Ухвала суду № 8748786, 18.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-18254/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Степашка О.І.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 29.10.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008

у справі № 18/360-АП-13/425/07-АП

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат»

до          Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про          визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2005 року Закрите акціонерне товариство «Запорізький оліяжиркомбінат»(далі по тексту –позивач, ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі по тексту –відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.06.2005 № 0000581314/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно визначено завищення підприємством валових витрат, у зв’язку із здійсненням збиткової операції продажу, оскільки сировина, отримана від ТОВ «Оптімус»та ТОВ «Форекс», була придбана та використовувалася ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»у власному виробництві продукції, а не для продажу іншим суб’єктам господарювання. Крім того, ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»вказувало на те, що обов’язковою умовою для віднесення вартості придбаних товарів до складу валових витрат є їх (товарів) подальше використання у власній господарській діяльності.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 29.10.2007, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008, позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 23.06.2005 № 0000581314/0.

У касаційній скарзі відповідач просить, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 29.10.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено перевірку ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»за період з 01.01.2003 по 31.03.2005, за результатами якої складено акт перевірки від 17.06.2005 № 28/23-2/00373847, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2005 № 0000581314/0, яким позивачу визначено суму податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі: 869614 грн. основного платежу та 869614 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач у своїх доводах посилався на обставини, зазначені в акті перевірки, відносно того що ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»були здійснені збиткові операції з продажу олії та шроту, оскільки реалізація даного товару відбулася за цінами, нижчими ніж ціна його придбання у ТОВ «Оптімус», ТОВ «Форекс».

У зв’язку з наведеним, податковий орган дійшов висновку про неправомірність віднесення позивачем витрат за наведеними вище операціями до валових, оскільки збиткові операції не свідчать про здійснення господарської діяльності, адже відсутній прибуток. Наведене, за оцінкою податкового органу, призвело до заниження позивачем податку на прибуток підприємств.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно не погодились із вказаним висновком податкового органу у зв’язку з наступним.

Згідно з пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1 статті 5 Закон № 334/94-ВР повинен тлумачитись у системному зв’язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Виходячи із юридичного змісту наведених правових норм, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Також, як вбачається з наведених норм, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.

Господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб’єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.

На думку колегії суддів, відсутні підстави для визнання неправомірним віднесення позивачем витрат за операціями продажу олії та шроту до валових, оскільки реалізація названих товарів здійснювалась з отриманням доходу, тобто матеріальної компенсації. При цьому, не обов’язковим є отримання прибутку, тобто суми позитивної різниці між ціною придбання та ціною реалізації. Таким чином, названі господарські операції здійснювались в рамках господарської діяльності.

Крім того, слід врахувати, що у відповідності з частиною 3 статті 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Згідно з частинами 1, 2 статті 190 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання визначають вільні ціни на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 03.12.1990 № 507-XII (із змінами і доповненнями) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Зі змісту наведених норм вбачається право позивача на реалізацію товару за вільними цінами в рамках своєї господарської діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що операції з продажу позивачем олії соняшникової нерафінованої ТОВ «Торговий дім «Оліяжиркомбінат», які податковим органом визначені збитковими, в дійсності проводились із власної виробітки, що спростовує доводи податкового органу відносно того, що позивачем було реалізовано за цінами нижчими від ціни придбання саме олію, яка придбана у ТОВ «Оптімус», ТОВ «Форекс».

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, а також скасування постанови Господарського суду Запорізької області від 29.10.2007 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 - відсутні. При цьому, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 29.10.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню, крім як з підстав, в порядку та строки, передбаченими статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)К.В. Конюшко (підпис)Л.В. Ланченко (підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Відповідальний секретар