Ухвала суду № 87694674, 11.02.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/16871/14-ц

Провадження № 6/947/26/20

УХВАЛА

11.02.2020

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого - судді Луняченка В.О. ,

За участю:

Представника заявника – адвоката Громадського О.В.

Представника стягувача АТ « Кредобанк» - адвоката Тодирець А.О.

Представника служби у справах дітей Одеської міської ради – Смокова С.С.

Розглянувши у судовому засіданні заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення шляхом примусової реалізації, без дозволу органу опіки та піклування, нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 31.10.2019 року звернувся приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович із заявою про встановлення способу та порядку виконання судового рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2015 року про стягнення заборгованості за кредитним договором №542А-2900813 у розмірі 254 497,49 грн., шляхом примусової реалізації, без дозволу органу опіки та піклування, нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в який зареєстрована неповнолітня ОСОБА_2 , 2018 року народження.

У судовому засіданні представник заявник підтримав відповідну заяву наполягаючи на тому, що в інший спосіб виконати рішення суду не можливо у зв`язку із відсутністю у боржника грошей, доходів та іншого майна.

Представник заінтересованої особи – стягувача – АТ « Кредобанк» підтримав заяву та просив її задовольнити враховуючи небажання боржника погашати заборгованість та відсутність іншої можливості виконати рішення.

Представник заінтересованої особи – служби у справах дітей Одеської міської ради , просив залишити розгляд справи на розсуд суду та не порушувати права дитини.

Заінтересована особа – боржник ОСОБА_1 до судового засідання не з`являвся, заяв та клопотань по суті справи не надавав, повістки за місцем реєстрації повертались з відміткою « адресат відсутній», письмово звертався із клопотанням про ознайомлення із матеріалами справи, однак з моменту подання заяви 07.02.2020 до 11.07.2020 року з матеріалами знайомиться не приходив.

Як встановлено у судовому засіданні на примусовому виконанні приватного виконавця Притуляка В.М. перебуває виконавчий лист №520/16871/14ц від 16.10.2015 року, виданий Київським районним судом, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №542А-2900813 від 29.08.2013 року у загальному розмірі 254497,49 грн.

08.05.2019 року приватним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 59063478 а також винесена постанова про накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності боржнику.

Відповідно до відповіді КП ЖКС «Вузівський» від 06.09.2019 року за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_3 , 1962 р.н., ОСОБА_1 1989 р.н., та з 2018 року ОСОБА_2 2018 року народження.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла

Згідно п. 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування, що надається відповідно до Закону.

Одночасно із цим, згідно порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України 29.09.2016 року №2831/5 у підпункті 4 абзацу 3 пункту 3 визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, разом із іншими документами подаються копія дозволу органу опіки та піклування або рішення суду.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації ( ч. ст. 48 Закону України « Про виконавче провадження » від 2016 року за № 1404-VIII ).

Частиною першою статті 30 Закону України № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Згідно п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 статті 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує: «1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частинами 1, 2 статті 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв`язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Як встановлено у судовому засіданні квартира АДРЕСА_2 є однокімнатної, в якою зареєстровані три особи, у тому числі неповнолітня особа. Дана квартира не є іпотечним майном, а реєстрації дитини була здійснена у зв`язку з її народженням.

З боку заявника не було доведено, що під час виконавчого провадження були з`ясовані всі обставини, яки дозволяють суду визначити можливість зміни порядку та способу виконання рішення суду щодо примусового звернення на частку у майні боржника.

Так не з`ясовано, чи не є дана частка спільним майном подружжя, та чи не є дана однокімнатна квартира єдиним місцем проживання неповнолітнього. Крім того, у даному випадку суд вважає що для запобіганню можливого порушення права неповнолітньої дитини обов`язковим є висновок органу опіки та піклування.

Враховуючи дані обставини, суд вважає, що для запобігання можливого порушення прав та основоположних свобод, в даному випадку слід відмовити у задоволені заяви про встановлення порядку виконання рішення шляхом примусової реалізації, без дозволу органу опіки та піклування, нерухомого майна боржника.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 353,354,435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення шляхом примусової реалізації, без дозволу органу опіки та піклування, нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в який зареєстрована неповнолітня ОСОБА_2 , 2018 року народження.

Повна ухвала буде винесена протягом п`яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя Луняченко В. О.

Повна ухвала суду виготовлена 17.02.2020