Ухвала суду № 8749451, 11.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2010 р.                                                                       К-491/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретарі: Коротковій О.В.,

за участю представників: позивача:Марченка О.В., відповідача:не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька

на постанову Господарського суду Донецької області від 26.09.2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року

у справі №2/392а

за позовом Приватного підприємства «Наше наследие»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Наше наследие»звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000312207/1 від 22.07.2004 року у частині визначення підприємству суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 213582,00 грн., з яких 142388,00 грн. –основний платіж та 71194,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Донецької області від 26.09.2006 року (суддя –Гончаров С.А.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя – Калантай М.В., судді –Запорощенко М.Д., Старовойтова Г.Я.), позов задоволено.

Перевіряючи правильність визначення підприємству податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відповідність дій платника податку при формуванні сум податкового кредиту вимогам ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на той факт, що зазначені відповідачем в акті перевірки недоліки податкових накладних не спростовують обставин здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали податкові накладні, та який є визначальною умовою для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Кіровському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено акт №9/08-26-2-1/30335750 від 20.07.2004 року та яким встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Фактичні обставини нарахування податкових зобов’язань з ПДВ, встановлені судами попередніх інстанцій, свідчать про те, що підприємством до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які, за твердженнями відповідача, не можуть вважатися належною підставою для формування податкового кредиту, оскільки заповнені з порушенням вимог Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу не було підстав для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість, враховуючи наступне.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено обов’язковий перелік реквізитів, що має містити податкова накладна, а саме порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку

У ході розгляду справи встановлено, що у податкових накладних, наданих позивачем для підтвердження податкового кредиту, були зазначені усі реквізити, передбачені вимогами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, зважаючи на те, що податковою інспекцією не заперечується факт здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали згадані в акті перевірки податкові накладні, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», оскільки з їх змісту можливо ідентифікувати учасників господарської операції, визначити їх податкові номери, з’ясувати ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, а також загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто, ці податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість (у складі вартості товару, послуг), а також суми цього податку. Судова колегія вважає, що ті недоліки, на які посилається відповідач, не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту, а відтак їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 26.09.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року у справі №2/392а залишити без змін.

          3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіГолубєва Г.К. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.