Рішення № 87641626, 13.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 лютого 2020 р. Справа № 120/3688/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,

за участю:

секретаря судового засідання: Назарук А.В.,

позивача: не з`явився,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: Лозінської І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що 11 листопада 2019 року у Замостянському відділі державної виконавчої служби міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області йому стало відомо про вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-6919-17-У від 20.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. Вважаючи таку вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.11.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову у якій просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 20 листопада 2018 року №Ф-6919-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.

16.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із наступного.

Фізичні особи-підприємці звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактором отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється за відповідністю всім умовам, визначеним законом, зокрема досягнення певного віку, після якого вона має право на призначення відповідної пенсії.

Право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пов`язується з досягненням 60 років.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Тому, на переконання відповідача, фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років, не є пенсіонерами за віком чи інвалідністю і повинні сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

27.12.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якому заперечував щодо аргументів, які викладені у відзиві на позовну заяву та просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою від 28.01.2020 року судом допущено заміну відповідача Головного управління ДФС у Вінницькій області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.

28.01.2020 року у судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Ухвалою від 28.01.2020 року витребувано у Виконавчого комітету Вінницької міської ради належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Розгляд справи відкладено на 13.02.2020 року.

10.02.2020 року до суду надійшли витребувані документи.

13.02.2020 року позивач та його представник у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повісткою про виклик до суду з відомостями про особисте отримання її позивачем /а.с. 98/.

Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у письмовому відзиві.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши думку учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням №2531615850 від 27.04.2010 року /а.с. 26/.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 взятий на податковий облік, як фізична особа-підприємець 20.07.2010 року /а.с. 44/.

11 листопада 2019 року у Замостянському відділі державної виконавчої служби міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області позивачу стало відомо про вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-6919-17-У від 20.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн./а.с. 21/.

Вважаючи таку вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до преамбули Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 -VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464) цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 4 вказаного Закону визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналізуючи наведену норму, суд звертає увагу, що звільняються від сплати єдиного внеску лише особи, прямо перераховані в даній нормі пенсіонери за віком або особи з інвалідністю, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України.

За приписами статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).

Статтею 1 Закону №2262 визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Статтею 8 Закону № 2262 передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За правилами статті 9 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії передбачені Законом України №1058 та Законом №2262 є різними державними пенсіями.

Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, пенсійного посвідчення позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262.

Згідно з положеннями Закону №2262 особам, визначеним у цьому Законі встановлюються наступні види пенсійного забезпечення: довічна пенсія за вислугу років; по інвалідності; пенсія в разі втрати годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Згідно з статтею 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільненні мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Суд звертає увагу на те, що слід розмежовувати вид пенсії за вислугою років та підстави її призначення від пенсії за віком.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що положення частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Таким чином, оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років, то він не набув права на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №822/621/16, яка не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17 та передбачає право особи на пільгу зі сплати єдиного соціального внеску, лише за умови досягнення встановленого Законом пенсійного віку.

Стосовно посилань позивача на те, що він не має статусу фізичної особи-підприємця та не вчиняв дій, спрямованих на реєстрацію його як фізичною особою-підприємцем, а тому відбулось безпідставне взяття його на податковий облік, то вказані обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 44-45/, матеріалами реєстраційної справи ОСОБА_1 №2_174_040398_50, які були витребувані судом у виконавчого комітету Вінницької міської ради /а.с. 104-115/.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464 -VI, ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII, ст. 1, 8, 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 01 січня 1992 року №2262-XII, ст. 9, 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 43142454).

Рішення у повному обсязі складено 18.02.2020 року.

Суддя Свентух Віталій Михайлович