Ухвала суду № 8766040, 31.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-22447/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Карася О.В.

Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006р.

у справі №5/1862-2/285          

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Львівський автомобільний завод»

до          Державної податкової інспекції у м. Львові

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Львівський автомобільний завод»(далі по тексту –позивач, ЗАТ «Львівський автомобільний завод») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Львові) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Львівської області від 01.12.2005 р. у справі №5/1862-2/285 (суддя Зварич О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000191730/2/12996 від 02.08.2005 року. В частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №232320/2/12997 від 02.08.2005 року – відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р. у справі №5/1862-2/285 (головуючий суддя Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Марко Р.І.) постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №232320/2/12997 від 02.08.2005 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено. В іншій частині постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005 р. залишено без змін.

ДПІ у м. Львові, не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р. у справі №5/1862-2/285, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005 р. змінити в частині задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Львові не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.03.2005 року ДПІ у м. Львові прийнято податкові повідомлення-рішення:

-          №232320/0/4174, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 484399,50 грн., в тому числі: 322 933 грн. основного платежу та 161466,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-          №0000191730/0/4179, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 51268,45 грн., в тому числі: 39437,25 грн. основного платежу та 11831,17 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до ДПІ у м. Львові, скаргу позивача залишено без задоволення, прийнято податкові повідомлення –рішення №232320/1/4174 від 20.05.2005 р. та №0000191730/1/8785 від 20.05.2005 р., які за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від зазначених вище рішень.

За наслідком адміністративного узгодження податкових повідомлень-рішень до ДПА у Львівській області, скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення №232320/0/4174 від 09.03.2005 р., №232320/1/4174 від 09.03.2005 р. та прийнято податкове повідомлення-рішення №232320/2/12997, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 329419,50 грн., в тому числі: 219 613 грн. основного платежу та 109806,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Крім того, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000191730/2/12996 від 02.08.2005 р., яке за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000191730/1/8785 від 20.05.2005 р.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог ЗАТ «Львівський автомобільний завод»податкового законодавства за період з 07.05.2003 р. по 31.12.2003 р.»від 05.03.2005 р. №31/23-2/32483661 (далі по тексту –Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог:

-          п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2003 року суму витрат зі сплати податку, пов’язаних з придбанням невиробничих фондів;

-          ст.ст. 3, 5, 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин»не подано розрахунок сум податку на автомобілі, у 10-денний термін не проведено перереєстрації транспортних засобів, внаслідок цих дій не сплачено податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів перед реєстрацією транспортних засобів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору №1 ОС/ЛАЗ від 01.10.2003 р. позивачем у 2003 році придбано у ВАТ «Львівський автобусний завод»об’єкт незавершенного будівництва (будівлі та споруди) на загальну суму 2456386,51 грн., в тому числі: будинок культури –виконані роботи вартістю 1312 996,80 грн. (ПДВ - 218832,80 грн.) та будинок культури –проектні роботи вартістю 4 679,22 грн. (ПДВ - 779,87 грн.).

Апеляційним господарським судом вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарської операції стосовно придбання вказаного об’єкту, її реальних характер підтверджено договором купівлі-продажу, актом приймання-передачі будівель від 15.10.2003 р., прибутковою накладною від 15.10.2003 р. №ЗА-0001576, видатковою накладною від 15.10.2003 р. №Л-00002162, податковою накладною від 31.10.2003р. № 2450, яка вписана в книгу придбання товарів (робіт, послуг) та відповідні суми відображені в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2003 року.

Податковим органом в Акті перевірки зазначено, що придбане приміщення будинку культури не використовується платником податку у господарській діяльності та не амортизується, тому позивачем зайво включено до податкового кредиту в жовтні 2003 року суму витрат зі сплати податку на додану вартість, пов'язаних з придбанням невиробничих фондів у розмірі 219 612,67 грн.

Проте, з такими висновками податкового органу правомірно не погодився суд апеляційної інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Вказана норма ставить у залежність право віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту з двома самостійними умовами, а саме: податковий кредит може бути сформований із сум податків сплачених платником у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, а також із сум податків сплачених платником у звітному періоді у зв'язку з придбанням основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають або підлягатимуть амортизації.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Згідно з п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

А пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, платник податку самостійно, в залежності від обставин, надає матеріальним активам статус основних фондів.

Факт наміру позивача використовувати придбані об’єкти у власній господарській діяльності підтверджується протоколом спостережної ради ЗАТ «Львівський автомобільний завод»від 17.10.2003 р. №15, згідно з яким вирішено закінчити будівництво будинку культури та ввести його в експлуатацію, після чого використовувати вказане приміщення в соціально-побутовій сфері закритого акціонерного товариства, а також використовувати незадіяні у господарській діяльності приміщення для надання в оренду.

Беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено намір ЗАТ «Львівський автомобільний завод»використовувати об’єкт незавершеного будівництва (будинок культури) як основні фонди у своїй господарській діяльності, що дає право на амортизацію, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанції стосовно того, що платником податку правомірно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість з господарської операції щодо придбання будинку культури.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення щодо несплати позивачем податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Акту прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 24.04.2003 р., ВАТ «Львівський автобусний завод»передано в статутний фонд ЗАТ «Львівський автомобільний завод»інвентарні картки на 74 одиниці транспортних засобів. Починаючи з травня 2003 року новий власник (позивач) проводить амортизаційні нарахування на отримані транспортні засоби, а у жовтні-листопаді 2003 року їх відчужує.

Також місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що станом на 01.01.2003 р. на балансі позивача не рахувались транспортні засоби, відповідно не подавався й розрахунок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів до податкового органу. Протягом 2003 року позивачем були придбані транспортні засоби згідно переліку, наведеному в акті перевірки.

На думку податкового органу, податок з власників транспортних засобів необхідно було сплатити перед реєстрацією транспортних засобів в органах ДАІ. В акті перевірки зазначено, що ЗАТ «Львівський автомобільний завод»у 10-денний строк не провело реєстрації транспортних засобів, не було сплачено податок перед реєстрацією і не подано до державної податкової інспекції за місцезнаходженням платника податку розрахунок суми з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»за транспортні засоби, придбані протягом року, юридичні особи сплачують податок безпосередньо перед їх реєстрацією за строками сплати (кварталами), що не настали, починаючи з кварталу, в якому зареєстровано транспортні засоби.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення і подання розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та Довідки про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов'язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах до органу державної податкової служби», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 17.09.2001 р. №373, розрахунок податку складається на підставі бухгалтерських звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року і подається платником податку до органів державної податкової служби за місцезнаходженням та місцем постійного базування транспортних засобів у строки, визначені підпунктом 4.1.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»для річного звітного періоду, - протягом 60 календарних днів після останнього календарного дня звітного (податкового) року. За придбані протягом року транспортні засоби Розрахунок подається до органу державної податкової служби у 10-денний термін після їх реєстрації у відповідних органах.

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що позивачем на підставі наведених норм був сплачений податок з власників транспортних засобів щодо придбаних автомобілів у 2003 році, починаючи зі звітного періоду, в якому проводилась реєстрація транспортного засобу.

Посилання податкового органу на порушення позивачем п .7 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. №1388, в якому передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання, обґрунтовано не взято судами першої та апеляційної інстанцій до уваги, оскільки вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини щодо правил державної реєстрації та обліку автомобілів, а не порядок та строки сплати податку з власників транспортного засобу.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р. у справі №5/1862-2/285 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р. у справі №5/1862-2/285 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р. у справі №5/1862-2/285 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.