Рішення № 87796053, 24.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 лютого 2020 року (17 год. 45 хв.)Справа № 280/5285/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 92, код ЄДРПОУ 24911195) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

30.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (далі - позивач або ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009911202.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності підтвердження здійснення товарних операцій з постачання товарів ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» від ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА». Так, податковий кредит ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» на суму 29500,00 грн. у березні 2019 року сформований внаслідок господарських операції у відносинах між позивачем та ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» з поставки товару на суму 354 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 59000,00 грн. На товари по укладеному договору з вищезазначеним суб`єктом господарювання ТОВ «ЕСО Запоріжжя» надано перевіряючим, повний пакет документів, які відповідають нормативним вимогам, в контексті застосування цих документів, як підстави для бухгалтерського та податкового обліку (зокрема з податку на додану вартість) здійснених ТОВ «ЕСО Запоріжжя» господарських операцій по придбанню цих товарів. Так, у позивача наявні повному обсязі належним чином оформлені документи на підтвердження реальності господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА», зокрема: документи щодо набуття товару, його передачі від контрагента до позивача (експрес-накладна ТОВ «Нова пошта»), оплати у повному обсязі (банківські виписки) та використання товару в господарській діяльності позивача (продаж товару на експорт, на підтвердження чого надані вантажно-митні декларації). Висновок податкового органу про відсутність придбання по ланцюгу товару, що був реалізований позивачу, посилаючись на Єдиний реєстр податкових накладних та інші комп`ютерні автоматизованих інформаційних систем, які він зазначає в своєму Акті перевірки є необґрунтованим, оскільки податковий орган не враховує обставини, які знаходяться поза контролем цих систем, а саме немає документальних (електронних) підтверджень, що всі постачальники товару по ланцюгу постачання є платниками податку на додану вартість (далі - платники ПДВ) та немає документальних (електронних) підтверджень, того що всі постачальники товару по ланцюгу постачання товару, якщо вони були платниками ПДВ, виконали свої зобов`язання щодо реєстрації ними податкової накладної в реєстрі. Зазначає, що позивач є добросовісним набувачем у контексті, як цивільних, так і податкових відносин, а з`ясування відповідачем «ланцюга придбання товару» або з`ясування ним «джерела походження товару» ніяким чином не спростовує та не впливає на статус добросовісного набувача, який має позивач. Взагалі позиція відповідача щодо «походження товару» не будується на приписах податкового законодавства (відсутнє посилання на положення Податкового кодексу України, які пов`язують «ланцюг придбання та походження товару» з податковим та бухгалтерським обліком платника податку). Беручи до уваги вищезазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є протиправними, у зв`язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 25.11.2019.

25.11.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.12.2019.

27.11.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №49879), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає, зокрема зазначає, що згідно баз даних Державної фіскальної служби України, зокрема, ІС «ПОДАТКОВИЙ БЛОК», Архіву електронної звітності, Єдиний реєстр податкових накладних, ВЕБ-САЙТ ГУ ДФС України та інші бази даних Державної фіскальної служби встановлена відсутність придбання по ланцюгу товару, що були реалізовані в адресу ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ». Так, позивач декларував придбання товарів, які фактично являються товарами невідомого походження, так як відсутнє їх придбання у ланцюгах постачання або виробництва. Так, з урахуванням неможливості ідентифікації осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій (навантажувальних та розвантажувальних робіт), інше приводить до висновку стосовно неможливості отримання зазначених товарів ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» саме від контрагента - ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА». У позивача відсутні докази фактичного отримання товарів саме від ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА». З урахуванням зазначеного, контролюючим органом зроблено висновок про здійснення позивачем з ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» взаємовідносин, які не спрямовані на реальне настання наслідків та, відповідно, завищення податкового кредиту за вказаними взаємовідносинами за перевіряємий період. Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 03.02.2020 та розгляд справи відкладено до 14.01.2020.

14.011.2020 розгляд справи відкладено до 30.01.2020.

Протокольною ухвалою суду від 30.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 30.01.2020.

30.01.2020 у судовому засіданні, за клопотанням учасників справи, судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» (код ЄДРПОУ 24911195) є юридичною особою, яка зареєстрована 23.06.1997 за № 1 103 120 0000 020220, за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 92, про що свідчить Довідка з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій (а.с.60).

Фактичне місцезнаходженням ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ»: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б.

У період з 11.06.2019 по 14.06.2019, відповідно до наказу від 20.05.2019 № 1750 на підставі направлень №№ 1087, 1088 від 24.05.2019, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, фахівцями відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» з питань достовірності нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість за березень 2019 року, за результатом якої складено Акт від 21.06.2019 №377/08-01-12-02/24911195 (а.с.14-29).

Висновками до Акту перевірки від 21.06.2019 №377/08-01-12-02/24911195 встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 14.1.36 пп.14.1.181 пп.14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.198.1 п. 198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п.п. б) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за березень 2019 року на суму ПДВ 29 500,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою не підтверджено здійснення товарних операцій ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» на адресу ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» та встановлено надходження товарів з джерела невідомого походження. Тобто, такі товари не постачалися та не надавалися. В первинних документах зазначені господарські операції, які фактично не відбувались. У зв`язку з чим, вони (договори, податкові накладні, видаткові та прибуткові накладні, акти надання послуг, акти здачі-прийняття робіт тощо) не мають юридичної сили первинних документів. І як слідство, ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» неправомірно формував регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність з ПДВ на підставі таких первинних документів.

27.06.2019, відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» подані заперечення вих. № 922/19 від 27.06.2019 на акт перевірки, які розглянуті контролюючим органом в присутності представників позивача, однак листом-відповіддю № 39413/10/08-01-12-02-06 від 09.07.2019 залишені без задоволення (а.с.29-31, 32-39).

На підставі акту перевірки від 21.06.2019 №377/08-01-12-02/24911195, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0009911202 від 12.07.2019, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на 29 500,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 14 750,00 грн. (а.с.12).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22, пунктом 185.1 статті 185 та пунктом 186.1 статті 186 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 198.6 пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, вимоги до первинних документів викладені у частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, наявність належним чином оформлених первинних документів, зокрема, податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у березні 2019 року на адресу позивача від ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» поставлено товар, а саме: рідина кремнійорганічна 132-25 у кількості 250 кг. на загальну суму 354000,00 грн., у т.ч. ПДВ 59000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 247 від 20.03.2019 (а.с.48).

Договір поставки рідини кремнійорганічної 132-25 у кількості 250 кг. у письмовій формі між позивачем та ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» не укладався.

Разом з цим, 28.01.2019 позивачем було сплачено контрагенту кошти у розмірі 177000,00 грн. у т.ч. ПДВ 29500,00 грн., що є попередньою оплатою 50 % вартості товару, отриманого за видатковою накладною № 247 від 20.03.2019 (а.с.45).

Транспортування товару здійснено ТОВ «Нова пошта», про що свідчить експрес-накладна № 59998076503410 від 20.03.2019 (а.с.49).

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з поставки вищезазначеного товару позивачем надано: видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, експрес-накладна, податкові накладні, детальний перелік яких зазначений в акті перевірки (стор.9-10 акту).

У березня 2019 року позивачем за фактом поставки товару до складу податкового кредиту віднесено ПДВ за операцією з придбання вищезазначеного товару на суму 29500,00 грн. за податковою накладною, виписаною ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» (постачальник).

Податкова накладні № 70 від 20.03.2019 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 02.04.2019 (а.с.56). Відповідно, у зв`язку із наявністю належним чином зареєстрованої податкової накладної, ТОВ «ЕСО ЗАПОРІЖЖЯ» мав право на віднесення зазначених в них сум до податкового кредиту, відповідно до норм чинного законодавства.

Разом з цим, отриманий від ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» товар було реалізовано (експортовано), що підтверджується відповідними контрактами, інвойсами, вантажно-митними деклараціями та виписками по рахунках (а.с.50-55).

Виходячи зі специфіки укладеної між позивачем та його контрагентом домовленості, як предмета господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище господарської операції та поставки ТОВ «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» товару на адресу позивача.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарської операції, вказані документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності підприємства.

Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

До того ж, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Що стосується оформлення товарно-транспортних накладних, то Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, були видані на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою КМУ від 05.01.95 №710. Програма розроблена відповідно до Державної програми боротьби зі злочинністю, затвердженої Постановою ВРУ від 25.06.1993 на виконання рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.02.1994. Отже, сфера застосування Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, не пов`язана з визначенням правил ведення платником податку податкового та бухгалтерського обліку в частині прийняття - передачі товарно-матеріальних цінностей. Отже, відсутність певних реквізитів в товарно-транспортній накладній або її відсутність є лише порушенням Правил перевезень автомобільним транспортом з боку перевізника, яке не пов`язане з дотриманням вимог податкового законодавства товариством.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №815/3310/17 (касаційне провадження №К/9901/49561/18) зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

Разом з цим, суд зауважує, що товарно-транспортна накладна не є документом, що виключно та обов`язково підтверджує постачання товару.

Не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних або неналежним їх оформленням, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. Чинним законодавством України передбачено обов`язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення (Постанова ВС від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11).

Товарно-транспортні накладні не завжди складаються при наявності операцій з перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезенням товарів власними силами. У даній ситуації відсутність товарно-транспортної накладної є законним явищем (Постанова ВС від 05.06.2018 у справі №2а-10089/11/1370).

Щодо посилань податкового органу на те, що в експрес-накладній не вказано конкретне найменування товару та не вказано конкретну адресу місця завантаження товару та адресу отримувача, то суд зазначає, що такий документ, як товарно-транспортна накладна, експрес-накладна не є тим первинним документом, на підставі якого формуються показники податкової та бухгалтерської звітності.

Суд зазначає, що відсутність транспортних документів та/або наявність неточностей у таких документах не може бути підставою для висновків про нереальність господарської операції.

Також, слід звернути увагу і на ту обставину, що транспортування товару здійснювалось за допомогою оператора поштового зв`язку «Нова пошта», а відповідно позивач не мав можливості впливати на заповнення товаросупровідного документа, а відтак і не може нести відповідальність за неточності в такому документі.

За таких обставин підстави для не включення сум ПДВ по таких податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у ціні придбаних послуг, є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд звертає увагу відповідача, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов`язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов`язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов`язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007, справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що аналізом задекларованих податкових накладних встановлено невідповідність придбаних контрагентами товарів товарам, придбаним позивачем. Однак, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише операціями контрагента позивача за період виписування позивачу податкових накладних та не з`ясував можливість придбання такого товару в іншому періоді.

В свою чергу посилання податкового органу на недоведеність факту постачання та придбання позивачем товару, у зв`язку із неможливістю встановлення походження такого товару за ланцюгом постачання за так званим «розривом» ланцюга постачання та формування податкового кредиту за рахунок «підміни» товару, на думку суду, протирічить принципу індивідуальної відповідальності, закріплений ст. 61 Конституції України.

Разом з цим, позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості під час придбання товару у контрагента встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагента.

Окрім того, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

Постановами Верховного суду від 07.03.2018 у справі № 804/3420/169 та від 23.05.2018 у справі № 804/2551/13-а встановлено, що відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій. Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об`єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об`єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.03.2019 №808/3412/16 (касаційне провадження №К/9901/41648/18) дійшов висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (пункт 14 постанови ВС).

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права.

Оцінюючи згадані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами. Викладені обставини та факти не відповідають таким ознакам, позаяк мають характер припущень.

Ці обставини вироком суду або постановою слідчого у кримінальній справі не були встановлені, а лише, як зазначено у Акті перевірки, витікають із отриманої податкової інформації щодо контрагентів позивача та його вже контрагентів.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 1921,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 92, код ЄДРПОУ 24911195) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 12.07.2019 № 0009911202, яке винесено Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.02.2020.

Суддя Ю.В. Калашник