Рішення № 87501192, 10.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 лютого 2020 р. Справа № 120/3527/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що вона звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю), яка розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Проте, наказом від 18.07.2019 року №2-11967/15-19-СГ відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

З вказаною відмовою позивачка не погоджується, вважає її протиправною і такою, що не відповідає вимогам ЗК України, а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк на усунення виявлених у ній недоліків.

14.11.2019 року позивачкою подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви, якими недоліки позовної заяви були усунені в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України та 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку статті 164 КАС України, а позивачці - 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив в порядку статті 163 КАС України.

05.12.2019 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого останній зазначив, що згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 19.06.2018 року під час розгляду справи № 816/1920/17, фермерське господарство може володіти і користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не в користуванні) члена фермерського господарства. При цьому статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива лише тій особі, які земельна ділянка передана у користування. Згідно з державним актом № 000143 земельна ділянка площею 17,71 га, в межах якої позивачка бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку, надана в користування ОСОБА_2 , а не позивачці. Отже, законних підстав для затвердження поданого позивачкою проекту землеустрою немає. Відтак оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства. Представник відповідача також вказав, що за змістом положень статей 118, 186-1 ЗК України уповноважений суб`єкт владних повноважень під час вирішення питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може прийняти одне з двох рішень: або затвердити проект та надати земельну ділянку у власність, або ж відмовити у вчиненні таких дій. Тобто, відповідні повноваження мають дискреційний характер і дають можливість на власний розсуд вибрати один з кількох варіантів рішення.

10.12.2019 року представником позивачки подано до суду відповідь на відзив, в якому останній, спростовуючи мотиви наведені відповідачем у відзиві, просив задовольнити заявлений позов.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 .

29.01.2020 року третьою особою подано до суду письмові пояснення, відповідно до яких вказав, що він як ніхто інший зацікавлений у передачі земельної ділянки, яка видана йому згідно державного акту на право постійного користування землею членам фермерського господарства у власність членам фермерського господарства. Крім того, просив задовольнити заявлений адміністративний позов.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з наступних мотивів.

29.11.2017 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Янтар" у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.11.2018 року № 2-14743/15-18-СГ позивачці надано відповідний дозвіл.

На підставі зазначеного наказу державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Янтар" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

03.07.2019 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження вищевказаного проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки, розташованої на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Наказом від 18.07.2019 року № 2-11967/15-19-СГ відповідач відмовив позивачці у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною 2 статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Встановлено, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року у справі № 0240/2545/18-а, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.11.2018 року № 2-14743/15-18-СГ позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

На підставі зазначеного наказу державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Янтар" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Разом із тим, оскаржуваним у даній справі наказом відповідачем відмовлено в затвердженні розробленого ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проекту землеустрою з посиланням на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

З приводу наведених тверджень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, положеннями частини 8 статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

В силу вимог частини 1 статті 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини 4 статті 186-1 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, – завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 ЗК України врегульовано, що органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Водночас згідно з частиною 6 статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із висновку експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10.05.2017 року № 4874/82-19", експерт дійшов висновку, що представлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Відповідно до пунктів 9, 10 цього висновку, зауваження та пропозиції до проекту землеустрою "відсутні". Підсумкова оцінка проекту землеустрою "погоджується".

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 9 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).

Із аналізу наведених положень слідує, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи.

Разом із тим, в даному випадку, відмовляючи позивачці у затвердженні проекту землеустрою, відповідач посилається лише на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 року у справі №816/1920/17, та відповідно до яких, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Крім того, відмовляючи позивачці в затвердженні проекту землеустрою, відповідач також вказує, що керується положеннями статті 123 ЗК України.

З приводу наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно положеннями частини 14 статті 123 ЗК України передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

В той же час, суд звертає увагу, що положення статті 123 ЗК України визначають порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, тоді як позивачка подала на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень статті 123 ЗК України, на думку суду, є необґрунтованим.

Також, судом враховано висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17, однак, як уже зазначалось вище, порядок затвердження проекту землеустрою чітко визначений положеннями статтею 118 ЗК України, аналіз яких свідчить про те, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи.

В даному ж випадку, як слідує зі змісту постанови Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17, у касаційній скарзі скаржник вказував, що суди попередніх інстанцій мали б застосувати до спірних правовідносин норми Закону України «Про фермерське господарство», які є спеціальними по відношенню до Земельного кодексу України. Також зазначив, що суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_3, який є головою С(Ф)Г «Агросвіт» та якому на праві постійного користування належить спірна земельна ділянка, визнав позов та просив його задовольнити, тобто фактично відмовився від свого права на земельну ділянку.

Таким чином, обставини, які стосуються наявності чи/або відсутності у територіального органу Держгеокадастру підстав для відмови у затвердженні проектів землеустрою, дозвіл на розробку якого надано відповідним органом виконавчої влади та який погоджений у встановленому законом порядку, не були предметом дослідження Верховного Суду в межах касаційного розгляду справи № 816/1920/17.

З огляду на викладене, відмова відповідача в затвердженні поданого позивачкою проекту землеустрою, погодженого в порядку, визначеному статтею 186-1 ЗК України, на думку суду, не може вважатись обґрунтованою, адже положення статті 118 ЗК України не передбачають підстав для відмови у затвердженні уже погодженого проекту землеустрою, який до того ж містить висновок експерта державної експертизи про його відповідність вимогам законодавства.

Крім того, наведені у відзиві представником відповідача обставини, які слугували підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, також існували і на момент погодження відповідного проекту, однак, як слідує із висновку експерта державної експертизи від 10.05.2017 року № 4874/82-19, представлений позивачкою проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Також варто звернути увагу на те, що положення чинного ЗК України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Таким чином, враховуючи те, що дії відповідача щодо відмови у затвердженні уже погодженого проекту землеустрою порушують гарантоване позивачці право на безоплатне отримання земельної ділянки, а також беручи до уваги визначений положеннями статті 118 ЗК України порядок затвердження проекту землеустрою, який свідчить про те, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування наказу від 18.07.2019 року № 2-11967/15-19-СГ є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 року у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 року № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016 року, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 року № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 року в справі № 819/570/18.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги встановлену протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.07.2019 року № 2-11967/15-19-СГ, суд приходить до висновку, що задля належного відновлення порушених прав позивачки наявні підстави для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн належить стягнути на його користь з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від за № 2-11967/15-19-СГ від 18.07.2019 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статті 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Мультян Марина Бондівна