Вирок № 87595451, 12.02.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.02.2020

Справа № 320/297/19

Провадження № 1-кп/937/234/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Бахаєва І.М.,

за участю секретаря - Фурсової Л.І.,

прокурора - Фурманенко М.В.

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

потерпілого – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003559 від 04 листопада 2018 року по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого

- 31.01.2019 Мелітопольським міськарайонним судом за ч. 1 ст. 335 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із застосуванням ст. 75 КК Укераїни звільнинений від призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

03.11.2018, приблизно о 20 год. 10 хв., водій ОСОБА_1 , керував автомобілем ВАЗ-211340 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Гризодубової в м. Мелітополі Запорізької області з боку пр. 50-річчя Перемоги в напрямку вул. Ломоносова, де на перехресті вул. Гризодубової з вул. Ломоносова, рухаючись на зелений сигнал світлофора, виконував поворот ліворуч на вул. Ломоносова.

В цей же час пішохід Шкурметов СВ ОСОБА_3 , перетинав проїзну частину вул. Ломоносова по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора для пішоходів, з боку б.42 на протилежну сторону вул. Ломоносова.

На шляху прямування водій ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість заздалегідь виявити пішохода, який знаходилась на регульованому пішохідному переході, та маючи технічну можливість запобігти наїзду, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину по регульованому пішохідному переходу.

Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_2 , отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Своїми діями ОСОБА_1 , порушив п. 16.2 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: 16.2 «На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку».

Порушення п.16.2 ПДР України, вчинене водієм ОСОБА_1 , знаходиться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно з висновком судової медичної експертизи № 349 від 10.12.2018 у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма з дислокаційним синдромом (лінійний перелом луски скроневої кістки та тім`яної кісток зліва, що продовжуються на основу черепа в середній черепній ямці з поздовжнім переломом піраміди лівої скроневої кістки і тіла лівої клиноподібної кістки; множинні вогнища забоїв у корі лобової та скроневої часток правої півкулі головного мозку; вогнища субарахноїдальних крововиливів правої лобової та лівої скроневої ділянок; гемо синус лівої клиноподібної пазухи; розрив барабанної перетинки та травматичний отит зліва, лівосторонні гемо тимпаніт та отолікворрея, посттравматичний неврит слухового нерва зліва; рана, садна, забої м`яких тканин голови); косий перелом середньої третини диафіза правої ключиці зі зміщенням уламків (що зумовив необхідність хірургічного його лікування).

Зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_2 , кваліфікуються наступним чином: в ділянці голови - тяжкі, небезпечні для життя; перелом правої ключиці - середньої тяжкості, що спричинили за собою тривалий (більше 21 дня) розлад здоров`я.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України визнав повністю, згодний з обсягом і кваліфікацією вчиненого, щиросердно розкаявся у вчиненому та пояснив, що 03.11.2018, приблизно о 20-00 год., керуючи автомобілем ВАЗ-211340 по вул. Гризодубової в м. Мелітополі з боку пр. 50-річчя Перемоги в напрямку вул. Ломоносова, де на перехресті вул. Гризодубової з вул. Ломоносова, на зелений сигнал світлофора, виконував поворот ліворуч, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину по регульованому пішохідному переходу. В скоєному розкаюється. Заявлений цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди визнає повністю.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 просив суд суворо не карати обвинуваченого ОСОБА_1 . Заявлений цивільний позов підтримав, також зазначив, що обвинуваченим частково відшкодовано шкоду в розмірі 40 000 грн., тому просить стягнути з обвинуваченого матеріальну шкоду в розмірі 4247 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, приймаючи до уваги, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом з`ясовано, що обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи, та у суду відсутні сумніви в добровільності їх позиції, тобто визнання обвинуваченим вини не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, судом також роз`яснено учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.

А тому, крім допиту обвинуваченого, інші докази, за погодженням з учасниками судового провадження, не досліджувалися, за винятком документів, які стосуються особи обвинуваченого та характеризуючих його даних, процесуальних витрат та речових доказів.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Таким чином, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України .

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття покарання, він дійсно може прийняти рішення про звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд також повинен урахувати тяжкість вчиненого злочину, особу винного, дотримуючись загальних принципів, встановлених законом, щодо призначення покарання. Таке рішення суду, відповідно до вимог ст. 374 КПК України, повинно бути належним чином вмотивоване, про що також зазначено і в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.

Суд, при призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , оцінив надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, враховуючи положення ст.ст. 50, 65 КК України, а також всі обставини справи, ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, характеристику особи обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра та лікаря-нарколого не перебуває, вину визнав повністю, щиро розкаявся в скоєному, частково відшкодував матеріальну шкоду завдану злочином та думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні обвинуваченого.

Відповідно до копії посвідчення водія ОСОБА_1 має право на керування транспортними засобами категорії В.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З урахуванням вказаних вимог закону, практики ЄСПЛ, а також обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема: повного визнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї провини, щиросердного розкаяння у скоєному, активного сприяння у розкритті злочину, добровільного відшкодування збитків, враховуючи особу винного: позитивну характеристику за місцем проживання, враховуючи поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, враховуючи думки потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні обвинуваченого, суд вважає за можливе, призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 70 ч. 4, ст. 72 КК України, у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік, із звільненням його від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього згідно ч.ч. 1, 2 ст. 76 КК України обов`язки, буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, гуманності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок його м`якості.

Вирішуючи цивільний позов по кримінальному провадженню суд виходить з наступного.

Потерпілим ОСОБА_2 заявлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 4247 грн., що документально підтверджено копіями квитанцій та чеків на придбання ліків, які містяться в матеріалах справи та моральної шкоди - в розмірі 100 000 грн.

Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та цивільний позов, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи визнання відповідачем ОСОБА_1 позову, прийшов до наступних висновків.

Згідно з частиною 5 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно приписів ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з положенням ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 було завдано матеріальну шкоду в розмірі 4247 грн., та моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Відповідно до копії розписки від 23 листопада 2018 року, яка мається в матеріалах кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_2 отримав від обвинуваченого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди гроші в сумі 40 250 /сорок тисяч двісті п`ятдесят/ гривень.

Враховуючи вищевикладене, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 4247 грн. та моральну шкоду в розмірі 59 750 грн., а всього 63 997 грн.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати на залучення експертів, які документально підтверджені підлягають до стягнення з обвинуваченого на користь держави відповідно до ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 126 КПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 7,368, 370, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання, у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України частково приєднати невідбуте покарання призначене вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 31 січня 2019 року та остаточно призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки 1 (один) місяць.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_1 :

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 4247 грн. та моральну шкоду в розмірі 59750 грн., а всього 63 997 /шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто сім/ гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (реквізити: р/р № UA498999980000031112115008009, одержувач: УК у Шевч. р-ні м. Зап./Шевч./ 24060300, код банку (МФО): 899998, код ЄДРПОУ: 38025367, назва банку: Казначейство України (ЕАП) процесуальні витрати в сумі 1716 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № 19-1 від 04.01.2019.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (реквізити: р/р № UA498999980000031112115008009, одержувач: УК у Шевч. р-ні м. Зап./Шевч./ 24060300, код банку (МФО): 899998, код ЄДРПОУ: 38025367, назва банку: Казначейство України (ЕАП) процесуальні витрати в сумі 1716 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № 19-164 від 12.12.2018.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи процесуальні витрати відповідно до довідки-рахунку № 33 до «Висновку експерта» № 349 від 10.12.2018 в сумі 572 грн. 40 хв. (р/р 31556255147546 в УГК у Запорізькій області МФО 813015 ОКПО 02005177).

Речові докази по кримінальному провадженню:

- автомобіль ВАЗ-211340 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні у ОСОБА_1 , згідно розписки від 06.11.2018 - залишити ОСОБА_1 .

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СУДДЯ: І.М.БАХАЄВ