Ухвала суду № 8764382, 10.12.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2009 р.Справа № 2-а-19929/08/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

секретаря судового засідання - Карнаух О.М.

представника відповідача Пивоварова О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекція у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009р. по справі№2-а-19929/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тау-система"

до Державної податкової інспекція у Ленінському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

24 жовтня 2008 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тау-система», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова в якому просив суд визнати дії відповідача із складання акту № 1786/15-219/31641619 від 03.10.2008 року протиправними, визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0002761510/0, № 0001501520/0 від 14.10.2008р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 року адміністративний позов задоволений частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0002761510/0 від 14.10.2008 року та № 0001501520/0 від 14.10.2008 року. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що відповідачем проводилася не камеральна, а невиїзна документальна перевірка, а її висновки не стосуються наявності чи відсутності арифметичних та методологічних помилок в декларації позивача. Предметом невиїзної документальної перевірки є будь-які документи, незалежно від способу їх отримання, які є в розпорядженні ДПІ і для дослідження яких не має сенсу проводити виїзд за місцем знаходження платника податку. Підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань був факт відображення ним в декларації за квітень 2008р. з ПДВ податкового кредиту та в декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2008р. валових витрат від операції придбання в квітні 2008 року за 3 податковими накладними проводу, кабелю та тросу на загальну суму 1600000грн. у т.ч. ПДВ 266667грн. у ТОВ „Хоровпром", в той час як останнє не надавало декларацію з ПДВ за квітень 2008р., тобто податкові зобов'язання з ПДВ від даної операції не задекларувало та не сплатило в бюджет. Таким чином, на думку відповідача, судом, при ухваленні рішення не враховано наявність умислу однієї зі сторін правочину (продавця) на ухилення від оподаткування, а в іншої сторони (покупця) штучного зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ.

Позивач проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у строки, встановлені Законом України „Про податок на додану вартість" подавав до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова декларації по ПДВ за квітень 2008р., в якій визначив суму податкового кредиту з ПДВ.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Харкова було складено акт №1786/15-219/31641619 від 03.10.2008р про результати невиїзної документальної в приміщенні ДПІ у Ленінському районі м. Харкова.

Відповідно до зазначеного акту відповідачем:

-          на підставі п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4,5 п.7.4. та п.п.7.7,1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ „Тау-Система" збільшено податкове зобов'язання з ПДВ за квітень 2008р на суму 266667,0грн.;

-          на підставі п.п.5.3.9 п. 5.3, ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ “Тау-Система” донараховано податок па прибуток за I півріччя 2008 року, згідно Декларації з податку на прибуток у розмірі 333333,0 грн.

На підставі висновків цього акту перевірки, 14.10.2008 року керівником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0002761510/0 щодо нарахування платежу –податок на прибуток приватних підприємств відповідно до п.17.1.3. ст.17 Закону України “Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” в сумі 333333,00грн. за основним платежем, 66666,6 за штрафними(фінансовими) санкціями, а загалом 399999,60грн.;

- №0001501520/0 щодо нарахування платежу –податок на додану вартість, щодо виявлення порушення позивачем підпункту 7.4.1. п.7.4. ст.71 Закону України “Про податок на додану вартість” у вигляді заниження суми бюджетних зобов’язань та відповідно до п.17.1.3. ст.17 Закону України “Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” (надалі по тексту Закон №2181) в сумі 266667,00грн. за основним платежем, 133333,50 за штрафними(фінансовими) санкціями, а загалом 400000,50грн.

Підставою для визначення податкових зобов’язань позивача відповідно до акту перевірки №1786/15-219/31641619 від 03.10.2008р. є висновок відповідача про нікчемність Договору №11/02-08 від 11.02.2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ “ХОРОВПРОМ”.

Суд першої інстанцій задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що висновки відповідача про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ “ХОРОВПРОМ” є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Представником відповідача не заперечується, що позивач та ТОВ “ХОРОВПРОМ” на дату укладення Договору №11/02-08від 11.02.2008р. були зареєстровані в якості суб'єктів підприємницької діяльності, їх державна реєстрація не скасовувалась, підприємства мали статус платників податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2008 року між підприємством позивача та ТОВ “ХОРОВПРОМ” укладено договір поставки товару №11\02-08, визначеного Специфікацією. До цього договору його сторонами було складено Специфікацію щодо поставки кабелю, тросу та проводу.

Позивачем за зазначеним договором здійснено оплату товару, що підтверджується наявними матеріалах справи банківськими виписками. Зазначені суми було віднесено позивачем до своїх валових витрат. ТОВ «ХОРОВПРОМ»видало позивачу податкові та видаткові накладні.

Зазначені податкові накладні були відображені позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних, та на їх підставі позивачем здійснено формування податкового кредиту.

Таким чином, сплативши кошти ТОВ “ХОРОВПРОМ»позивач повністю виконав свої зобов’язання по зазначеним договорам та сформував свої валові витрати і податковий кредит у відповідності до вимог п.п. 5.1, 5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом при ухвалені рішення відсутності доказів реальності здійснення зазначеної операції з таких підстав.

Відповідно до умов п.3.2 договору поставки, товар, що є предметом за цим договором, постачається покупцю автотранспортом постачальника. Відповідачем не надано будь-яких доказів не виконання ТОВ «ХОРОВПРОМ»умов зазначеного пункту договору поставки.

Позивач на підтвердження наявності у нього складських приміщень для зберігання поставленого товару надав копію договорів оренди нежитлового приміщення, укладеного 01.11.2007 року та 01.11.2009 року між підприємством позивача та ЗАТ «СМТ-60».

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи відповідача щодо нікчемності договору поставки не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та наданих по справі доказах. Виконання умов договору його сторонами доведено наданими позивачем доказами, а саме договором поставки, специфікацією до цього договору, оплатою поставленого товару, податковими та видатковими накладними, наявністю у позивача складських приміщень.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

          Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Згідно з пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкові накладні повинні містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства не виконання контрагентом свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для отримання права на податковий кредит.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

В пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що усі спірні витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат. Видаткові накладні, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат повністю відповідають вимогам, які передбачені ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Таким чином, керуючись нормами п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивач правомірно відносив витрати на оплату товару за договором з ТОВ “ХОРОВПРОМ” до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекція у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009р. по справі№2-а-19929/08 - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                                                 Н.В.Шевцова

Судді:                                                                                           О.М. Мінаєва

                                        Я.М.Макаренко

Повний текст виготовлено 15.12.2009 року.