Ухвала суду № 8745797, 25.11.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2009 р.Справа № 2-а-36977/09/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2009р. по справі№2-а-36977/09/2070

за позовом Малого державного підприємства "Сільгосптехніка" в особі директора Полуянової Г.Є. <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач МДВП “Сільгосптехніка” звернувся до суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Харкова, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати нечинними рішення відповідача № 0000321800/0 від 10.03.2009г. та № 0000321800/1 від 31.03.2009 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністратиного суду від 15.07.2009 року адміністративний позов Малого державного виробничого підприємства "Сільгосптехніка" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним –задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000321800/0 від 10.03.2009 року та № 0000321800/1 від 31.03.2009 року.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови, п.п. 7.4.4., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 23.02.2009 року по 27.02.2009 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка МДВП “Сільгосптехніка” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП “Каф-Буд”за період з 01 березня 2008 року по 31 серпня 2008 року, за результатами якої був складений акт №1441/18-010/21185334 від 27.02.2009р. Згідно з висновками акту перевірки встановлені порушення з боку платника податку п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

          На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000321800/0 від 10.03.2009г., яким позивачу було донараховане податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 88100грн.00коп., з яких 58733,00грн. –основній платіж, 29367,00грн. - штрафна санкція.

16.03.2009р. МДВП “Сільгосптехніка”подало скаргу за №16\03 на зазначене повідомлення-рішення до податкової інспекції Київського району м.Харкова. За результатами розгляду скарги МДВП “Сільгосптехніка”на податкове повідомлення-рішення, рішенням ДПІ у Київському районі м.Харкова від 25.03.09р. скарга залишена без задоволення, а оскаржені повідомлення рішення були залишені без змін, та додатково винесено податкове повідомлення-рішення №0000321800/1 від 31.03.2009р. по податку на додану вартість. Податковим органом суми донарахованих податків та штрафів змінені не були.

Дослідивши договори між МДВП “Сільгосптехніка”та ПП “Каф-Буд” суд першої інстанції дійшов висновку, що договори укладені відповідно до вимог діючого законодавства та відповідають вимогам ч.1 ст.205, ч.2. ст.207, ч.1 ст.208, ч.1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання. На час розгляду судом справи умови договору виконані з боку сторін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не було встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Як було встановлене судом та не заперечувалось сторонами по справі, податковий кредит по податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкових накладних отриманих від ПП “Каф-Буд”на загальну суму 58733,34грн. Податкові накладні були складені та видані МДВП “Сільгосптехніка”на підставі договорів, актів прийому-передачі виконаних робіт, та розрахункових документів-платіжних доручень про сплату вказаних робіт. Фактичність розрахунків та факт виконання угоди сторонами не заперечувався.

Відповідно до п.п7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Стаття 9 Закону України “Про податок на додану вартість”передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

ПП “Каф-Буд”зареєстроване платником ПДВ про що видане свідоцтво №29704324 ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, ПП “Каф-Буд” мало право видавати податкові накладні на адресу позивача, а МДВП “Сільгосптехніка”правомірно віднесло суми зазначені в податкових накладних до складу податкового кредиту.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.

Посилання відповідача на той факт, що позивач не має права на віднесення сум, зазначених у податкових накладних до податкового кредиту, оскільки контрагент позивача ПП “Каф-Буд” надає звітність до податковой інспекції, яка підписана не директором підприємства, а іншою невстановленою особою є безпідставним.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Підпункти 10.1., 10.2. ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. У даному випадку така відповідальність покладена на ПП “Каф-Буд”, на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за не подання податковому органу звітності усіма контрагентами фірми. Закон України “Про податок на дану вартість”не має відповідних норм, які б зобов’язували замовника робіт слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі неподача податкової звітності або подача за підписом іншої особи, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Що стосується висновку, якій міститься в акті перевірки від 27.02.2009р. №1441/18-010/21185334, з боку позивача мали місце порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, що операції пов’язані з ПП “Каф-Буд” не були використані в господарській діяльності МДВП “Сільгосптехніка”.

Суд зазначає, що відповідно до вимог п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом, та вибачається з матеріалів справи, позовної заяви та наданих позивачем суду документів –договорів, актів виконаних робіт, розрахункових документів, податкових накладних, усі роботи виконані ПП “Каф-Буд”були використані позивачем у його господарської діяльності з метою отримання прибутку. Виконані роботи були прийняти МДВП “Сільгосптехніка”згідно актів прийому-передачі виконаних робот, на адресу замовника були виписані відповідні податкові накладні. Вартість виконаних робіт ПП “Каф-Буд”була сплачена у повному обсязі згідно платіжних доручень.

У подальшому вказані роботи МДВП “Сільгосптехніка”були передані основним замовникам ТОВ “Техноком”, ТОВ “С.К.С.М.”та ТОВ “Слобожанський мыловар”. Це підтверджується відповідними первинними документами: договорами підряду, актами прийому-передачі виконаних робот, податковими накладними та платіжними дорученнями.

У відповідності до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення , дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів того, що придбані роботи не були використані в господарської діяльності МДВП “Сільгосптехніка”, у відповідності до ст. 71 КАС України, відповідачем не надано.

Таким чином документально підтверджено використання МДВП “Сільгосптехніка” у своєї господарської діяльності усіх робіт виконаних ПП “Каф-Буд”.

Щодо посилання відповідача на те, що угоди укладені між МДВП “Сільгосптехніка”та ПП “Каф-Буд”є нікчемними, з посиланням на вимоги ст.203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 215 УЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Згідно з вимогами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 205 Цивільного Кодексу України правочин може бути вчинятися усно або у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичним особами.

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в ході оперативно-слідчих заходів встановлено, що директор ПП "Каф-Буд" Ковальов Олексій Вікторович не має відношення до фінансово-господарської діяльності ПП "Каф-Буд", податкові декларації останнім не підписувались, до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не надавались колегія суддів не бере до уваги, оскільки надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що обидві сторони в повному обсязі виконали зобов’язання по договору. Дані факти не заперечуються і немає спростувань реальності господарської операції.

Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що наявність протиправного умислу при вчиненні господарського зобов’язання не може бути підтверджена лише даними, встановленими в ході оперативно-слідчих заходів, оскільки предметом дослідження у такій справі не є, зокрема, наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду та виконуючи зобов’язання по ній, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2009р. по справі№2-а-36977/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Сіренко О.І.

Судді(підпис)

(підпис)Спаскін О.А. Любчич Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Спаскін О.А. Повний текст ухвали виготовлений 30.11.2009 р.