Рішення № 87673814, 19.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Справа № 160/7321/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Нечай Лідії Степанівни від 17.07.2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 624,91 дол. США у виконавчому провадженні №57262113 від 17.07.2019 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Нечай Лідії Степанівни від 18.07.2019 року про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2019 року у виконавчому провадженні №59588018.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовлено у відкритті провадження за даним позовом.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач 10.09.2019 року звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою про скасування ухвали від 06.08.2019 року та направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.12.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року скасовано та справу направлено для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

03.02.2020 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов повернулись для розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 17.02.2020 року.

Також, даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – ПАТ «УкрСиббанк».

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву, разом з копіями матеріалів виконавчого провадження до 17.02.2020 року, а третій особі – пояснень на адміністративний позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у межах виконавчого провадження №57262113 внаслідок примусових заходів виконання рішення відповідачем не було стягнуто коштів, оскільки сума боргу сплачена боржником самостійно, отже, відповідач не має права на стягнення з боржника виконавчого збору у заявленому ним розмірі, у зв`язку із чим, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач зазначає, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. Отже, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої державним виконавцем суми. Таким чином, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

У судове засідання 19.02.2020 року позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

19.02.2020 року представником відповідача подано письмовий відзив на позов, в якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що позивачем рішення суду було виконано вже після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.09.2018 року, а також після вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення. При цьому, закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача у зв`язку із фактичним виконанням рішення боржником не відповідає обов`язку державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, просив розглянути справу за його відсутності.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив, письмових пояснень суду не надав.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи сторін, клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи без їх участі, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.09.2018 року державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження №57262113 з виконання виконавчого листа №201/7008/17 від 21.02.2018 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості в сумі 16 249,16 дол. США та пені у розмірі 9 521,84 грн.

Постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22.12.2018 року в рамках виконавчого провадження №57262113 звернуто стягнення на доходи боржника у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу.

17.07.2019 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження №57262113 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із поданням стягувачем – ПАТ «УкрСиббанк» заяви про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним фактичним виконанням.

Також, 17.07.2019 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження №57262113 прийняті постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 200 грн. та постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми – 1 624,91 дол. США.

У постанові про закінчення виконавчого провадження від 17.07.2019 року державним виконавцем також зазначено про часткове стягнення виконавчого збору в сумі 952,18 грн., залишок нестягнутого виконавчого збору складає 1 624,91 дол. США, у зв`язку із чим постанову про стягнення виконавчого збору від 17.07.2019 року виділено в окреме провадження.

Постановою державного виконавця від 18.07.2019 року відкрито виконавче провадження №59588018 з виконання постанови від 17.07.2019 року, виданої Соборним відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1 624,91 дол. США.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору від 17.07.2019 року та постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2019 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Приписами ст. ст. 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема, ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

За приписами п. п. 1-6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу викладеного вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконанні у Соборному відділі державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження № 57262113 з виконання виконавчого листа №201/7008/17 від 21.02.2018 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості в сумі 16 249,16 дол. США та пені у розмірі 9 521,84 грн.

06.06.2019 року стягувачем повідомлено Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про закриття виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду.

З аналізу встановлених обставин справи вбачається, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 201/7008/17, виданого 21.02.2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.

Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові від 17.07.2019 року ВП № 57262113 про стягнення виконавчого збору, а саме у розмірі 1 624,91 дол. США, у зв`язку з чим постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Суд звертає увагу, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Таким чином, доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом є помилковими, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 553/196/18.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області при винесенні оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору від 17.07.2019 року та відповідно про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2019 року №59588018 були відсутні правові підстави для їх прийняття.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови прийняті не обґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується копією квитанції № 0.0.1422614144.1 від 29.07.2019 року, а також витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 921,00 грн., згідно копії квитанції №0.0.1456136594.1 від 05.09.2019 року, що разом складає 2 689,40 грн.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду та подачу апеляційної скарги в сумі 2 689,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Пісаржевського, буд. 1-а, код ЄДРПОУ 34984523), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (м. Київ, вул. Воздвиженська. Буд. 10-б, офіс 23, код ЄДРПОУ 09807750), про визнання протиправними та скасування постанов – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Нечай Лідії Степанівни від 17.07.2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 624,91 дол. США у виконавчому провадженні №57262113.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Нечай Лідії Степанівни від 18.07.2019 року про відкриття виконавчого провадження №59588018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Пісаржевського, буд. 1-а, код ЄДРПОУ 34984523) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 689,40 (дві тисячі шістсот вісімдесят дев`ять гривень сорок копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець