власності тільки на обєкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених БТІ, яке проводить реєстрацію прав власності на ці об'єкти.

У звязку з цим, відповідно до закону на момент укладення договору оренди б/н від 20.04.2004 року предметом договору оренди повинні були бути тільки матеріали, а недобудоване приміщення.

Суд не приймає твердження відповідача про пропущення позивачем загального строку позовної давності, а також невідповідності адміністративного позову ДПІ у Артемівському районі м. Луганська вимогам ст. 99 КАС України з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 99 Кодексу адміністративного кодексу України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист права і цей строк становить три роки.

За матеріалами справи судом встановлено, що ДПІ у Артемівському районі м. Луганська дізналося про порушення інтересів держави в наслідок проведення планової документальної перевірки ТОВ «Віннер-Луганськ» за період з 01.04.2004 року по 30.06.2006 року, оформленої актом №614/23-00/23899904 від 01.09.2006 року.

У звязку з цим, ДПІ у Артемівському районі м. Луганську звертаючись 07.12.2007 року з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду не порушило строку звернення до суду, визначеного нормою частини 3 ст. 99 Кодексу адміністративного кодексу України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, суд при вирішенні даної справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи викладене суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди б/н від 20.04.2004 року, укладеного між громадянкою ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер-Луганськ» ідентифікаційний код 32899904 в особі директора ОСОБА_3 у зв'язку з недодержанням в момент укладення ч. 1 ст. 203 ЦК України та на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідають чинному законодавству України, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м. Луганську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер-Луганськ», фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір оренди без номеру від 20 квітня 2004 року, укладений між орендодавцем громадянкою України ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, з одного боку і орендатором ТОВ «Віннер-Луганськ», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32899904 в особі директора ОСОБА_3, з іншого боку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. . 160 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 30 грудня 2008 року.