Ухвала суду № 8749446, 11.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2010 р.                                                                       К-444/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:не з’явився, відповідача:Лінніка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

на постанову Господарського суду м. Севастополя від 09.10.2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2007 року

у справі №20-4/274

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Севастопольський завод шампанських вин»

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Севастопольський завод шампанських вин»звернулося до Господарського суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.08.2007 року №0000732310/0 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 799536,38 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 06.08.2007 року №0000742310/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 57561,11 грн., з яких 38374,07 грн. –основний платіж та 19187,04 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 09.10.2007 року (суддя Остапова К.А.), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Гонтар В.І., судді –Борисова Ю.В., Плут В.М.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій обґрунтовано посиланнями на пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши які суди дійшли висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати, пов’язані з оплатою наданих йому інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, а на підставі податкових накладних, виданих виконавцями таких послуг, правомірно сформовано й податковий кредит підприємства.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», адже понесені позивачем витрати не були оформлені належними документами, які б підтверджували їх зв’язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя було проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2007 року, за результатами якої складено акт №416/10/23-123/32629084/108 від 26.07.2007 року та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В акті перевірки, зокрема, зазначено про порушення підприємством пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок включення до складу валових витрат сум витрат, які на момент проведення перевірки залишилися непідтвердженими відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які б підтверджували їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Крім того, перевіркою встановлено порушення товариством вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим відбулося неправильне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Такі висновки пов’язані з обставинами справи, відповідно до яких позивач уклав з суб’єктами господарювання договори на отримання консультаційних, інформаційних та маркетингових послуг, виконання яких засвідчується актами здачі-приймання виконаних послуг.

Заперечуючи проти включення здійснених витрат до складу валових, відповідач вказує, що зі змісту наданих актів здачі-приймання виконаних робіт неможливо встановити зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю позивача, оскільки акти не містять даних про результати досліджень, потенційних покупців, не вказують на наявність договорів, укладених з такими покупцями або, принаймні, їх проектів, а також не містять доказів реалізації продукції, яка була б обумовлена саме фактом придбання спірних послуг.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах (п. 1.32 ст. 1 Закону).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи зміст наведених правових норм, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про зв’язок витрат позивача з придбання консультаційних, інформаційних та маркетингових послуг з веденням його господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та належною підставою для віднесення сум податку, сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Натомість, погодившись з доводами позивача про дотримання ним правил формування валових витрат, судами попередніх інстанцій не встановлено та не досліджено жодних доказів, які б стали підставою для висновку про зв'язок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю позивача. Такими доказами може бути, зокрема, встановлення факту економічної вигоди від придбаних послуг, виявлення нових, відмінних від існуючих, покупців продукції Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Севастопольський завод шампанських вин», та укладення договорів з такими покупцями.

Не встановивши будь-яких з цих обставин, які б свідчили про наявність причинного зв’язку витрат з господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність донарахування відповідачем податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є передчасним.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведені вимоги норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі дотримані не були.

За відсутності встановлення вказаних фактів в ухвалених у справі судових рішеннях останні підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до приписів частин 2 та 4 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з’ясування всіх обставин у справі, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду м. Севастополя від 09.10.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2007 року у справі №20-4/274 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіГолубєва Г.К. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.