Рішення № 87828755, 17.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року м. Київ № 320/6381/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

позивача – Скрипки О.В.,

представника позивача – Фещенко М.Л.,

представника відповідача – не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту – відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.09.2019 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-296691-50/9319 відносно ОСОБА_1 , (рнокпп НОМЕР_1 ; зареєстрованої: АДРЕСА_1 ).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф-296691-50/9319 від 10.09.2019 є протиправною та має бути скасована, оскільки в момент її винесення узгоджений податковий борг був відсутній, а сама вимога була винесена без належних підстав. Зазначила, що у період з 25.08.2009 по 22.07.2010 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, після чого у серпні 2010 року звернулася до Білоцерківського управління ГУ ДФС із заявою про припинення нарахування ЄСВ у зв`язку з призупиненням підприємницької діяльності та нею було подано ліквідаційну звітність.

Додатково позивач зазначила, що отримавши повідомлення-розрахунок УПФУ в м. Біла Церква по сплаті страхового внеску за 3 квартал 2010 року нею було оплачено борг в розмірі 573,64.

Також, позивач звертала увагу суду, що у період з 01.01.2011 по даний час вона працює на підприємстві ФОП «Аптека 245» та єдиний соціальний внесок за неї в повному обсязі сплачує роботодавець.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та витребувано докази по справі у відповідача.

Відповідач позов не визнав подав до суду відзив на позовну заяву у якому зазначив, що як вбачається з обставин справи та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Скрипка О.В. була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21.08.2009 номер запису про проведення державної реєстрації 2353000000021246. Відповідно до наказу МФУ від 09.12.2011 №1588 «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» підставою для зняття фізичної особи-підприємця як платника податків з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення діяльності ФОП за її рішенням.

Водночас, зауважив відповідач, лише 22.07.2019 державним реєстратором припинено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , номер запису 23530060002021246.

Відповідач зазначив, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати ЄСВ за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році – не менше 704 грн. на місяць, у 2018 – не менше 819,06 грн. на місяць. Отже, незважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному періоді або окремому місяці, останній як ФОП зобов`язаний сплачувати ЄСВ не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність та за останню сплачував ЄСВ роботодавець. За таких обставин, відповідач зазначає, що спірна вимога була винесена правомірно, оскільки визначена нею сума ЄСВ є заборгованістю позивача за 2017 рік (8448,00 грн.), 4 квартали 2018 року (2457,18 грн. х 4) та 2 квартали 2019 року (2754,18).

12.02.2020 на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначено про те, що позивач підприємницькою діяльністю у 2012-2019 роках фактично не займалася, не отримувала інших доходів окрім оплати праці за результатами трудової діяльності як найманий працівник. Додатково, позивач звертала увагу, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прямо не покладає обов`язку на застрахованих осіб, які зареєстровані підприємцями сплачувати у разі неотримання доходу (прибутку) суму єдиного внеску у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, якщо при цьому така застрахована особа у встановленому порядку перебуває у трудових відносинах і на суми нарахованої та одержаної нею заробітної плати страхувальник нараховує та сплачує за таку особу єдиний внесок. Позивач звертав увагу, що вказаним законом не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебування фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності.

Попри те, зауважив позивач, відповідно до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові по справі № 440/2149/19 від 04.12.2019 «…особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

13.02.2020 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача, де останній зазначив про те, що у зв`язку з наявністю у позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону № 2464 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.09.2019 № Ф-29661-50/9319 на суму 23785,08 грн. орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з вимогами п.3 розділу VІ Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Отже, зазначив відповідач, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів перевірки а також на підставі облікових даних інформаційної системи фіскального органу.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 суд за обґрунтованим клопотанням ГУ ДФС у Київській області замінив відповідача по справі з ГУ ДФС у Київській області на Головне управління Державної податкової служби у Київській області. Також, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 17.02.2020.

У судове засідання, призначене у справі на 17.02.2020 з`явилася позивач та її представник.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоч а був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду справи у передбачений законодавством строк.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом. Також, суд відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області про залишення позовної заяви без розгляду.

Присутні у судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Заслухавши позивача, представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа – підприємець з 21.08.2009 та взята на облік Білоцерківським управлінням Білоцерківської ДПІ Головного управління ДФС у Київській області.

22.07.2019 державний реєстратор припинив державну реєстрацію фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 номер запису 23530060002021246.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-296691-50/9319, якою позивачу станом на 31.08.2019 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 23785,08 грн.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що єдиний соціальний внесок в сумі 23785,08 грн. нарахований позивачеві за період: 2017 рік (8448,00 грн.), 4 квартали 2018 року (2457,18 грн. х 4) та 2 квартали 2019 року (2754,18).

Не погоджуючись із зазначеною вимогою про сплату (недоїмки) від 10.09.2019 №Ф-296691-50/9319, позивач звернулася зі скаргою від 20.09.2019 до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 24.10.2019 № 6845/6/99-00-08-06-1 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) – без змін.

Не погоджуючись з прийняттям спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами слід зазначити наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон №2464-VI (в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги).

Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 р. № 449 (надалі по тексту - Інструкція)

Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 6 грудня 2016 р. № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Законом України від 21 грудня 2016 р. № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн. 00 коп., з 1 січня 2018 року - 3723 грн. 00 коп., з 01 січня 2019 року – 4173 грн. 00 коп.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 р. № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 р., зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Судом встановлено, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування:

- ЄСВ за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8448 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 8448,00 грн.;

- ЄСВ за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 10905,18 грн.;

- ЄСВ за II квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 13 362,36 грн.;

- ЄСВ за III квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 15 819,54 грн.;

- ЄСВ за IV квартал 2018 (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 18 276,72 грн.;

- ЄСВ за І квартал 2019 (граничний термін сплати 19.04.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 21 030,90 грн.;

- ЄСВ за І квартал 2019 (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 23785,08 грн.

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог п. п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 р. № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Враховуючи наведене, на підставі Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску.

Суд також звертає, що відповідно до вимог пункту 13 розділу VІІ Інструкції № 449, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, з огляду на таке.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

Аналогічна правова позиція викладена у справі Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018.

Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Щодо строків формування спірної податкової вимоги суд зазначає таке.

Як було зазначено судом, відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до абзацу 2 цього ж пункту розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Згідно з абзацом 7 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, у випадках, передбачених абзацами третім (платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску) та/або четвертим (платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій) цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) (абзац 9).

Тобто, пунктами 2 та 3 розділу VI Інструкції № 449 розділено випадки надсилання (вручення) податкової вимоги: 1) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску; 2) коли, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску чи платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Інструкція не містить більш точного визначення, коли саме орган доходів і зборів має виявити своєчасно не нараховані та/або не сплачені платником суми єдиного внеску і є відносним поняттям, а тому фактично строками не обмежується.

Умова, яка ставиться до податкового органу у пункті 3 розділу VI, нівелюється пунктом 2 цього розділу Інструкції № 449 та жодним чином не спростовується позивачем. При цьому суд звертає увагу, що положеннями як зазначеної Інструкції №449, так і Закону № 2464-VI прямо не визначено наслідків пропуску зазначених вище строків, як, для прикладу, у випадку пропуску органом доходів і зборів строку надання відповіді за скаргою платника податків на вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Відтак, на думку суду, порушення строку направлення (вручення) платнику податків оскаржуваної вимоги саме по собі не є підставою для визнання такої вимоги протиправною та її скасування, а повинно розглядатися в комплексі з іншими обставинами прийняття оскаржуваної вимоги.

Крім цього, направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу з порушенням строку не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 по справі № 817/1061/17, яку, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, застосовує суд до спірних правовідносин.

Так, судом встановлено, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було винесено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Також згідно пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.

Отже, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідного запису, внесеного державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21.08.2009 та перебувала на обліку як платник єдиного внеску.

Як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проведення реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача проведена 22.07.2019 року (запис №23530060002021246) за власним рішенням.

Отже, позивач фактично була зареєстрована та здійснювала підприємницьку діяльність в період з 21.08.2009 по 22.07.2019 роки.

Відповідно до даних інформаційної системи «Податковий блок», заборгованість виникла за період, коли позивач був зареєстрований та здійснював підприємницьку діяльність.

Водночас, відповідно до довідки Підприємства «Аптека № 245» Скрипка О.В ОСОБА_2 з 01.01.2011 по даний час працює на підприємстві «Аптека № 245». Згідно із відомостями довідок про доходи, виданих Підприємством «Аптека №245» ОСОБА_1 , яка працює за основним місцем роботи на посаді санітарки, нараховано заробітну плату за періоди трудової діяльності січень 2011 року по жовтень 2019 року включно. При цьому, згідно відомостей вказаних довідок у них відображено нарахований дохід та утримання із доход.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Як вже було зазначено судом, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається із матеріалів справи, з 01.01.2011 ОСОБА_1 по даний час працює на підприємстві «Аптека № 245». Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, що міститься у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 за весь зазначений період, в тому числі і у період з 2017 року по 2019 рік позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї був її роботодавець, який і сплачував відповідні внески до Пенсійного фонду.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 43 від 11.11.2019.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню вся сума судового збору.

Крім того, позивач у додаткових поясненнях просить суд стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Фещенко Микола Леонідовичем (адвокат) та ОСОБА_3 Оксаною Володимирівною (клієнт) укладено договір №20 про надання правової допомоги від 15.11.2019, за умовами якого Адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору. Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором. Підпунктом 2.3.1 вказаного договору обумовлено, що клієнт зобов`язується сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені ними.

Детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою (ми) угодою (ми) до цього договору (п.5.1 Договору).

29.01.2020 сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 20 від 15.11.2019, відповідно до змісту якої сторони за цією додатковою угодою домовились, що адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов`язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година -1000 грн.:

консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства щодо допомоги в слуханнях справи в Київському окружному адміністративному суді – гонорар 1000 грн. ( 1 год.);

підготовка та подача клопотання щодо пропущення строку - гонорар 500 грн. (1/2 год.);

підготовка та подача додаткових пояснень – гонорар 2500 грн.(2,5 год.);

участь у судовому засіданні – 1000 грн.(1 год.)

Сторони за цією додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 5000 грн. 00 коп.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги, додаткову угоду до договору та квитанцію № 0.0.1599200524.1 від 29.01.2020, що підтверджує оплату на рахунок ОСОБА_4 гонорару за договором № 20 від 15.11.2019 в сумі 5000,00 грн.

Також в матеріалах справи наявна копія свідоцтва № 240 про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я ОСОБА_4 , виданого на підставі рішення Черкаської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.06.2006 № 31.

Відповідач, заперечуючи щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у наданих до суду додаткових поясненнях зазначив про те, що витрати на правову допомогу мають бути пов`язаними з конкретною справою; спів мірними із складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; обсягом наданих послуг. Відповідач зазначив, що враховуючи те, що оскаржувана вимога виставлена на суму 23785,08 грн., а розмір витрат на правничу допомогу, який вказує позивач становить 5000,00 грн., ГУ ДПС у Київській області вважає їх не співмірними зі складністю справи та необґрунтованою суму в розмірі 5000,00 грн.

Розглянувши доводи відповідача в обґрунтування не співмірності витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що у відомостях додаткової угоди та квитанції про сплату витрат на правову допомогу призначення платежу зазначено про сплату гонорару з представництва ОСОБА_1 у Київському окружному адміністративному суді.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши аргументи позивача, які не містять обґрунтованих доводів не співмірності витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені позивач до стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 5000, 00 грн. є спів мірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, відтак підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.09.2019 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-296691-50/9319.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 24 лютого 2020 р.