Ухвала суду № 8764528, 01.10.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-25386/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року

у справі №2-а-30/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Галеон»було заявлено позов до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення № 0006422301/0 від 11 липня 2007 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси провела виїзну позапланову перевірку ТОВ «Галеон»з питання правильності нарахування податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з ПП «Антарес Плюс»за період з 01 лютого 2006 року по 01 серпня 2006 року, за результатам якої було складено акт № 57/23-214/32727230 від 04 липня 2007 року.

В акті перевірки було встановлено, що в порушення підпункту 7.2.4 п. 7.2, підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2, п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, ТОВ «Галеон»безпідставно віднесло до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 406050, 00 грн., у тому числі лютий 2006 року 68263, 00 грн., березень 2006 року 84063, 00 грн., квітень 2006 року 69879, 00 грн., травень 2006 року 114875, 00 грн., червень 2006 року 58005, 00 грн., липень 2006 року 10965, 00 грн., сплачені в складі вартості автотранспортних послуг, на підставі податкових накладних ПП «Антарес Плюс», яке не було на той момент платником податку на додану вартість згідно постанови Приморського районного суду м. Києва від 19 січня 2007 року у справі № 2а-468/2007р.

11 липня 2007 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 0006422301/0, яким ТОВ «Галеон»визначила суму податкового зобовязання з податку з додану вартість в розмірі 609075, 00 грн., у тому числі 406050, 00 грн. основний платіж та 203025, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем були виконані усі законодавчі вимоги для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду наступне.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з Законом України «Про податок на додану вартість».

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом першим підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз положень п. 1.7, абзаців першого та другого підпункту 7.4.1, абзацу першого підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону свідчить, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені (нараховані) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Це положення також висвітлено в п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, відповідно до якого податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (абзац перший підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно положень абзацу першого п. 5 з урахуванням п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому згідно положень абзацу першого п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79, та п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру (абзац сьомий п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач згідно договору № 25/01/06 від 25 січня 2006 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом отримав від ПП «Антарес Плюс»в період з 01 лютого 2006 року по 01 серпня 2006 року послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 2030250, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 406050, 00 грн.

Договір був виконаний сторонами в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками про оплату вартості послуг, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач під час розгляду справи не заперечував фактичність здійснення господарської операції, сплату позивачем в складі вартості послуг податку на додану вартість та не посилався на нікчемність договору, визнання його недійсним в судовому порядку.

ПП «Антарес Плюс»були виписані податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, суми податку на додану вартість згідно яких були включені позивачем до податкового кредиту в загальному розмірі 406050, 00 грн., у тому числі лютий 2006 року 68263, 00 грн., березень 2006 року 84063, 00 грн., квітень 2006 року 69879, 00 грн., травень 2006 року 114875, 00 грн., червень 2006 року 58005, 00 грн., липень 2006 року 10965, 00 грн.

Постановою Приморського районного суду м. Києва від 19 січня 2007 року у справі № 2а-468/2007р. визнано фіктивний правочин нечинним, якій вираженій у створенні ПП «Антарес Плюс»з 30 серпня 2005 року.

Визнані недійсними статут ПП «Антарес Плюс»з моменту реєстрації підприємства та свідоцтво платника податку на додану вартість № 23224304 від 06 жовтня 2005 року, а також всі первинні бухгалтерські документи (видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури тощо) та інші документи, складені та підписані від імені ОСОБА_1, як засновника ПП «Антарес Плюс».

Ухвалою Приморського районного суду м. Києва від 12 листопада 2007 року у справі № 2а-468/2007р. постанову Приморського районного суду м. Києва від 19 січня 2007 року скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Таким чином, на момент виписки податкових накладних на імя позивача та формування ним податкового кредиту ПП «Антарес Плюс»було зареєстровано платником податку на додану вартість, реєстрація платником податку на додану вартість якого не була скасована.

Отже, позивач за наслідками фактичного придбання послуг перевезення автомобільним транспортом сплатив суму податку на додану вартість в складі вартості придбаних послуг, сформував податковий кредит на підставі оформлених належним чином податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Таким чином, позивач виконав всі законодавчі умови для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання послуг в Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обовязкова сплата постачальником послуг сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні послуг платник податку зобовязаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість постачальнику послуг в складі вартості послуг, який зобовязаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обовязку понести за це відповідальність. Особа, що придбає послуги, (платник податку) не несе відповідальності за несплату податку до бюджету постачальником послуг (платником податку), на якого в даному випадку покладено законодавчий обовязок по внесенню податку до бюджету, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку», наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням вищевикладеного, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Малиновському районі м. Одеси підлягає залишенню без задоволенню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий: _____ Л.І. Бившева

Судді: ______ М.І. Костенко

______ Н.Є. Маринчак

______ Є.А. Усенко

______ Т.М. Шипуліна

Головуючий

Судді Л.І. Бившева