Постанова № 8761543, 17.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Справа №2а-2835/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: головуючого судді - Плієвої Н.Г.,

суддів Шаповала І.І., Єфременко О.О.,

при секретарі - Авраменко Г.С.,

за участю:

представника 3-ої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду - Щербакова С.О., довіреність № 5038-141 від 11.01.10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_2

доДержавної судової адміністрації України,Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі,Державного казначейства України,

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - господарський суд м. Севастополя, Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України

про стягнення заборгованості з щомісячного грошового забезпечення та зобов`язання здійснити певні дії

Суть спору:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України,Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі,Державного казначейства України про стягнення заборгованості з щомісячного грошового забезпечення та зобов'язання здійснити певні дії. Просить суд зобов`язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (далі- ДСА України) за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 34918,08 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Остаповій Катерині Андріївни та стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі (далі- ТУ ДСА в м. Севастополі) та Державної судової адміністрації України на її користь заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у сумі 34918,08 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17 грудня 2009 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-2835/09/2770, залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Севастопольський апеляційний господарський суд.

Ухвалою суду від 17.12.09 було закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 14.01.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 01.02.2010 до участі у справі в якості 3-тих осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено господарський суд м. Севастополя, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України, розгляд справи було відкладено на 17.02.10.

У судове засідання позивач не зявилась, від неї надійшло клопотання з проханням розглянути справу за її відсутності. Крім того, позивач зменшила розмір позовних вимог. Просить стягнути суму за недоотримане грошове забезпечення у розмірі 32908,93 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Представники відповідачів у судове засідання не зявились. Від ДСА України та ТУ ДСА в м. Севастополі надійшло заперечення на позов, у якому просять суд в задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Від ТУ ДСА в м. Севастополі надійшло клопотання з проханням перенести розгляд справи у звязку з тим, що представник ТУ ДСА в м. Севастополі та ДСА України перебуває у відпустці.

Представник Державного казначейства України про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлен належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, прикладене до матеріалів справи.

Представник 3-ої особи Севастопольського апеляційного господарського суду у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, вважає за можливе розглянути справу у відсутності не зявившихся осіб.

Представники 3-тих осіб Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України у судове засіданні не зявились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник господарського суду м. Севастополя у судове засідання не зявився. Проте від нього надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи, що участь у розгляді справи це право, а не обовязок сторони, представник відповідачів про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи є заперечення на адміністративний позов, надані представником ДСА України та ТУ ДСА в м. Севастополі, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та за відсутності інших не зявившихся учасників судового процесу на підставі наявних в ній матеріалів.

Заслухавши представника 3-ої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України від 03 квітня 2005 року № 608/2005 "Про призначення суддів" ОСОБА_2 було призначено на посаду судді господарського суду м. Севастополя. Наказом господарського суду м. Севастополя від 17.05.05 № 25-к позивача було призначено з 17.05.05 на посаду судді господарського суду м. Севастополя.

З матеріалів справи вбачається, що в період з червня по грудень 2005 року ОСОБА_2 працювала суддею господарського суду м. Севастополя.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Відповідно до Конституції України та Закону України “Про статус суддів” позивач мала право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Згідно зі ст. 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” чинності з 01.01.2006.

Такими постановами Кабінету Міністрів України порушені положення статті 113 Конституції України та вимоги Закону України “Про статус суддів” щодо одночасного визначення пропорції в оплаті праці між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів на отримання з 01.06.2005 до 31.12.2005 заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”.

Оскільки пункт 5 названої постанови суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” і, в період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, то Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 (у справі за позовом Щербакова С.О. до Держави Україна) визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.

Порушені права позивача підлягають відновленню.

Згідно даних відділу фінансово-господарської діяльності, обліку та звітності господарського суду м. Севастополя позивачу за спірний час не доплачено грошове забезпечення з фонду оплати праці за червень-грудень 2005 року без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування у розмірі 32908,93 грн. (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісім грн. 93 коп.)

У суду немає сумніву щодо наданого розрахунку, який також підтверджуються матеріалами справи.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.

Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.

Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (ч. 3 ст.120 Закону України "Про судоустрій України").

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів (ч. 4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом (ч. 5 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з підпунктом 1 пункта 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.11.2004 № 205/04, “основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя”.

Враховуючи, що господарський суд м. Севастополя є спеціалізованим судом, та його фінансування не відноситься до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.

Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 N 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2., цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, (далі- Постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

Згідно з п. 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,00 тис. грн.

За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 32908,93 грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 заборгованості з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у зазначеній сумі.

Сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їх розміру.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 22.02.2010 о 17-30 годин.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 122, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобовязати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 32908,93 грн. (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісім грн. 93 коп.) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Остаповій Катерині Андріївні.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду Остапової Катерини Андріївни (99007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) у сумі 32908,93 грн. (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісім грн. 93 коп.).

У задоволенні позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Н.Г. Плієва

Судді: І.І. Шаповал

О.О. Єфременко