Ухвала суду № 8766046, 31.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-36495/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Карася О.В.

Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Прикуп В.М., Сівов Ю.Ю.;

відповідача: Гарбуз І.Б.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005р.

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р.

у справі №15/2519

за позовом          Відкритого акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод»

до          Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод»(далі по тексту –позивач, ВАТ «Лебединський насіннєвий завод») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Шполянському районі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 р. у справі №15/2519 (суддя Потапенко В.В.), яке залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. (головуючий суддя Шевченко В.Ю., судді –Мельник С.М., Ткаченко Б.О.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.04.2005 року №0000152301/0 та №0000142301/0.

ДПІ у Шполянському районі, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 р. та ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. у справі №15/2519, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шполянському районі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2005 року ДПІ у Шполянському районі прийнято податкові повідомлення-рішення:

-          №0000152301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 463 602 грн., в тому числі: 258 555 грн. основного платежу та 205 047 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-          №0000142301/0, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 51622 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати планової комплексної документальної перевірки ВАТ «Лебединський насіннєвий завод»з питань дотримання податкового та валютного законодавства за IV квартал 2003 року та 2004 рік»від 15.04.2005 р. №197/23-00388932 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги:

- п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниженні валового доходу та завищення валових витрат, у зв’язку з чим позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за перевіряємий період на суму 3365,70 тис. грн.;

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З, п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, за січень 2004р. на 36 367 грн., за квітень 2004р. на 90 955 грн., за серпень 2004р. на 244 156 грн., зменшено ПДВ за лютий 2004р. на 36 367 грн., травень 2004р. на 90 955 грн. та зменшено відшкодування ПДВ з бюджету за листопад 2003р. на 38 616 грн. (сума відшкодована), за листопад 2004р. - на 51 622 грн. (сума не відшкодована).

1. Стосовно визначення позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 14 399,00 грн., застосування штрафних санкцій за недоплату донарахованого податку на додану вартість у розмірі 38616,00 грн. та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 51622,00 грн. за листопад 2004 року відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000142301/0 від 14.09.2005 року, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

06.05.2002 року та 20.05.2003 року між ТОВ «Лебединський насіннєвий завод»та ВАТ «Шарівське»укладені договори підряду №248 та №534 відповідно, за умовами яких позивач доручив, а ВАТ «Шарівське»прийняло на себе зобов'язання виростити для позивача в 2002-2003 р.р. маточні буряки, а в 2004 році насінники.

Додатковими угодами №2, №3 від 28.12.2003 року та №1, №2 від 16.11.2004 року сторонами змінено умови договорів №248 та №534 відповідно. З урахуванням вказаних змін позивач зобов’язався поставити насіння цукрового буряка, ВАТ «Шарівське», в свою чергу, виконати роботи по вирощуванню насіннєвого технологічного продукту, а позивач –придбавати вирощений виконавцем насіннєвий матеріал.

На думку податкового органу, оскільки переходу права власності на насіння базисних технологічних компонентів від позивача до ВАТ «Шарівське»не відбулося, передача даного насіння не є об'єктом оподаткування ПДВ і право на податковий кредит у позивача не виникло. Вказані твердження відповідач обґрунтовує тим, що відповідні положення в договорах №248 та №534 відсутні, а додаткові угоди до них під час перевірки позивачем надані не були.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій відносно безпідставності доводів податкового органу з цього питання з наступних підстав.

Відповідно до ст. 332 ЦК Української РСР (який був чинним на час укладення зазначених договорів) за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК Української РСР за договором поставки організація-постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що укладені між позивачем та ВАТ «Шарівське»договори №248 та №534 за своєю правовою природою є договорами підряду, оскільки ними передбачено, що підрядчик зобов'язується виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. З урахуванням положень додаткових угод до договорів №248 та №534, позивач не доручає виконання робіт по вирощуванню маточних буряків та насінників, а поставляє ВАТ «Шарівське»насіння цукрового буряка і придбаває насіннєвий технологічний матеріал. Тобто, в кожному із зазначених договорів сторони поєднали два різні зобов'язання: поставка та придбання насіння цукрового буряка і поставка та придбання позивачем насіннєвого технологічного матеріалу.

Таке поєднання не є порушенням приписів законодавства чинного на час їх укладення, зокрема ст. 4 ЦК Української РСР, відповідно до якої цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і непередбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Враховуючи наведене, місцевим та апеляційним господарськими судами правомірно встановлено, що дії за договором №534 від 20.05.2003 р. з урахуванням додаткових угод №1 та №2 від 16.11.2004 р. та договором №248 від 06.05.2002 р. з урахуванням угод №2 та №3 від 28.12.2003 року є господарськими операціями за якими відбувається продаж товарів.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»продаж товарів –це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірного віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ним ВАТ «Шарівське».

Зазначена обставина також підтверджується складеним 26.06.2006 року висновком судово-бухгалтерської експертизи №230-Б.

2. В частині завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 127 322,00 грн., в тому числі за січень 2004 р. на 36 367,00 грн. та квітень 2004 р. на 90 955,00 грн., та заниження податкового кредиту у лютому 2004 р. на 36 367,00 грн. та травні 2004 р. - на 90 955,00 грн., Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2003 року укладено контракт №CUU/2311-10 від 26.11.2003 року, за яким позивач придбав у компанії CIMBRIA HEID GMRH (Австрія) конвеєрну сушарку в комплекті фактурною вартістю 178 268,64 грн., що підтверджується вантажно-митною декларацією №401967 від 29.12.2003 року. Сплата податку на додану вартість при митному оформленні товару проводилася шляхом видачі простого векселя №83354499086387 від 29.12.2003 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 36367,00 грн. з терміном погашення податкового векселя 27.01.2004 року.

Податок на додану вартість в розмірі 36367,00 грн. включений до податкового зобов'язання (рядок 6) декларації з податку на додану вартість за грудень 2003 року та до рядка 19.1 цієї ж декларації (рядок коригування платежів з урахуванням положень про вексельну форму оплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України) до зменшення.

У зв’язку з помилковим включенням позивачем до податкової декларації у січні 2004 року сум податку на додану вартість у розмірі 36367 грн., у наступному місяці позивачем було зменшено податковий кредит на 36 367 грн., про що свідчать дані журналу проводок та дані податкової декларації за лютий 2004 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладених контрактів №SA01/04 від 05.02.2004 р. та №14-04-LEBEDIN від 02.03.2004 р. позивачем придбано масу для мінідражування фактурною вартістю 191 565,33 грн. та фурадан фактурною вартістю 258 475,90 грн., що підтверджується вантажно-митними деклараціями №410329 від 18.03.2004 року та №410341 від 19.03.2004 року. Загальна сума імпортованих товарів за березень 2004 року становить 454775,65 грн., в тому числі сума податку на додану вартість у розмірі 90 955,00 грн., сплата за якими оформлена податковими векселями на дані товари.

У квітні 2004 року позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість було помилково включено податковий кредит в розмірі 90 955,00 грн., у зв’язку з чим в наступному місяці позивачем зменшено податковий кредит на вказану суму, що підтверджується даними журналу проводок та податкової декларації за травень 2004 року.

Податок на додану вартість у сумі 36 367,00 грн. та у сумі 90 955,00 грн. на підставі п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»був повністю сплачений позивачем відповідно у лютому та травні 2004 року шляхом погашення простих податкових векселів №83354499086387 від 29.12.2003 року на відстрочення сплати ПДВ при ввезенні товару на митну територію України на суму 36 366,80 грн., №83354499086388 від 18.03.2004 року –на суму 39 259,95 грн. та №83354411093722 від 19.03.2004 року –на суму 51 695,18 грн.

На думку податкового органу, позивач в деклараціях за січень та квітень 2004 року завищив суму податкового кредиту (рядок 12.2) на суму ПДВ по векселям –36 367 грн. та 90955 грн., який не був достроково погашений ні шляхом перерахування коштів до бюджету, ні шляхом заліку суми експортного відшкодування, а в лютому та травні 2004 року –занизив податковий кредит на відповідні суми.

Штрафні (фінансові) санкції в сумі 18 184 грн. (завищення податкового кредиту в січні 2004 р.) та в сумі 45 478 грн. (завищення податкового кредиту в квітні 2004 р.), які визначені податковим органом в податковому повідомленні-рішенні №0000152301/0 від 19.04.2005 року, застосовані до позивача з посиланням на п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 та п.п. 17.1.3 п. 17.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Тобто, за аналізом зазначених норм застосування податковим органом штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»можливо лише після донарахування ним суми податкового зобов’язання.

Беручи до уваги те, що податковим органом на підставі п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов’язання за вказане в Акті перевірки порушення позивачем вимог п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»донараховано не було, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно безпідставності нарахування податковим органом позивачу штрафних санкцій в сумі в сумі 63662 грн. (18 184 + 45478) на підставі податкового повідомлення-рішення №0000152301/0 від 19.04.2005 року.

3. Щодо заниження позивачем податкового зобов'язання за серпень 2004 року в сумі 244 156 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 50% від даної суми ПДВ, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 року позивачем проведено коригування податкового зобов'язання у сторону зменшення на 244 156 грн. як зменшення зобов'язань по безнадійній заборгованості ВАТ «Червонознам’янський цукровий завод», яка виникла по розрахунках за отримане ним від позивача насіння цукрового буряка.

Постановою господарського суду Одеської області від 11.02.2002 року у справі №17-2-24-32-7-2/3326 ВАТ «Червонознам’янський цукровий завод»визнано банкрутом, а ухвалою цього ж суду від 16.12.2003 року ліквідовано підприємство у зв'язку з банкрутством та виключено його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

За викладеним у Акті перевірки висновком податкового органу, позивач в порушення приписів абз. 1, 2 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»здійснено коригування податку на додану вартість в серпні 2004 року на час виключення ВАТ «Червонознам’янський цукровий завод»з реєстру платників податку на додану вартість, оскільки порядок, передбачений цим пунктом не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником податку.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками податкового органу з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли після поставки товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за поставку товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з такою поставкою, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Порядок, передбачений цим пунктом, не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником податку, за винятком операції з перегляду цін, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань.

Частиною 3 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що правила, визначені цим пунктом, застосовуються також при збільшенні суми валових витрат або валового доходу платника цього податку внаслідок проведення процедур врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості відповідно до положень статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»чи визнання боргу покупця безнадійним з інших причин, визначених законом.

Згідно з п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безнадійна заборгованість –це заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п. 12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»право на збільшення суми валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах виникає у платника податку, якщо протягом такого звітного періоду він звертається до суду з позовом заявою про порушення справи про банкрутств покупця.

Підпунктом 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

За підсумовуючим аналізом наведених правових норм, положення ч. 2 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»відноситься саме до випадку зміни суми компенсації за поставку товарів в розрахунках між двом діючими господарюючими суб'єктами.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовного того, що в даному випадку зменшення позивачем суми податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість відбулося не в зв'язку з переглядом цін під час проведення розрахунків, а в зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним, що стало відомо позивачу після отримання звіту ліквідатора у травні 2004 року.

Обґрунтованість здійснення позивачем зазначеного коригування в декларації з податку на додану вартість за серпень 2004 року підтверджується також складеним 26.06.2006 року висновком судово-бухгалтерської експертизи №230-Б.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку стосовно безпідставного визначення позивачу податкового зобов'язання в сумі 244 154 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 122078 грн.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, а висновки судів попередніх інстанцій є такими, що ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 р. та ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. у справі №15/2519 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. у справі №15/2519 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.07.2005 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. у справі №15/2519 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.