Ухвала суду № 8748785, 18.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-12828/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Степашка О.І.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

                                                                      Ланченко Л.В.

                                                                      Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2006

та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.05.2007

у справі №8/195-НА

за позовом          Дочірнього підприємства “Хмельницьке спеціалізоване управління “Стальконструкція” №129 Відкритого акціонерного товариства “Центростальконструкція”

до          Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про          визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство “Хмельницьке спеціалізоване управління “Стальконструкція” №129 Відкритого акціонерного товариства “Центростальконструкція” (далі по тексту –позивач, ДП “Хмельницьке спеціалізоване управління “Стальконструкція” №129 ВАТ “Центростальконструкція”) звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2006, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення –рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005 в частині визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств у сумі 10 грн. основного платежу та 1130 грн. штрафних санкцій. В решті позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 скасовано постанову Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2006 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Хмельницькому просить скасувати постанову Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2006 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем було проведено планову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.07.2002 по 01.01.2005, за результатами якої складено акт перевірки №584/23-1/01412973 від 14.03.2005.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: збільшення валових витрат па суму 49600 грн. та заниження податку на прибуток на 14890 грн.

За результатами висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005, про сплату податку на прибуток в сумі 14890 грн. та штрафу у розмірі 8695 грн., всього в сумі 23585 грн.

В результаті апеляційного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін та винесено нові податкові повідомлення-рішення №0001292301/1/1451 від 13.04.2005 та №0001292301/2/2189 від 14.06.2005 про накладення штрафу у розмірі 8695 грн. та основного платежу в сумі 14890 грн.

Суд першої інстанції, скасовуючи частково податкове повідомлення-рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005 виходив з того, що позивач самостійно виправив помилки, допущені в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2003 рік, тому на суму 2500 грн. належить нарахувати штраф у розмірі 5%, тобто 125 грн., та що податок на прибуток має становити 14880 грн., а не 14890 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивацією суду першої інстанції, яка ґрунтується на висновку судово-бухгалтерської експертизи №2672 від 16.08.2006, про заниження підприємством у 3 кварталі 2002 року об'єкта оподаткування на 49592 грн. за рахунок безпідставного збільшення збитків попереднього звітного періоду (2 квартал 2002 року) з 44200 грн. до 93800 грн.

При цьому експерт вважав, що оскільки дані акта перевірки №425 від 16.09.2002 про встановлення суми збитків у розмірі 44200 грн. не оспорені і не змінені, то вони є підставою для включення до складу валових витрат в наступному звітному періоді - 3 кварталі 2002 року.

Отже, як відповідач, так і експерт пов'язували розмір валових витрат підприємства в 3 кварталі 2002 року з висновками попередньої перевірки, якою був охоплений період з 01.01.2001 по 30.06.2002, та за наслідками якої податкове повідомлення-рішення про донарахування податку з прибутку підприємств не приймалося.

В акті перевірки №425 від 16.09.2002 зазначено, що безнадійна заборгованість в сумі 49592 грн. виникла до 01.07.1997, тому вона не відноситься до складу валових витрат і відшкодовується за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування; у висновку акта перевірки вказано, що від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке переноситься на наступні податкові періоди, становить 44200 грн.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що дана позиція відповідача є помилковою з врахуванням наступних обставин і норм законодавства.

В згаданому акті перевірки записано, що заборгованість підприємств перед позивачем на загальну суму 49592 грн. виникла: ПП «Антей»на суму 7316 грн. в квітні 1997 року, КСП «Промінь»на суму 8350 грн. у вересні 1995 року, КСП «Хлібодар»на суму 1772 грн. в лютому 1996 року, Деражнянський цукровий завод на суму 22257 грн. в жовтні 1996 року, Хмельницький харчопром на суму 9897 грн. в березні 1996 року.

Згідно з пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безнадійною є заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності, тому, заборгованість в сумі 49592 грн. набула статусу безнадійної після спливу трьох років від наведених періодів, тобто після 01.07.1997 коли був введений в дію цей Закон в новій редакції.

Пунктом 22.2 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що цей Закон застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, які отримані і проведенні з 1 липня 1997 року. При цьому балансові збитки платників податку, що виникли за результатами господарської діяльності з 1 січня 1997 року до моменту набрання чинності цим Законом, включаються до складу валових витрат у порядку, передбаченому статтею 6 цього Закону.

Відповідно до підпункту 5.2.8 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, що діяла з 18.11.1997 до 30.07.2004) до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не призвели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

Отже, починаючи з вересня 1998 року позивач мав право віднести до складу валових витрат безнадійну заборгованість в сумі 8350 грн., з лютого, березня і жовтня 1999 року відповідно 1772 грн., 9837 грн., 22257 грн., з квітня 2000 року -7316 грн.

Надані позивачем документи, зокрема, декларації про прибуток підприємства за 2000 - 2003 роки, відомість №5 - С «Розрахунки із замовниками (підрядниками) за виконані роботи»свідчать про те, що позивач обліковував та декларував зазначену заборгованість як безнадійну з віднесенням її до валових витрат починаючи з 2001 року.

Зважаючи на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що донарахування позивачу 14890 грн. податку на прибуток підприємств та застосування штрафної санкції у розмірі 7445 грн. є неправомірним.

Крім того, суперечить вимогам закону і застосування відповідачем до позивача штрафної санкції у розмірі 1250 грн., зменшеної судом першої інстанції до 125 грн.

Право платника податків на виправлення у майбутніх податкових періодах помилки у показниках раніше поданої податкової декларації передбачено пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Позивач скористався цим правом та виправив в 4 і 3 кварталі 2003 року помилки, допущені в деклараціях з податку на прибуток підприємств, відповідно, за 1 і 2 квартали 2003 року, про що свідчіть зміст акта перевірки №584/23-1/01412973 від 14.03.2005 та висновок судово-бухгалтерської експертизи №2672 від 16.08.2006.

В такому разі відповідальність у вигляді штрафної санкції настає не за підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», а за пунктом 17.2 статті 17 цього Закону, згідно з яким платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005, яке в частині штрафної санкції 1250 грн. прийняте на підставі підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», підлягає скасуванню.

Крім того, згідно з пунктом 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Пунктом 6.1 статті 6 і пунктом 17.3 статті 17 Закону визначено, що податкове повідомлення надсилається платнику податків у разі коли сума податкового зобов'язання, до якого належить і штрафна санкція, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що оскільки штрафна санкція у розмірі 5% від суми недоплати має нараховуватися платником податків, то внесення її до податкового повідомлення не ґрунтується на законі, тому податкове повідомлення-рішення №0001292301/0/1074 від 17.03.2005 підлягає скасуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню, крім як з підстав, в порядку та строки, передбаченими статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)К.В. Конюшко (підпис)Л.В. Ланченко (підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Відповідальний секретар                                                            І.Ю. Гончарук