Рішення № 87510982, 29.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2020Справа № 910/12769/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., при секретарі судового засідання Грузькому Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/12769/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

(01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720)

до Приватного підприємства "Гарант Енерго М" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21; ідентифікаційний код: 34795648)

про стягнення 19 780 413,43 грн,

Представники сторін:

від позивача: Орел С.С., довіреність № 14-258 від 05.06.19;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Гарант Енерго М" (далі - відповідач) про стягнення 19 780 413,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2016 між позивачем та ТОВ "Енергія - Новий Розділ" було укладено Договір № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ постачання природного газу, на виконання якого позивач передав у власність ТОВ "Енергія - Новий Розділ" природний газ на суму 371 634 310,01 грн.

24.09.2018 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та відповідачем було укладено Договір управління майном, зареєстрований в реєстрі за № 7508, за умовами якого відповідачу передано на строк, визначений у п. 1.2 розділу 1 цього Договору майно, належне ТОВ "Енергія - Новий Розділ", як єдиний майновий комплекс (активи) в управління. У зв`язку з викладеним, оскільки ТОВ "Енергія - Новий Розділ" здійснювало оплату за переданий йому природний газ з порушенням умов Договору № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ постачання природного газу від 20.09.2016, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 11 700 058,61 грн пені, 5 867 693,78 грн інфляційних втрат та 2 212 661,04 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

01.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками та заява про виправлення описки в позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12769/19, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.11.2019.

У підготовчому засіданні 06.11.2019 судом було оголошено перерву до 04.12.2019.

Підготовче судове засідання, призначене на 04.12.2019, не відбулось, у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування будівель суду, про що складено акт від 04.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/12769/19 на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 сторін в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, було викликано в підготовче засідання на 09.01.2020.

У підготовче засідання 09.01.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому судовому засіданні 09.01.2020 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.01.2020.

У судове засідання 29.01.2020 з`явився представник позивача, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 29.01.2020 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.09.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» (далі - споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ (далі - Договір постачання), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 Договору постачання).

На виконання умов Договору постачання, позивач передав у власність споживача природний газ на суму 371 634 310,01 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

24.09.2018 між Національним агентством України з питань виявлення. розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство) та Приватним акціонерним товариством "Гарант Енерго М" відповідачем було укладено Договір управління майном, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В., зареєстрований в реєстрі за номером 7508 (далі - Договір управління майном), за умовами якого установщик управління передає управителеві на строк, визначений у пункті 1.2 розділу 1 цього Договору, майно належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ», як єдиний майновий комплекс (далі - активи) в управління, а управитель приймає в управління активи та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління активами.

За умовами пункту 1.1.1 Договору управління активами управитель (відповідач) приймає в управління такі активи: нерухоме майно, технічне обладнання та устаткування, рухоме майно.

Позивач зазначає суду про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» були порушені умови Договору в частині оплати за поставлений позивачем газ, внаслідок чого позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати в загальному розмірі 19 780 413,43 грн, які мають бути стягнуті з відповідача за умовами Договору управління майном.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, а відтак, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

При цьому, за умовами пункту 1.3 Договору управління майном управитель отримує в управління лише активи згідно з цим договором, та не несе зобов`язань по боргам власника активів, в тому числі тих, які можуть виникати у майбутньому.

Відтак, за умовами Договору управління майном, правонаступництва в частині зобов`язань по боргам власника активів не відбулось, а тому відповідач не зобов`язаний сплачувати позивачу, в тому числі, пеню, 3% річних та інфляційних втрати, внаслідок неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» своїх грошових зобов`язань за Договором.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 ГПК України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір в розмірі 296 707,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір в розмірі 296 707,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.02.2020.

Суддя О.В. Нечай