Постанова № 8782950, 12.03.2010, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2010 рокуСправа № 2а-7/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі Ковальчуку С.В.,

за участю представника позивача Кумановського Л.М.,

представників відповідача Новосада Ю.М., Кузьменко О.О., Шкарадюк Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод художнього литва” до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29 вересня 2009 року №0000782301/1/583 та №0000962301/1/584,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод художнього литва" (надалі ТзОВ «ЗХЛ» звернулося з адміністративним позовом до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції (надалі Нововолинська ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29 вересня 2009 року № 0000782301/1/583 та № 0000962301/1/584.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем відповідно до акту перевірки №698/53/2301/30297574 від 03.08.2009 року, є необґрунтованими і такими, що прийняті без достатніх підстав. Відповідач не дотримався порядку оформлення акта перевірки, оскільки він не містить чіткого, об’єктивного та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених у ньому фактів. Позивач не погоджується із висновками про порушення ним вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» щодо заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 526765 грн. та зайвого віднесення до податкового кредиту цієї суми, а також пп.5.3.9, 5.3.1 пункту 5.3 та підпункту п.5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся.

В акті перевірки вказано, що податковий кредит позивачем завищено у зв’язку із неправомірним віднесенням до нього вартості товарів (послуг) за договорами із постачальниками, які визнано на час перевірки банкрутами чи щодо яких розпочато ліквідаційну процедуру та якими суми податку на додану вартість за продані товарно-матеріальні цінності та надані послуги не відображалися у відповідних деклараціях.

Позивач в заперечення таких висновків Нововолинської ОДПІ вказує, що покладання відповідальності за дії контрагентів стосовно сплати податків протирічить діючому законодавству. Податковий кредит розраховано на підставі первинних документів – актів приймання-передачі наданих послуг, видаткових та податкових накладних, які були наявні на час перевірки, мали юридичну силу, недійсними визнані не були.

Оскільки податковий кредит розраховано підставно, просить податкове повідомлення-рішення від 29 вересня 2009 року № 0000782301/1/583 про донарахування йому податкового зобов’язання визнати нечинним.

В акті перевірки також зазначено, що підприємством зайво включено до валових витрат суму 13020 грн., не підтверджену у другому кварталі 2009 року первинними документами. В спростування вказаного висновку ТзОВ “ЗХЛ” вказані документи були надані Нововолинській ОДПІ разом з первинною скаргою, однак останньою не були взяті до уваги.

Із висновками про те, що ТзОВ «ЗХЛ» було включено в доходи безнадійну кредиторську заборгованість, але одночасно не зменшено валові витрати на суму оприбуткованого товару, не погоджується. Після списання сум кредиторської заборгованості за оприбуткований товар валовий доход на суму кредиторської заборгованості збільшено правомірно, але при цьому, вважає, валові витрати коригуванню не підлягають. Визначення податковим органом отриманого товару і послуг за укладеними договорами купівлі-продажу як наданих безоплатно, на думку позивача, є помилковим.

Ці обставини не враховані відповідачем під час перевірки, просить податкове повідомлення-рішення від 29 вересня 2009 року №0000962301/1/584 визнати також нечинним.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити та додатково пояснив. Контрагенти позивача, які по господарських операціях із ним не відобразили податкові зобов’язання, несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування самостійно. На час надання послуг (поставки товарів) контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були платниками податку на додану вартість, а отже мали право на вимогу ТзОВ «ЗХЛ» видавати податкові накладні. Право на податковий кредит у позивача виникло з дати отримання податкової накладної, оформленої належним чином, що засвідчує факт придбання платником податку товару (робіт, послуг).

Щодо податку на прибуток підприємства пояснив, що ТзОВ «ЗХЛ» правомірно збільшило валові витрати виробництва на дату отримання товару (робіт, послуг) та після списання кредиторської заборгованості у червні 2008 року цю суму віднесло до валових доходів. Посилання відповідача у повідомленні-рішенні на порушення п.5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» вважає безпідставним, оскільки дана норма закону лише дає визначення валових витрат, а не порядок дій платника податку чи підстави його відповідальності. Податок на прибуток підприємством сплачено, а коригування валових витрат після списання кредиторської заборгованості, на думку позивача, приведе до подвійного оподаткування.

Представники відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнали повністю з підстав, викладених у запереченні на адміністративний позов.

Відповідач вказав, що податковими повідомленнями-рішеннями, що оскаржуються, визначено суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток (основних платежів та штрафних санкцій). Суми вказаних податкових зобов’язань були встановлені внаслідок проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ “ЗХЛ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року. Позапланова перевірка проведена за заявою засновника ТзОВ «ЗХЛ» у зв’язку із прийнятим ним рішенням про ліквідацію підприємства. Відповідач вважає, що оскільки податкові накладні, на підставі яких нараховано податковий кредит, не виконують своїх функцій: контрагенти позивача не відобразили зобов’язання по сплаті податку на додану вартість, позивач не розрахувався з постачальниками за товари і послуги, а заборгованість списав як безнадійну кредиторську, то підприємство не має права на включення сум податку на додану вартість згідно з цими документами до податкового кредиту.

В обґрунтування правильності нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств стверджує, що платник податку на дату оприбуткування товару або на дату фактичного отримання роботи (послуг) зобов’язаний збільшити валові витрати виробництва. Якщо затримка оплати товару дає підстави визнати її безнадійною кредиторською заборгованістю, то така заборгованість вважається безповоротною фінансовою допомогою. При цьому валові витрати підлягають зменшенню на суму оприбуткованого товару, оскільки ці витрати фактично понесені не були. Позивач не провів коригування валових витрат, тим самим занизив податок на прибуток підприємств.

До складу валових витрат позивачем неправомірно віднесено суму 13020 грн., що не була підтверджена під час перевірки первинними документами, що не відповідає змісту валових витрат в розумінні п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому податковим органом проведено розрахунок податку на прибуток з урахуванням сум його завищення та заниження позивачем.

Відповідач вважає, що під час проведення перевірки не допустив порушення, які б ставили під сумнів правильність нарахування позивачу податкових зобов’язань, а тому підстав для визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень немає.

В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали та суду додатково пояснили, що якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту підлягають коригуванню. У випадку із позивачем за поставлені товари (послуги) взагалі не проведено оплату, всупереч п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку не була ні сплачена, ні нарахована, до бюджету не потрапила, самі обов’язки по оплаті за поставлені товари (послуги) припинилися, оскільки заборгованість списана. За наслідками такого податкового періоду, суму податкового кредиту необхідно зменшити. Позивач такі дії самостійно не зробив, а тому податкове зобов’язання нараховане йому Нововолинською ОДПІ.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.2 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” зі змінами і доповненнями (далі Закон № 509-ХІІ) завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

На підставі наказу від 06.07.2009 року №272 Нововолинською ОДПІ видано направлення від 07.07.2009 року №258/2301 для проведення відповідно до ст.ст.11, 11-1 Закону № 509-ХІІ позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «ЗХЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року.

Направлення та копія наказу про проведення позапланової виїзної перевірки вручено засновнику ТзОВ «ЗХЛ» 07.07.2009 року (директор та головний бухгалтер були звільнені з посади до початку перевірки). Перевірка здійснена за заявою засновника ТзОВ «ЗХЛ» у зв’язку і з прийнятим рішенням про ліквідацію підприємства. Результати перевірки відображено в акті від 03.08.2009 року №698/53/2301/30297574 (а.с.8-45).

Згідно з п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 № 2181 –ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами і доповненнями (далі Закон № 2181–ІІІ), контролюючий орган у разі, якщо документальні перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження чи завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, мають право самостійно визначити суму податкового зобов’язання. На підставі виявлених під час перевірки порушень Нововолинською ОДПІ визначено суму податкового зобов’язання ТзОВ «ЗХЛ» з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та надіслано податкові повідомлення від 06.08.2009 року № 0000782301/0/583 та № 0000762301/0/584. Відповідачем вказані податкові повідомлення були оскаржені в адміністративному порядку, за наслідками розгляду первинної скарги було скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000762301/0/584 лише в частині 157,0 грн. застосованої штрафної санкції (а.с.51-54). Відповідачем 29 вересня 2009 року прийняті податкові повідомлення рішення № 0000782301/1/583 та № 0000962301/1/584, з приводу яких і заявлено позов.

Акт перевірки не є документом, що породжує правові наслідки, а є лише підставою для прийняття рішення податковим органом. Тому твердження про недотримання, на думку позивача, порядку оформлення результатів перевірки, зокрема, в частині чіткого, об’єктивного та в повній мірі посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, судом відхиляється. Обставини, які стали підставою для прийнятті оскаржуваних повідомлень-рішень, були об’єктом дослідження під час розгляду судом справи, зокрема підставність та правомірність нарахування відповідачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

У податковому повідомлені-рішенні № 0000782301/1/583 від 29.09.2009 року позивачу нараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 790147,5 грн., з них 526765 грн. основного платежу та 263382,5 грн. штрафних санкцій (а.с.7).

Підставою для нарахування зобов’язання з податку на додану вартість став висновок відповідача про завищення суми податкового кредиту на 72226 грн. у квітні 2008 року та 454539 грн. у березні 2008 року, всього 526765 грн.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” зі змінами і доповненнями (далі – Закон № 168/97-ВР) , податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Формування податкового кредиту платником податку на додану вартість здійснюється відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З цієї норми випливає, що сума податкового кредиту складається із сум податків, нарахованих (сплачених) за ставкою, яка встановлена п. 6.1 ст. 6 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п. 6.1.1 ст. 6 вказаного Закону об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Закон № 168/97-ВР вказує на випадок, коли до складу податкового кредиту не включаються суми сплаченого (нарахованого) податку – придбання товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними (п.7.4.5 ). У цьому разі платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними документами.

Із пояснень представника позивача з’ясовано, що ТзОВ «ЗХЛ» укладалися господарські договори на поставку товарів (послуг) в усній формі. Постачальники виконали свої господарські зобов’язання, про що свідчать акти виконаних робіт, видаткові накладні. Товар (сировина, основні засоби), послуги придбавалися позивачем у межах господарської діяльності по переробці сировини та виготовлення продукції з метою їх продажу.

Відповідачем в акті перевірки не відображені факти використання придбаних товарів (послуг) в операціях, які не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

В акті перевірки зазначено, що ТзОВ «ЗХЛ» отримано товари (послуги) від наступних постачальників ( первинні документи про господарські операції досліджені в судовому засіданні):

-          ТзОВ «Універсалспецбуд» (податкова накладна № 9110305 від 11.03.2008 р. на суму ПДВ 71660 грн. щодо надання послуг з монтажу та введення в експлуатацію системи вентиляції та витяжної системи – а.с. 105-106).

-          ТзОВ «Інформ комплект трейд» (податкові накладні № 2310305 та № 2310307 від 31.03.2008 р. на загальну суму ПДВ 95503,20 грн. щодо поставки феросплавів – а.с.83-85, 101-103);

-          ТзОВ «Тех-Буд-Груп» (податкова накладна № 8250303 від 25.03.2008 р. на суму ПДВ 78534 грн. щодо надання послуг з модернізації та автоматизації обладнання для посріблення піску – а.с.98-100);

-          ТзОВ «Велюкс Універсал» (податкові накладні № 9310307, № 9310308, № 9310310 від 31.03.2008 р. на загальну суму ПДВ 130321,8 грн. щодо придбання феросплавів та основних засобів (кран-балки) – а.с.86-94);

-          ТзОВ «Вектор-Євро-Груп» (податкові накладні № 8100306 від 10.03.2008 р., № 8310314 від 31.03.2008 р., № 8300405 та № 8300407 від 30.04.2008 р. на загальну суму ПДВ 117238 грн. щодо придбання лігатури, феросплавів та основних засобів – напівавтоматичної формованої лінії та трансформатора пічного – а.с.95-97, 107-110).

Позивач вважає, що наявність у нього виданих контрагентом податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення суми податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Відповідно до витягів з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданих в судовому засіданні представником позивача, усі зазначені вище контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у вказаному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, а отже мали право видавати податкові накладні. Ці обставини підтверджуються також усними поясненнями представників відповідача в судовому засіданні.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), як у випадку з позивачем.

В судовому засіданні досліджено декларації з податку на додану вартість за березень-квітень 2008 року, надані до них розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, а також податкові накладні (а.с.120-128). Відповідач не вказав на будь-які недоліки в оформлені податкових накладних, ці первинні документи не визнані недійсними. Суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, які не мають недоліків в оформленні, є підставою відповідно до пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4. та пп.7.5.1 ст.7 Закону № 168/97-ВР для включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Посилання відповідача на ті факти, що вказані контрагенти згідно з даними автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту із даними, отриманими від податковим органів м. Києва на їх запити, не відобразили податкові зобов’язання за продані товарно-матеріальні цінності та надані послуги у відповідній декларації та не сплатили ці суми податку до бюджету, судом не приймаються. Законом не визначено, що у разі невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки для платника податку, який мав відносини з цією особою. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його визначення і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За приписами п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Таким чином, Законом визначена індивідуальна відповідальність платників податків за зобов’язання перед бюджетом.

Суд не вбачає підстав проводити коригування податкового кредиту та податкового зобов’язання з податку на додану вартість після списання кредиторської заборгованості, оскільки такі дії Законом не передбачені.

          Отже, за таких обставин суд не вбачає порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, а прийняте податковою інспекцією податкове повідомлення-рішення про визначення суми зобов’язання за платежем податок на додану вартість, а також нарахування штрафної санкції є необґрунтованим та безпідставним.

          Згідно з актом перевірки (а.с.10, 13) ТзОВ «ЗХЛ» за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2009 р. задекларовано скоригований валовий доход у сумі 7118061 грн. та задекларовано валові витрати у сумі 6051027 грн. В порушення пп.5.3.9, пп..5.3.1 п.5.3. ст.5, пп.5.2.1 п.5.2.ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за вказаний період занижено податок на прибуток на суму 174278 грн.

Такий висновок Нововолинської ОДПІ ґрунтується на наступних фактах: протягом періоду, що перевірявся, мало місце як завищення сплати податку, так і його заниження, що вплинуло на визначення об’єкта оподаткування, а отже і суми самого податку.

Так, підприємством завищено скоригований валовий доход на суму 746786 грн.: у другому кварталі 2008 року у сумі 304276 грн. та в третьому кварталі 2008 року – у сумі 442510 грн. (доходи від продажу товарів (робіт, послуг) та інші доходи).

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Причиною завищення валового доходу було включення до нього балансової вартості проданих по залишковій вартості основних засобів на загальну суму 672289,00 грн. та двічі враховано до суми валових доходів експортні операції в сумі 74975 грн.

У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду (пп.8.4.4. п.8.4 ст.8 Закону № 334/94-ВР).

З приводу зазначеної обставини заперечення позивачем не надано. Суд погоджується з висновком відповідача.

Також Нововолинською ОДПІ виявлено завищення позивачем валових витрат у сумі 1456405 грн.: за перше півріччя 2008 року в сумі 1441765 грн., за третій квартал 2008 року у сумі 1620 грн., за перше півріччя 2009 року у сумі 13 020 грн. (витрати на придбання товарів, робіт (послуг)), що призвело до заниження сплати податку.

Згідно з п.5.1. ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Водночас, п.11.2 ст.11 Закону № 334/94-ВР встановлені правила ведення податкового обліку, згідно з якими датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг); або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримував товари (послуги) на виробничі потреби, тому на підставі п.11.2 ст.11 та п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону № 334/94-ВР їх вартість була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала подія – отримання товарів чи результатів робіт (послуг), що відповідає закону.

При цьому у разі затримки оплати вартості товарів (робіт, послуг) у покупця виникає кредиторська заборгованість. Згідно з наказами по підприємству від 30.06.2008 р. № 31 та №32 (а.с.133, 146) на підставі декларації за перше півріччя 2008 року ТзОВ «ЗХЛ» кредиторську заборгованість визнано безнадійною та списано, з наступним включенням цієї суми до валових доходів (всього 2507541,99 грн. разом із ПДВ). Серед сум списаної заборгованості значиться заборгованість за послуги з модернізації основних засобів (акти виконаних робіт № 11/0302 від 11.03.2008 р. на суму 429960 грн. від ТзОВ «Універсалспецбуд» МРП, № 25/0303 від 25.03.2008 р. на суму 471204 грн. від ТзОВ «Техбудгруп»), а також заборгованість за придбання основних засобів ( накладна № 9033108 від 31.03.2008 р. на суму 297000 грн. від ТзОВ «Велюкс Універсал» та заборгованість за сировину та матеріали на суму 1309377,99 грн. При цьому Нововолинською ОДПІ виявлено завищення складу валових витрат на суму 1441765 грн.

Судом досліджено податкову декларацію, підсумкові відомості валових доходів, акти списання кредиторської заборгованості та накази про таке списання, а також видаткові накладні та акти виконаних робіт, зазначені вище.

З оглянутих документів вбачається: позивачем взагалі не здійснено компенсацію вартості раніше отриманих товарів (робіт, послуг), тобто платник податку не витратився на них, а сума кредиторської заборгованості за такі товари (послуги) списана. Відповідно до пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону № 334/94-ВР списана заборгованість за товари, відвантажені за договором купівлі-продажу, набуває статусу безповоротної фінансової допомоги і підпадає під дію пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 цього Закону, яким визначено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, зокрема у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, що оподатковується у загальновстановленому порядку відповідно до законодавства. Підстав для подальшого віднесення їх вартості до валових витрат немає, бо це не відповідає складу валових витрат, наведеного у п.5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР.

У такому випадку, якщо суму заборгованості списано, платник податку повинен одночасно із збільшенням валових доходів зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару (робіт, послуг) без ПДВ, всього на загальну суму 1441765 грн. (накладні № 2033105 та № 2033104 від 31.03.2008 р. щодо придбання сировини від ТзОВ «Інформ комплект трейд» на загальну суму 477516 грн.; накладні № 9033109, №9033110 від 31.03.2008 р. щодо придбання сировини від ТзОВ «Велюкс Універсал» , на загальну суму 404109 грн.; накладні № 8031003 від 10.03.2008 р. та № 31/0306 від 31.03.2008 р., № 8043002 від 30.04.2008 р. щодо придбання сировини від ТзОВ «Вектор-Євро-Груп» на загальну суму 560140 грн.). В іншому випадку визначення об’єкта оподаткування буде неповним. Згідно з п.3.1 Закону об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податків та суму амортизаційних відрахувань.

Коригування ж валових витрат позивачем не було проведено (не знято витрати на загальну суму 1441765 грн.), що має своїм наслідком заниження суми податку на прибуток підприємств.

Суд зазначає, що до складу валових доходів віднесено суму списаної безнадійної кредиторської заборгованості, що складається із ціни товарів (послуг) разом із сумою ПДВ. Останнє ще раз пояснює безпідставність донарахування податковим органом податкового зобов’язання з податку на додану вартість, адже у разі зменшення суми податкового кредиту та її віднесення до податкового зобов’язання платник податків сплатить як податок на додану вартість, так і податок на прибуток, а це призведе до подвійного оподаткування одних і тих самих сум, що не відповідає суті податкового законодавства.

Також спірним між сторонами у справі виявився факт віднесення до складу валових витрат у другому кварталі 2009 року витрат, не підтверджених первинними документами на суму 13020 грн.

У відповідності до підпункту 5.3.9 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Такими документами є видаткові, податкові накладні, платіжні доручення про оплату товарів (робіт, послуг).

В судовому засіданні оглянуто податкову та видаткову накладні, видані ТзОВ «Завод Промлит» на суму 13020 грн. (видаткову накладну від 02.02.2009 р. № РН-0000012, податкову накладну від 02.02.2009 р. № 204 - а.с.46). Ці документи надавалися разом з первинною скаргою на повідомлення-рішення, однак Нововволинською ОДПІ взяті до уваги не були.

Представник відповідача Шкарадюк Н.Г. в судовому засіданні суду пояснила, що на час перевірки ці документи були відсутні; дані про господарську операцію на суму 13020 грн. не були відображені в головній книзі, а тому зазначена сума є непідтвердженою у складі валових витрат.

Статтею 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до пункту 1 статті 9 даного Закону України підставою для здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, законодавством встановлено те, що факт здійснення господарської операції фіксують саме первинні документи (ними і є податкова та видаткова накладна), що складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

З урахуванням наведеного судом взято до уваги, що документи у позивача наявні, а відповідно підтверджують валові витрати у цій сумі. Посилання відповідача на порушення п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № № 334/94-ВР не знайшло підтвердження.

На визначення Нововолинською ОДПІ донарахованої суми податку на прибуток також мало вплив виключення ним зі складу валових витрат вартості за придбані матеріали згідно з авансовим звітом № АО-0000016 від 24.07.2008 р., які, як зазначив відповідач в акті перевірки, не використовувалися в господарській діяльності (завищено показники у рядку 04.13 Декларацій “інші витрати, крім визначених у 04.1 04.12” на суму1620 грн. ( придбано замки дверні).

Відповідно до п.5.3.1. п.5.3. ст.5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності. Позивач пред’явив у судовому засіданні оригінали первинних документів: авансовий звіт № АО-0000016 від 24.07.2008 р., квитанцію до прибуткового касового ордеру серії 02АААБ № 553100 та податкову накладну (а.с.142-143). Із зазначених документів вбачається, що підприємством придбано дошку соснову. Із пояснень представника позивача з’ясовано, що цей матеріал використано для виготовлення піддонів для зберігання конструкцій з металевих виробів, що виготовляється заводом.

Отже, акт перевірки (а.с.17) стосовно даної обставини (придбано замки дверні) містить суперечливі пояснення, які не відповідають змісту пред’явлених доказів – первинних документів, згідно з якими було придбано дошки соснові. А тому суд не вважає висновок Нововолинської ОДПІ про неправомірне віднесення до складу валових витрат вартості товару згідно з авансовим звітом та порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР таким, що прийнятий виходячи із принципів розсудливості та обґрунтованості рішень та дій суб’єкта владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що до заниження податку на прибуток призвели наступні обставини:

-          невідкориговано валові витрати за ІІ квартал 2008 року після списання кредиторської заборгованості на суму 1441765 грн. З урахуванням завищення сплати податку у цьому періоді у зв’язку із продажем основних засобів на суму 229779 грн. та подвійного включення експортних операцій на суму 74497 грн. основний платіж донарахованого податку становить: 1441765 – 229779 – 74497 = 1137489 х 25% = 284372 грн. ;

-          у третьому кварталі завищено сплату податку на 442 510 грн. у зв’язку із реалізацією основних засобів по залишковій вартості. Із цього об’єкта оподаткування податок становить 110628 грн.

З урахуванням сум недоплати та переплати сума податку, яка підлягає сплаті до бюджету, становить 173745 грн. (замість 174278 грн., як це визначено у повідомленні-рішенні).

Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17, пп.4.2.2. «б» п.4.2 ст.4 Закону № 2181-ІІІ у разі коли податковий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження чи завищення суми його податкових зобов’язань, такий платник податків зобов’язаний сплати штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого виду податку.

Судом встановлено, що сума штрафної санкції з податку на прибуток підприємств, розрахована відповідачем (а.с.134, 139), відповідає вказаним вимогам Закону.

До зарахування судом не взято суму податку (основного платежу та штрафної санкції) стосовно правомірно віднесених позивачем до складу валових витрат товарів на суму 1620 грн. згідно з авансовим звітом від 24.07.2008 р. (405 грн. податку за основним платежем) та товарів на суму 13020 грн., підтверджених первинними документами (128 грн. податку за основним платежем та 12,8 грн. – штрафної санкції), оскільки порушення закону не мало місце; а також 0,4 грн. штрафної санкції, помилково вказаної відповідачем повідомленні-рішенні. Таким чином, сума штрафної санкції з податку на прибуток становить 142186 грн. замість 142199,2 грн.

Приймаючи постанову у даній справі суд виходить з наданих повноважень, визначених п. 1 ч.2 ст. 162 КАС України, та враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом прийняття постанови про визнання рішення протиправним та його скасування.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства, з урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення–рішення Нововолинської ОДПІ від 29 вересня 2009 року № 0000782301/1/583 є протиправним та підлягає скасуванню повністю, а повідомлення-рішення №0000962301/1/584 є протиправним та підлягає скасуванню в частині донарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 546,2 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 533 грн. та за штрафними санкціями у сумі 13,8 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. 11, 71, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на підставі Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції від 29 вересня 2009 року № 0000782301/1/583.

Визнати протипраним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції від 29 вересня 2009 року № 0000962301/1/584 в частині податкового зобов’язання на суму 546, 2 (п’ятсот сорок шість) грн. 20 коп., з них 533,0 грн. основного платежу та 13,2 грн. штрафної санкції.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – з 17 березня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                           Ж.В. Каленюк