Ухвала суду № 8749863, 01.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2010 р.                               м. Київ                                        К-15011/08

          Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду міста Севастополя від 20.05.2008

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.07.2008

у справі № 5020-4/079

за позовом приватного підприємства «Соріус»(далі –ПП «Соріус»)

до ДПІ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополя,

за участю прокурора міста Севастополя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Логутєва В.М.,

відповідача –Хаймінової Р.В.,

третьої особи –не з’явились,

Генеральної прокуратури України –Комаси О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.02.2007 № 000005235/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України, а також про зобов’язання ДПІ подати до Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополя відповідні документи для отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 136777 грн.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 20.05.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.07.2008, позов задоволено повністю. Ухвалені у справі судові акти мотивовано тим, що утримання комісіонером належної йому комісійної винагороди з виручки, яка надійшла на його рахунок як оплата за відчужений товар комітента, є фактичною оплатою комісійних послуг у розумінні приписів підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що обумовлює правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених комісіонерові у складі вартості наданих комісійних послуг.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає, що в даному разі позивачем не було дотримано таку обов’язкову умову для виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ, як перерахування коштів комісіонерові в рахунок оплати наданих комісійних послуг, позаяк розрахунки між ПП «Соріус»(комітент) та дочірнім підприємством державної компанії «Укрспецекспорт»державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт»(далі –ДП «Спецтехноекспорт», комісіонер) було проведено заліком зустрічних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу –без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- ДП «Спецтехноекспорт»(комісіонер) та ПП «Соріус»(комітент) протягом січня-березня 2006 року було укладено договори комісії, на підставі яких комісіонер за дорученням позивача від свого імені уклав зовнішньоекономічні правочини з третьою особою, предметом яких є поставка судових та корабельних частин, що підтверджується, зокрема, звітами комісіонера;

- умовами названих комісійних договорів передбачено одержання комісіонером комісійної винагороди, яка з урахуванням ПДВ дорівнює різниці між встановленою комісіонером самостійно ціною продажу продукції, погодженою з комітентом ціною продукції та понесеними комісіонером витратами;

- комісіонер для одержання належної йому комісійної винагороди утримував відповідну суму з виручки, що надходила на його рахунок від покупця як оплата за відчужений товар, як це передбачено пунктом 5.4 договорів комісії;

- ДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Соріус»з питань достовірності обчислення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2006 року, оформлену актом від 13.02.2007 № 21/23-5/22285658/3557/10;

- в ході цієї перевірки контролюючим органом було виявлено, зокрема, факт віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 136777грн., включеної до складу комісійної винагороди ДП «Спецтехноекспорт», яку останнє одержувало шляхом відрахування відповідних коштів з виручки, що надходила на його рахунок як оплата за товар;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2007 № 000005235/0, згідно з яким ПП «Соріус»визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 136777грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності заявленої позивачем податкової вигоди за результатами оплати наданих ДП «Спецтехноекспорт»комісійних послуг.

За змістом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

В даному разі слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої утримання комісіонером належної йому суми комісійної винагороди з коштів, що надішли на його рахунок для комітента як оплата за товар, є, по суті, фактичною оплатою комітентом виконаних комісіонером послуг.

Так, статтею 1020 Цивільного кодексу України передбачено право комісіонера відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента.

Наведений спосіб виплати комісійної винагороди ДП «Спецтехноекспорт»передбачено і у комісійних договорах, укладених останнім з ПП «Соріус».

Тобто при використанні такого способу оплати комітент на свій рахунок отримує належну йому за проданий товар суму коштів, зменшену на розмір комісійної винагороди, яка має бути сплачена комісіонерові, що за своїми наслідками є аналогічним перерахуванню комітентом з одержаних ним коштів суми комісійної винагороди комісіонерові.

Фактична оплата у розумінні підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає виплату компенсації наданих платникові послуг, при цьому наведеною нормою не встановлено ані жодних вимог щодо порядку руху коштів для здійснення такої виплати, ані будь-яких обмежень стосовно характеру розрахунків.

Посилання ДПІ на фактичне проведення позивачем та ДП «Спецтехноекспорт»погашення зустрічних вимог також не є слушними. Адже обов’язок комісіонера перерахувати комітентові кошти покупця за поставлений товар та зустрічний обов’язок комітента сплатити комісіонерові комісійну винагороду в рамках договору комісії є змістом двостороннього зобов’язання, що випливає з одного юридичного факту –двостороннього договору, в якому кожна сторона є одночасно і боржником, і кредитором, а не зустрічними зобов’язаннями, які підлягають погашенню заліком зустрічних вимог.

Втім в частині позовних вимог щодо зобов’язання ДПІ подати до Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополя відповідні документи для отримання бюджетного відшкодування провадження у справі підлягає закриттю, позаяк зазначена вимога не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді.

Так, відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За змістом підпункту 7.7.6 цієї ж статті Закону на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Таким чином, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Відповідну правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду України від 24.02.2009 № 09/81.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 20.05.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 у справі №5020-4/079 скасувати в частині задоволення позовних вимог приватного підприємства «Соріус» щодо зобов’язання державну податкову інспекцію у Ленінському районі міста Севастополя подати до Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополя відповідні документи для отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 136777грн.

Провадження у справі в цій частині закрити.

3. В решті постанову господарського суду міста Севастополя від 20.05.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 у справі №5020-4/079 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна