Ухвала суду № 8765992, 24.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-38713/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

                                                                      Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Левченко О.В.;

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.11.2006р.

у справі №А23/63 (38/223)

за позовом          Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

до          Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресурс»

про          зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі по тексту –позивач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ресурс»(далі по тексту –відповідач, ТОВ «Компанія «Ресурс») про зобов’язання вчинити дії.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р. у справі №А23/63 (38/223) (суддя Добродняк І.Ю.), яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р. (головуючий суддя –Сизько І.А., судді –Тищик І.В., Верхогляд Т.А.), у задоволенні позовних вимог в частині застосування арешту активів у вигляді зупинення операцій по його рахунках відмовлено. В решті позовних вимог –провадження закрито.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську, не погоджуючись з постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р. та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р. у справі №А23/63 (38/223), звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є зобов’язання до вчинення дій, а саме у зв’язку з недопуском фахівців податкового органу до проведення перевірки застосувати арешт активів ТОВ «Компанія «Ресурс»у вигляді зупинення операцій його по рахунках, визнати дії відповідача стосовно недопуску фахівців податкового органу до проведення зустрічної позапланової перевірки з питань взаємовідносин з ВАТ «ПГЗК»неправомірними та зобов’язати відповідача надати фінансово-бухгалтерські документи для їх перевірки та вилучення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині застосування арешту активів відповідача у вигляді зупинення операцій по його рахунках, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що відсутні законні підстави для проведення позивачем позапланової перевірки, оскільки надана відповідачем інформація та додані документи, з урахуванням проведеної на підприємстві позивача планової перевірки, є достатніми щоб вважати вимоги податкового органу, в межах наданих йому повноважень, виконаними в повному обсязі.

Крім того, суди попередніх інстанцій послатися на те, що відповідно до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні»податкові органи не наділені правом звернення до суду з позовами про визнання дій платників податків неправомірними, а вимогу про зобов’язання відповідача надати податковому органу відповідні документи не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно запиту СДПІ по роботі з ПГЗК у м. Кривому Розі на проведення зустрічної перевірки підприємства відповідача з питань підтвердження взаємовідносин з ВАТ «ПГЗК»позивачем на адресу відповідача 29.06.2005 року направлений запит №17/72/10/13/313-9 про надання інформації щодо взаємовідносин з ВАТ «ПГЗК».

Листом №92/07 від 11.07.2005 року відповідач повідомив податковий орган, що перераховані в запиті документи були надані фахівцям позивача при проведенні планової перевірки підприємства, результати якої відображені у відповідному Акті від 06.05.2005 року №134-131-31076200. А в частині надання інформації щодо взаємовідносин відповідача з постачальниками товарів, які в подальшому були поставлені ВАТ «ПГЗК», відмовлено з підстав не відповідності вимог нормам діючого законодавства України.

У зв’язку з ненаданням відповідачем витребуваних податковим органом документів, 19.07.2005 року начальником СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську виданий наказ №314 про проведення позапланової виїзної перевірки підприємства позивача, про що його було повідомлено листом №19151/10/13-313-09.

20.07.2005 року позивачем складено Акт №5В-13-313-31076200 про недопущення фахівців податкового органу до проведення позапланової перевірки ТОВ «Компанії «Ресурс».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

А згідно з ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема: 1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; 2) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 11-2 Закону України «Про державну податкову службу»визначені умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок, згідно яких посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової та позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України.

А відповідно до абз. «г»п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»адміністративний арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Отже, при вирішенні даного спору по суті судам попередніх інстанцій необхідно було з’ясувати законність підстав для проведення податковим органом позапланової перевірки, що зроблено не було. Місцевим та апеляційним господарськими судами взагалі не було досліджено питання взаємовідносин відповідача з ВАТ «ПГЗК», хоча матеріали справи свідчать про їх наявність.

Крім того, посилання судів першої та апеляційної інстанції на Акт перевірки від 06.05.2005 року №134-131-31076200 як на доказ дослідження податковим органом всіх витребуваних згідно запиту документів є неправомірним, оскільки як вбачається з його змісту перевірка податковим органом була проведена з питань дотримання вимог ТОВ «Компанія «Ресурс»податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, і при її проведенні не висвітлювались питання з підтвердження взаємовідносин позивача з ВАТ «ПГЗК».

Таким чином, всупереч вимогам ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій стосовно відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р. у справі №А23/63 (38/223) задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р. у справі №А23/63 (38/223) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.