Ухвала суду № 8766014, 24.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-20113/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

                                                                      Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Благодір Р.В.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р.

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р.

у справі №3/578-АП

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріс»

до          Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про          визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріс»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Оріс») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р. у справі №3/578-АП (суддя Соловйов В.М.), яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. (головуючий суддя –Хуторний В.М., судді –Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №001892302/0/35505 від 21.10.2005 року в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 43043 грн. та штрафних санкцій у розмірі 94708 грн.

ДПІ у Орджонікідзевському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р. та ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. у справі №3/578-АП, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Орджонікідзевському районі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Орджонікідзевському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №001892302/0 від 21.10.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 284 124 грн., в тому числі: 189 416 грн. основного платежу та 94 708 грн. штрафних (фінансових) санкцій. (Оскаржується в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 43043 грн. та 94708 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Оріс»за період з 01.07.2002 року по 30.06.2005 року»від 19.10.2005 р. №180/23-23289049 (далі по тексту –Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу валових витрат за березень 2004 року вартість робіт по маркетинговому дослідженню у сумі 215215 (ПДВ –43043 грн.), у зв’язку з чим і включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі вартості вказаних витрат є неправомірним.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання маркетингових послуг (договори, накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки про їх сплату) є в наявності у позивача та долучені до матеріалів справи.

Згідно з п. 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за оплату маркетингових послуг правомірно включені до складу валових витрат ТОВ «Оріс», оскільки факт придбання таких послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а такі послуги з врахуванням основних видів господарської діяльності позивача використовуються ним при реалізації продукції власного виробництва.

Що ж стосується формування податкового кредиту, то відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Рішення судів попередніх інстанцій правильно мотивовані тим, що позивач відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений у вартості придбаних маркетингових послуг, у відповідності з вимогами п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої належним чином.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р. та ухвали Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. у справі №3/578-АП не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. у справі №3/578-АП залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 03.02.2006 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. у справі №3/578-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.