Рішення № 87646588, 05.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року м. Київ № 640/10523/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДержавної податкової служби України, Головного управління ДПС у Черкаській області, Управління державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області про представники сторін:скасування податкових повідомлень-рішень позивача - ОСОБА_2 ; відповідача-1 - Шуневич- Христенко В.В . ; відповідачів 2 та 3 - не з`явилися;у засіданні також був присутній: вільний слухач - ОСОБА_5 (у судовому засіданні 05.02.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Черкаській області та Управління Державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області (в тексті скорочено - відповідач-3 або Управління), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, що полягає у ненаданні відповіді на запит Головного управління ДФС у Черкаській області за вихідним № 10037/8/23-00-13-0107 від 21.03.2019;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Черкаській області, що полягає у непідготовці та неподанні до Управління Державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області висновку про повернення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн.;

- стягнути з відповідних бюджетів через Управління на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено до розгляду в підготовче засідання на 01.08.2019.

01.08.2019 та 12.09.2019 судом оголошено перерву, справу призначено до розгляду на 30.10.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2019.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2019 замінено відповідачів: Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області (надалі - відповідач-2 або ГУ ДПС у Черкаській області), Державну фіскальну службу України - Державною податковою службою України (нижче - відповідач-1 або ДПС України); витребувано у відповідачів інформацію разом із підтверджуючими документами.

05.12.2019, 23.01.2020 судом оголошено перерву у справі до 05.02.2020.

У судовому засіданні 05.02.2020 представник ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов, за викладених у ньому підстав.

В якості підстав позову позивачем зазначено, що ним сплачено грошові кошти на виконання прийнятих відповідачем-1 податкових повідомлень-рішень, які в подальшому були скасовані в судовому порядку, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача-2 щодо повернення коштів, правова підстава для сплати яких відпала. Оскільки наразі сплачені грошові кошти позивачу не повернуті, на думку останнього, має місце бездіяльність з боку ГУ ДПС у Черкаській області та ДПС України.

Представник відповідача-1 просить суд у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ДПС України відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що відповідальним за формування та направлення висновку щодо повернення сплачених сум з відповідного бюджету є ГУ ДПС у Черкаській області, про що зазначено у відзиві на адміністративний позов від 07.08.2019 б/н.

Своєю чергою ГУ ДПС у Черкаській області проти позовних вимог заперечує, посилаючись при цьому на відсутність підстав для повернення надміру сплачених коштів у зв`язку з відсутністю в повному обсязі пред`явленої до повернення суми коштів за даними інформаційних систем (відповідна аргументація викладена у відзиві на адміністративний позов від 07.08.2019 б/н).

Відповідач-3 у поданому відзиві від 13.08.2019 № 100/13-ю просить відмовити позивачу у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення надміру сплачених грошових зобов`язань та пені з відповідних бюджетів у повному обсязі як таких, що суперечать приписам пунктів 16-23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до відповідача-2 із заявою від 15.03.2019 б/н на повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань та пені.

У зв`язку із чим ГУ ДПС у Черкаській області звернулось до ДПС України із листом від 21.03.2019 № 10037/8/23-00-13-0107 з метою погодження правомірності формування надмірно сплачених коштів в інтегрованій картці платника податків гр. ОСОБА_1 .

У подальшому відповідач-2 направив позивачу лист від 27.03.2019 № 1199/23-00-51-13-0813, відповідно до змісту якого про результати розгляду поданої заяви позивача буде повідомлено додатково, з урахуванням відповіді ДПС України.

Незгода з приміченою бездіяльністю суб`єктів владних повноважень обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Як визначено приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (скорочено - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені визначені статтею 43 ПК України.

Так, у відповідності до приписів пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт 43.1 статті 43 ПК України).

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання, згідно з пунктом 43.3 статті 43 ПК України, є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Зокрема, відповідно до пункту 43.4 статті 43 ПК України, платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Як передбачено пунктом 43.5 статті 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Аналогічні норми містять пункти 6-9 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за № 1679/28124.

Вказаний Порядок регламентує взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України, з метою належного виконання положень статей 43, 102 ПК України, частини другої статтi 45 та частини другої статтi 78 Бюджетного кодексу України.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (пункт 43.6 статті 43 ПК України).

Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Таким чином, необхідною обставиною для повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках податкового органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється контролюючими органами, є факт ухвалення податковим органом висновку про повернення надмірно сплачених сум податку.

Зазначене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 14.05.2019 по справі № 814/3223/15.

Як зазначено вище, позивач звернувся до ГУ ДПС у Черкаській області щодо повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань та пені із заявою від 15.03.2019 б/н.

Подана заява відповідає вимогам ПК України та Порядку взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за № 1679/28124.

Окрім того, з заявою про повернення надміру сплачених сум податку та збору позивач звернувся до відповідача-2 в межах 1095-денного строку.

Факт наявності у ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн. не є спірним у даній справі.

З таких підстав, суд дійшов висновку, що відповідач-2 порушив право позивача на повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань та пені, не подавши висновок про повернення відповідних сум коштів із бюджету органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, відтак позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд наголошує на такому.

У своїй постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Велика Палата звернула увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування відповідних сум з бюджету у розмірі 43 466 067,57 грн., які охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що спосіб захисту у вигляді надання висновку не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків, яка, в свою чергу, враховується судом до уваги при вирішенні спору, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідних бюджетів через Управління державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області на користь позивача суми надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ДПС України, що полягає у ненаданні відповіді на запит Головного управління ДПС у Черкаській області за вихідним № 10037/8/23-00-13-0107 від 21.03.2019, оскільки, наведеними вище приписами податкового законодавства не передбачене погодження відповідачем-2 із відповідачем-3 повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, всупереч наведеним вимогам відповідач-2, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не спростував допущеної ним бездіяльності.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача 2 у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 10 373,40 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Черкаській області, що полягає у непідготовці та неподанні до Управління державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області висновку про повернення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн. (сорок три мільйони чотириста шістдесят шість тисяч шістдесят сім гривень 57 копійок).

3. Стягнути з відповідних бюджетів через Управління державної казначейської служби України у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у загальному розмірі 43 466 067,57 грн. (сорок три мільйони чотириста шістдесят шість тисяч шістдесят сім гривень 57 копійок).

4. У позові про визнання протиправною бездіяльності Державної податкової служби України, що полягає у ненаданні відповіді на запит Головного управління ДПС у Черкаській області за вихідним № 10037/8/23-00-13-0107 від 21.03.2019 - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 235, код ЄДРПОУ 43142920) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 373,40 грн. (десять тисяч триста сімдесят три гривні 40 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повне рішення складено 17.02.2020.

Суддя К.С. Пащенко