Ухвала суду № 8765995, 24.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-38500/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

                                                                      Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Усенко Л.М.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006р.

у справі №3/186а

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехекспорт»

до          Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехекспорт»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Укртехекспорт») звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Чернігові) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2006 р. у справі №3/186а (суддя Репех В.М) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 р. у справі №3/186а (головуючий суддя Коваленко В.М., судді Вербицька О.В., Дзюбко П.О.) постанову Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2006 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0007012320/0 від 20.12.2005 р., №0007012320/1 від 19.01.2006 р., №0007012320/2 від 28.03.2006 р. та №0007012320/3 від 06.06.2006 р.

ДПІ у м. Чернігові, не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 р. у справі №3/186а, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Чернігові не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення №0007012320/0 від 20.12.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 2253006 грн., в тому числі: 1502004 грн. основного платежу та 751002 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПІ у м. Чернігові, ДПА у Чернігівській області та ДПА України, скарги позивача залишено без задоволення, прийнято податкові повідомлення –рішення №0007012320/1 від 19.01.2006 р., №0007012320/2 від 28.03.2006 р. та №0007012320/3 від 06.06.2006 р., які за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від оскарженого позивачем рішення.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ «Укртехекспорт»за період з 01.10.2002 року по 30.06.2005 року»від 20.12.2005 р. №530/23/32094875 (далі по тексту –Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, яку фактично не сплачено до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу постачання.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Бридж Імпекс»та ПП «Естонський торговий дім»стосовно придбання товарів, їх реальних характер підтверджено договорами на поставку продукції, специфікаціями, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.

Проте, на думку податкового органу, суми податку на додану вартість фактично не сплачено до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу постачання, що і призвело до неправомірного формування позивачем податкового кредиту за відповідний період.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанції відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 р. у справі №3/186а не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 р. у справі №3/186а залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 р. у справі №3/186а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.