Ухвала суду № 87534342, 12.02.2020, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/5635/18

Провадження № 2-с/947/16/20

УХВАЛА

12.02.2020 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа – судового наказу №520/5635/18 від 17 травня 2018 року, виданого Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 , таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Заявник – ОСОБА_1 28 січня 2020 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з заявою про визнання виконавчого документа – судового наказу №520/5635/18 від 17 травня 2018 року, виданого Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 , таким, що не підлягає виконанню, з підстав того, що судом під час видання вказаного судового наказу не було враховано той факт, що він – ОСОБА_1 вже сплачує на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітнього ОСОБА_4 у розмірі ј частки від усіх видів доходів (заробітку), у зв`язку з чим в рамках цієї справи розмір аліментів підлягає перегляду. Як стверджує заявник – боржник за виконавчим документом, викладені обставини спростовують безспірність вимог стягувача, а відтак спірні правовідносини не підлягали розгляду в порядку наказного провадження. Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою було передано судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року вказану заяву прийнято до розгляду та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні призначеному на 12 лютого 2020 року представник заявника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 заяву підтримала та просила суд задовольнити.

Представник заінтересованої особи – стягувача за виконавчим документом ОСОБА_2 – ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вказаної заяви, посилаючись на її безпідставність.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь аліментів на неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 21.08.2017 року та до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вказаної заяви було заведено справу №520/5635/18, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, була розподілена судді Коваленко О.Б.

За наслідком розгляду вказаної заяви, Київським районним судом міста Одеси 17 травня 2018 року винесено судовий наказ №520/5635/18, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.05.2018 року та до досягнення дитиною повноліття – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначений судовий наказ був виданий стягувачеві 30.05.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо зокрема заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (пункт 4).

Відповідно до ч.2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Статтею 170 ЦПК України передбачено, що боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що судом 17.05.2018 року за належною вимогою було видано судовий наказ №520/5635/18, який оскарженню відповідно до ст. 170 ЦПК України не підлягає.

Судовий наказ належить до видів виконавчого документу, у відповідності до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 173 ЦПК України, суд може зокрема визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню в порядку, встановленому статтею 432 цього Кодексу.

Відповідно до ст.432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника зокрема визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

В інформаційному листі ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року» звернути увагу судів, що процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Так, наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги пятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Суд зазначає, що заявником – боржником за виконавчим документом ОСОБА_1 не надано в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України доказів на підтвердження того, що у нього відсутній обов`язок за судовим наказом по виплаті аліментів.

Також, як вже зазначалось, судом встановлено, що судовий наказ було видано на законних підставах у відповідності до встановлених законодавством вимог, що виключає наявність помилки під час його видачі, що також не доведено заявником.

У зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що заявником ОСОБА_1 не доведено наявності будь-якої встановленої чинним законодавством підстави для визнання спірного судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Щодо посилань заявника про те, що деякі факти судом не були враховані під час його видання, суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 168 ЦПК України у судовому наказі судом було повідомлено боржника, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Також, як вбачається з посилань ОСОБА_1 на підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, останній фактично оскаржує судовий наказ, будучи не згодним з розміром аліментів, які присудженні до стягнення з нього.

Суд звертає увагу заявника, що у відповідності до ст. 170 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

На підставі викладеного суд доходить до висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа – судового наказу №520/5635/18 від 17 травня 2018 року, виданого Київським районним судом міста Одеси, таким, що не підлягає виконанню, та невірність обраного заявником способу захисту свої прав та інтересів, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 432 ЦПК України, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа – судового наказу №520/5635/18 від 17 травня 2018 року, виданого Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 , таким, що не підлягає виконанню– залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали суду складено – 12.02.2020 року.

Головуючий Калініченко Л. В.