Ухвала суду № 8746347, 08.12.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2009 р.Справа № 22-а-11266/09

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Чміленко Н.С.

за участю:

з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-2854/08/2070

за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова

до Повного товариства «Ломбард «Адріатика», ОСОБА_1

за участю Прокуратури Дзержинського району м. Харкова

про визнання недійсним правочину позики та стягнення сум,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовні вимоги просив визнати недійсним правочин позики, договір позики № 96 від 10.12.04 р., укладений між гр. ОСОБА_1 (ОСОБА_5, ОСОБА_6) ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика", що був нібито укладений та виконаний сторонами на загальну суму 25376500,0 грн., як такий, що є фіктивним; визнати недійсним правочин, договір купівлі-продажу цінних паперів, нібито укладений між гр. ОСОБА_1 (ОСОБА_5, ОСОБА_6) ОСОБА_1 та уповноваженою ПТ „Ломбардом „Адріатика" дорученням № 4-К від 09.02.07 р. особою ТОВ „Опціон-фінанс", а саме, договір № 4-К/1 від 09.02.05 р., за яким гр. ОСОБА_1 нібито було продано 4 векселі № 80351931304537, № 80351931304539 - № 80351931304541, емітовані ПП „Інформаційні технології", номінальною вартістю 2000000,0 грн., вартість яких по договору № 4-К/1 склала 1999200,0 грн., як такий, що є фіктивний; визнати фіктивним правочин, договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений між гр. ОСОБА_1 (ОСОБА_5, ОСОБА_6) ОСОБА_1 та уповноваженою ПТ „Ломбардом „Адріатика" дорученням № 7-К від 24.02.07 р. особою ТОВ „Опціон-фінанс", а саме, договір № 7-К/1 від 24.02.05 р., за яким гр. ОСОБА_1 нібито було продано 4 векселі № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, емітовані ТОВ „Інтеграл-Фінанс", номінальною вартістю 3552391,0 грн., вартість яких по договору № 7-К/1 склала 3552060,0 тис. грн., як фіктивний, та застосувати наслідки визнання господарських зобов'язань ПТ "Ломбард"Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.08 р. по справі № 2а-2854/08/2070 провадження по справі в частині вимог про визнання фіктивними правочинів було закрито, а в частині вимог про застосування наслідків визнання господарський зобовязань ПТ «Ломбард «Адріатика»недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України, було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.08 р. по справі № 2а-2854/08/2070 та задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не вірно розуміється ст. 208 ГК України та п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки терміни «угода, правочин, договір»є тотожними поняттями, а органи ДПС звертаються до суду з позовами про захист економічних інтересів держави та суспільства з метою недопущення відшкодування сум ПДВ на користь осіб, які не мають підстав для цього. Також апелянт наполягає на тому, що закриваючи провадження по справі, суд позбавив ДПІ права захищати інтереси держави, порушивши приписи ст. 2, ст. 138, ст. 143, ст. 157, ст. 203 КАС України.

Відповідачі письмові заперечення на апеляційну скаргу не подали, ні самі, ні їх представники в судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні планової документальної перевірка ПТ "Ломбард "Адріатика" з питань дотримання норм податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності було виявлено, що між ПТ «Ломбард «Адріатика»та гр. ОСОБА_1 був вчинений правочин позики, для чого укладено договір № 96 від 10.12.04 р., за яким у ПТ «Ломбард «Адріатика»виникло зобовязання надати гр. ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 25376500,0 грн., а у гр. ОСОБА_1 відповідно виникло зобовязання прийняти у ПТ «Ломбард «Адріатика»кошти у позику, виплату відсотків за користування запозиченими коштами у розмірі 2-х відсотків річних та зобовязання повернути ПТ «Ломбард «Адріатика»отримані кошти.

Кошти в сумі 4560640,0 грн. ОСОБА_1 отримала у касі ПТ через повіреного ПТ гр. ОСОБА_2, а кошти у розмірі 20815560,0 грн. гр. ОСОБА_1 отримала на власний розрахунковий рахунок, відкритий в установі банку. Позивач вказав, що факт укладення та виконання вищезазначеного правочину позики сторонами підтверджується текстом договору № 96 від 10.12.04 р., текстом заяви про залік зустрічних однорідних вимог з гр. ОСОБА_1 та іншими, наявними у ПТ "Ломбард "Адріатика", документами.

Проте, позивач наполягав на тому, що при проведенні вищевказаної перевірки фахівцям ДПІ документів, що підтверджують факт укладення та виконання вищезгаданого правочину позики та докази повернення запозичених коштів у повному обсязі надано не було, у зв'язку з чим у позивача для обґрунтування позовних вимог вказаних документів немає.

Також позивач вказував на сумнівність повернення коштів позичальницею на користь ПТ "Ломбард "Адріатика" в сумі 17324240,0 грн. через повіреного ОСОБА_2 до каси фінансової установи, та в сумі 8051260,0 грн. шляхом взаємозаліку з ПТ «Ломбард «Адріатика»зустрічних однорідних вимог.

Підставою для звернення з позовом стало те, що за даними Зміївського відділення Балаклейської МДПІ Харківської області умови договору фактично не відповідають майновому стану позичальника, а з пояснень від 22.05.06 р. гр. ОСОБА_1 випливає, що неї звернувся її знайомий ОСОБА_3 та запропонував їй заробити гроші у розмірі 80,0 грн. шляхом підписання документів у м. Харкові, які вона і підписала і її підписи були посвідчені нотаріусом. Крім того ОСОБА_1 пояснила, що кошти у позику вона у ПТ „Ломбарду „Адріатика" не отримувала, договорів купівлі-продажу цінних паперів та договір позики вона не укладала.

Наведені обставини стали підставою для вимог про визнання вказаних правочинів (договорів) фіктивними.

Закриваючи провадження по справі в частині вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку стосовно того, що дані вимоги не можуть бути предметом позову. При цьому суд вказав, що згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до ст. 157 КАС України якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Органи ДПС, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК України.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання. Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також суд вказав, що питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства. Тобто, для застосування вказаних санкцій, позивач повинен надати належні докази, наприклад вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача або відповідачів за відповідну злочинну дію.

Належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у однієї із сторін спірної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач суду не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності доказів про наявність протиправного умислу у сторін при укладанні оскаржених договорів, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують нікчемність оскаржених правочинів. Такими доказами, за висновками колегії суддів, є пояснення гр. ОСОБА_4, відомості про її майновий стан, спосіб життя, обставини укладання та виконання правочинів, підтвердження відкриття рахунків у банку, підписання договорів і їх нотаріальне посвідчення.

Проте встановлені судовою колегією обставини не впливають на загальний висновок суду щодо наявності у позивача повноважень на звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Суд першої інстанції вказав на те, що встановлені ч. 1 ст. 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вказано в наданих до матеріалів справи документах, про існування оскаржених договорів № 96 від 10.12.04 р., № 4-К/1 від 09.02.05 р., № 7-К/1 від 24.02.05 р. позивач мав знати на момент проведення вказаних операцій і їх оподаткування, але позовна заява була подана до суду 11.12.07 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст. 250 цього Кодексу, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.08 р. по справі № 2-а-2854/08/2070 прийнята у відповідності до норм чинного матеріального права т аз дотриманням приписів процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-2854/08/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-2854/08/2070 за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до Повного товариства «Ломбард «Адріатика», ОСОБА_1, за участю Прокуратури Дзержинського району м. Харкова, про визнання недійсним правочину позики та стягнення сум залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст ухвали виготовлений 14.12.2009 р.