Ухвала суду № 8745636, 09.12.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2009 р.Справа № 2-а-30607/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді:

Суддів: Зеленського В.В. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Житєньової Н. М.

представників позивача - Донець Д.О., Горкіна М.І.

представника відповідача - Сімонов А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 29.05.2009р. по справі№2-а-30607/09/2070

за позовом Підприємства "Бенефіт" Харківської обласної Ради "Союзу організації інвалідів України"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

за участю Прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство "Бенефіт" Харківської обласної Ради "Союзу організації інвалідів України" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001282310/0 від 12.04.2005р. про застосування штрафних санкцій у сумі 6456886грн. та №0001282310/1 від 12.05.2005р. про застосування штрафних санкцій у сумі 6456886грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2009 року зазначений позов задоволено частково.

Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001282310/0 від 12.04.2005р. та №0001282310/1 від 12.05.2005р. в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 2670888,77грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ у сумі 3717513грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 6.2.8 п. 6.2 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, пп. 17.1.3, пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У судовому засіданні представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 14.03.2005 р. по 08.04.2005 р. працівниками ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було здійснено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства „Бенефіт" ХОР „СОІУ" за період з 07.05.2004р. по 3 1.12.2004р., про що було складено акт перевірки № 424/3294955 1/23-162 від 08.04.2005 р.

За результатами перевірки встановлено, що позивачем порушено п.п. „б" п.п. .2.2 ст. 4 даного Закону або п.4.2 ст.4, п.п.6.2.8 п.6.2 ст.6, п.п.7.2.1 п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями (надалі ЗУ№168/97-ВР) щодо обчислення підприємствами нульової ставки ПДВ, а саме:

на Підприємстві інваліди не отримували заробітну плату, яка відноситься до валових витрат згідно п.5.6.1. п.5.6. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР (надалі ЗУ №283/97-ВР);

фонд оплати інвалідів-працівників підприємства складає менше 25% суми загальних витрат на оплату праці;

виробником продукції, згідно сертифікату відповідності є ВАТ "Новоіванівський цукровий завод", а не Позивач - Підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ",

що на погляд ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова з застосуванням положень Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України" є підтвердженням неправомірного застосування Позивачем нульової ставки ПДВ.

Крім того на думку ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова Підприємством зайво включено до податкового кредиту ПДВ на суму 84134,77 грн. по податкових накладних, виданих контрагентами, які складено із чисельними порушеннями, а також Підприємство надавало послуги по збиранню цукрового буряка за ціною нижчою, ніж звичайна.

Все вище наведене, на думку ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова зумовлює донарахування Підприємству ПДВ на суму 2 739373 грн. та зменшення відшкодування ПДВ у загальній сумі 1940290,00 грн. за:

·          неправомірне застосування нульової ставки по ПДВ за 2004 рік на суму 22 692 310,00 грн.

·          включення до податкового кредиту податкових накладних, які оформлено з чисельними порушеннями і неправомірним зменшенням розміру податкового кредиту на суму 84134,77 грн.

·           визначення бази оподаткування з надання послуг по збиранню цукрового буряка за ціною нижчою, ніж звичайна ціна.

На підставі акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 12.04.2005 р., відповідно якого позивачу - Підприємству „Бенефіт" Харківської обласної Ради Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (надалі Підприємство) було нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2670 888,77 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 3717 513 грн.

Спірне повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 12.04.2005 р., прийнято на підставі висновків акту № 424/32949551/23-162 від 08.04.2005 р., складеного за результатами планової документальної (камеральної) перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства „Бенефіт" ХОР „СОІУ" за період з 07.05.2004р. по 31.12.2004р.

Підприємство, не погодившись з прийнятим повідомленням-рішенням, в порядку здійснення процедури адміністративного оскарження, подало до відповідача апеляційну скаргу. За результатами розгляду скарги рішенням ДПІ № 3388/10/23-197 від 12.05.05 р. було повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 12.04.2005 р. залишено без змін, а скарга підприємства „Бенефіт" ХОР „СОІУ" без задоволення. Позивачу було надіслало нове повідомлення-рішення № 0001282310/1 від 12.05.2005 р., яке продублювало у повному обсязі попереднє.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, викладені в акті перевірки, не обґрунтовані та не відповідають нормам чинного законодавства. ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова неправомірно застосовувала при визначенні податкових зобов'язань положення Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України", який набрав чинності з 31.03.2005р. (тобто після здійснення господарських операцій які були об'єктом дослідження ДПІ Фрунзенському районі м. Харкова під час перевірки).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Верховна Рада України, з метою забезпечення належних умов для життєдіяльності інвалідів, створення необхідних умов для функціонування громадських організацій інвалідів, підприємств і організацій, де працюють інваліди, прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів" від 13.07.2000р. Вказаним Законом внесені зміни до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91, де зокрема у ст. 141 зазначено, що підприємства та організації інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування. В редакції ЗУ№168/97-ВР, яка діяла на момент вчинення господарських операцій які знайшли відображення в акті перевірки (тобто з 07 травня 2004р. по 31 грудня 2004р.) Підприємство мало право застосовувати зазначені пільги за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено в Акті перевірки, Підприємство засновано Харківською обласною Радою Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" - протокол №3 від 06 квітня 2004 року, яка зареєстрована управлінням юстиції в Харківській області міністерства юстиції України (свідоцтво №8 від 04.09.98р. ідентифікаційний код 14101561).

Відповідно до статуту підприємства Харківська обласна Рада Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" є єдиним його засновником, що має 100% Статутного фонду та власником майна підприємства. Враховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що спосіб утворення Підприємства – унітарне (з єдиним засновником); форма власності підприємства – приватна (відповідно до ст.63 ГК України Підприємство діє на основі приватної власності засновника), статутний капітал сформований одним засновником; власником переданого майна підприємству залишається засновник.

За період коли підприємство користувалося пільгами чисельність працюючих інвалідів становила 52,9%, а фонд оплати праці працюючих інвалідів складав 28,9%, що перевищує 25% суми загальних витрат підприємства на оплату праці. Наведене підтверджується матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджено і не спростовано ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, що Підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ" здійснювало господарську діяльність, яка була об'єктом перевірки, з застосуванням дозволу N 25 на право користування пільгами згідно з пп. 7.12.1 п. 7.12 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пп. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", який було видано 07 вересня 2004 року Регіональною комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів у м. Харкові, строком дії з 01.08.2004 до 01.04.2005). Всі господарські операції по яким зроблено донарахування здійснювались Підприємством з 01.08.2004 року до 31 грудня 2004 року, тобто під час дії дозволу.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ№168/97-ВР, звільняються від оподаткування операції з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної численності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Згідно з пп. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 даного Закону за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки товарів (робіт, послуг) за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону.

Таким чином законодавчо визначено, що дія пільг та звільнення від оподаткування розповсюджується на підприємства які створено інвалідами, мають обмеження по колу здійснюваних операцій, мають наявне обмеження кількості працюючих інвалідів та розміру долі фонду оплати праці інвалідів у загальному фонді оплати праці, за умови, що при поставці товарів, в т.ч. покупних товарів підприємств та організацій громадських організацій інвалідів використовується майно яке є їх власністю.

Відповідно до п.1.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", положення якого згідно з п.1.11 розповсюджуються на Закон України "Про податок на додану вартість" під "Товаром" розуміються матеріальні та нематеріальні активи, що використовуються у будь-яких операціях". Згідно з п.1.4. Закону України ЗУ№168/97-ВР під "поставкою товарів" розуміється будь-яка операція, що здійснюється згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Та визначено, що не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

Застосовуючи системний аналіз та дію законів у сукупності Колегія суддів доходить висновку, що законодавством встановлено додаткове обмеження на застосування пільг на угоди в межах договорів комісії (консигнації), поручення, схову та інших. Підприємством підтверджено, і не заперечується ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, що спірні операції не відносяться до угод, укладених в межах договорів комісії (консигнації), поручення, схову та інших, та здійснено Підприємством в межах договорів купівлі-продажу, поставки та інших договорів які передбачають перехід права власності, і об'єктом продажу (поставки) за такими договорами є власне майно (товари) Підприємства.

Колегія суддів також зазначає, що чинне на момент проведення перевірки законодавство розповсюджує свою дію на майно, яке є власністю підприємства (тобто майно, роботи, послуги придбані підприємством, майнові та немайнові права та інше, що має свою вартість і як актив може бути відображено в балансі підприємства), і не звужую поняття власника майна до виробника продукції власного виробництва.

Судом також встановлено, що Підприємство є не тільки власником, а і виробником спірного майна.

Відповідно до частини 7 ст.9 КАС України, з врахуванням положень п.2-5 "Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями", затвердженого Постановою КМУ від 05.09.1996 р. №1061 та дослідивши структуру витрат підприємства відображених у звітності, акті перевірки, довідкових матеріалах залучених до матеріалів справи колегія суддів встановила, що за результатами господарської діяльності Підприємство виготовляє продукцію, яка кваліфікується в іншій тарифній позиції ніж та, що була використана у якості сировини, а саме: сировина "сахарная свекла", готова продукція – "сахар-песок", "патока","жома". Виконання цієї умови дає підстави для визначення Підприємства Виробником продукції не залежно від того, чи використовує воно при здійснення господарської діяльності майно, яке є його власністю, або орендоване.

Застосування саме категорії " майно, яке є власністю.." при наданні пільг підтверджується ЗУ№168/97-ВР та ЗУ №283/97-ВР, численними роз'ясненнями, наданими в т.ч. і Державною податковою адміністрацією України (листи від 10.01.2001 р.№142/7/16-1201; від 15.08.2001 р. № 5741/5/16-1216). Наведені листи є чинними на момент проведення перевірки. Крім того існують і інші податкові роз'яснення, які податковою адміністрацією надавались пізніше, але з застосуванням системного аналізу чинного законодавства можуть також бути використані. Так нормативними і іншими актами за необхідне при визначенні права підприємства на пільгу, згідно з підпунктом 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону про ПДВ, передбачено враховувати наявність наступних умов, а саме:

• дотримання встановлених підпунктом 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 ЗУ№168/97-ВР обмежень по застосуванню пільги для певних видів товарів та послуг;

• дотримання встановленого для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відсотку інвалідів, які мають там основне місце роботи, у загальній чисельності працюючих (протягом попереднього звітного періоду не менше 50 %) і фонд оплати праці таких інвалідів (не менше 25 % суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва);

• дотримання підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів порядку реєстрації у відповідному податковому органі;

• належність майна, яке використовується при поставці товарів підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів на праві власності.

Колегія суддів враховуючи зазначене та керуючись пунктом 4 ст.7 КАС України, а саме тим, що принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин, частинами четвертою та п'ятою ст.11 КАС України запропонувала особам, які беруть участь у справі, надати додаткові докази, яких не вистачає.

За результатами вивчення всіх наявних у справі матеріалів, застосовуючи редакцію законів, чинну на час вчинення спірних відносин, рішення ВАС України, рекомендації ДПА, щодо надання пільг, колегія суддів встановила що:

Підприємство, в межах періоду, що перевірявся, не здійснювало поставок товарів, на які встановлено обмеження по застосуванню пільги згідно підпункт 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону про ПДВ;

Чисельність працюючих інвалідів, які мають основне місце роботи на підприємстві згідно з первинними документами бухгалтерського та кадрового обліку підприємства складала 52,9%, і є більшою ніж 50% загальної чисельності попереднього періоду. Зазначене підтверджено наявними в матеріалах справи заявами про прийом на роботу, наказами по підприємству, книгою руху трудових книжок, посадовими інструкціями, відомостями нарахування та виплати заробітної плати, табелями обліку робочого часу, звітами підприємства;

Фонд оплати інвалідів на підприємстві становить 28,9%, що є більше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва. Наведене знаходить в інформація, яка відображена в Акті перевірки, звітності, документально підтверджено наданими під час судового розгляду доказами, а саме: наказами по підприємству, штатним розкладом, табелями обліку робочого часу, відомостями нарахування та виплати заробітної плати звітами підприємства. Посилання на наявність штатного розкладу, табелів обліку робочого часу міститься в Акті перевірки.

Перелічені докази наявні в матеріалах справи, були надані з обґрунтуванням належності конкретного доказу для підтвердження вимог, є належними та допустимими, одержаними з дотриманням вимог чинного законодавства. Доказів, які б спростовували встановлені обставини, окрім викладеного в змісті Акті перевірки в матеріалах справи відсутні, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не надавались.

Враховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що наявні в справі матеріали спростовують висновок зроблений в Акті перевірки стосовно того, що заробітна плата інвалідів які знаходяться в договірних відносинах з підприємством не повинна входити до складу витрат передбачених п.5.6.1. ЗУ №283/97-ВР, як необґрунтований.

Розглядаючи питання поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є власністю, колегія суддів виходить з того, що:

Відповідно зі статтею 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права. Згідно з частиною 2 статті 139 майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Згідно з частиною 1 статті 139 ГК України під майном визначається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єкту господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Акт № 424/32949551/23-162 від 08.04.2005 р., складений за результатами планової документальної (камеральної) перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства „Бенефіт" ХОР „СОІУ" за період з 07.05.2004р. по 31.12.2004р., відзив на позов, апеляційна скарга ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не містять жодних посилань, доказів та документальних підтверджень того, що Підприємство в господарських операціях використовувало майно, яке є (було) власністю третіх осіб і знаходилось під час здійснення господарських операцій лише у володінні Підприємства, наявність ведення позабалансового обліку такого майна.

Щодо використання Підприємством у господарській діяльності орендованого майна Колегія суддів зазначає, що згідно з ст. 190 ЦК України до майна віднесено не тільки окремі речі, їх сукупність речей, а також і майнові права та обов'язки.

Крім того, відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда це засноване на договорі строкове платне користування майном необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 139 ГК України зазначається, що майном підприємства є не тільки основні фонди, а також оборотні засоби, до яких належить сировина, паливо, матеріали, інше майно виробничого та невиробничого характеру, кошти, товари до складу яких відноситься вироблена продукція (товарні запаси). Станом на 31.12.2004року Підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ" мало як основні фонди на суму 6,3 тис. грн., так і оборотні засоби (товарні запаси власного виробництва на суму 3 574 208 грн.), оборот грошових коштів за період, який було перевірено дорівнює 20234741,94 грн. У відповідності до положень ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Стаття 317 ЦК України визначає зміст права власності у відповідності до якого власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - Положення (стандарт) 14) визначаються методологічні засади формування у бухгалтерському обліку підприємства інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності. Відносини між ВАТ "Новоіванівський цукровий завод" та Підприємством „Бенефіт" ХОР „СОІУ" не мають відношення до вичерпного переліку операцій передбачених Положенням (стандарт) 14 на які його дія не поширюється. Відносини між підприємствами відповідно до абзацу 4 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 р. №2658-III є майновими правами, які можуть оцінюватись як і будь-які інші права, тому що пов'язані з майном, відмінні від права власності, але є складовими частинами права власності (включають право володіння та користування), тому як актив підприємства підлягає відображенню у балансі підприємства.

З врахуванням вищезазначеного суд першої інстанції правильно встановив, що Підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ" правомірно користувалося пільгами по оподаткуванню в порядку п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 6.2.8.п.6.2. ст.6 ЗУ№168/97-ВР. Вище зазначені норми права не містять обмежень, що до використання орендованого майна зазначеними суб'єктами для виробництва та виготовлення товару (продукції) у замкнутому виробничому циклі лише власними силами, не містить також і вимог здійснення процесу виготовлення (переробки) товарів (продукції) лише власними силами, а тільки визначає необхідну умову наявність якої дає право на застосовування нульової ставки податку на додану вартість. Цією умовою є те, щоб товар який вироблено належав суб’єкту продажу, в даному випадку підприємству громадської організації інвалідів. Необхідною і достатньою умовою є право власності підприємства на виготовлену продукцію (майно).

Сировина, матеріали, послуги з переробки, комунальні послуги, в т.ч. послуги з оренди обладнання, яке використовувалось для виготовлення продукції (в т.ч. кваліфікованій в іншій тарифній позиції ніж сировина) з належного на праві власності підприємству майна є активами (цінностями) підприємства, знаходять відображення в балансі підприємства, і згідно Стандартів бухгалтерського обліку "Витрати" (Положення (Стандарт) №16 , затверджений Наказом Мінфіну України від 31.12.99р. №318) та №9та "Запаси" (Положення (Стандарт), затверджений Наказом Мінфіну України від 20.10.99р. №246), є складовими частинами собівартості продукції, власником і виробником якої є Підприємство.

Абзац 2 статті 2 закону України від 14.01.2000 р. №1393-ХIV "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції передбачає, що власником продукції є юридична особа – суб'єкт підприємницької діяльності усіх форм власності, що виробляє чи реалізує продукцію.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова в акті перевірки та під час судового розгляду не заперечувала проти того, що продукція дійсно виготовлялась підприємством, що сировина у якості "свеклы сахарной" було перероблено у цукор і супутні товари, і що сировина, послуги, і виготовлена продукція яка була об'єктом продажу були власністю Підприємства.

Підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ" правомірно віднесло до складу валових витрат витрати по оплаті праці фізичних осіб, що перебувають з позивачем у трудових відносинах на суму 32697,00 грн. відповідно до п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств": „З урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій ..." В акті перевірки в п.2.11, вказано: „Заробітна плата нараховується кожен місяць, згідно штатного розкладу та табелю обліку робочого часу". Отже, суд попередньої інстанції вірно дійшов висновку, що працівниками ДПІ необґрунтовано знято з валових витрат 35,1 тис. гривень, які складаються з сум заробітної плати інвалідів, що знаходилися в трудових відносинах з підприємством, та сум страхового бору.

Оскільки нарахування та виплати заробітної плати інвалідам здійснювалися за відомостями нарахування та виплати заробітної плати на підставі табелів обліку робочого часу, звітами за кожен місяць про виконану роботу, то працівники відповідача під час перевірки безпідставно дійшли висновку про те, що фонд оплати праці складає менше 5 % суми загальних витрат на оплату праці.

В акті перевірки зазначено, що позивач не має права на пільги, передбачені п.п.5.2.8.п.6.2. ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки виробництво цукру здійснювалось Підприємством „Бенефіт" ХОР „СОІУ" не безпосередньо, а з використанням орендованого майна та з залученням ВАТ „Новоіванівський цукровий завод".

При цьому в акті перевірки йде посилання на норму Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005р. №2505-І\/, який набрав чинності з 31.03.2005р., тобто після закінчення періоду, який був об'єктом перевірки.

Відповідно п.п.6.2.8.п.6.2. ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені норми суд першої інстанції правильно прийшовдо висновку, що для застосування нульової ставки податку на додану вартість при продажі (поставці) товарів обов'язковим законодавець визначив вичерпний перелік умов, а саме: суб'єктами продажу (поставки) товарів мають бути безпосередньо підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю.

Щодо посилання відповідача на сертифікат відповідності та висновок, що виробником був не позивач, а ВАТ „Новоіванівський цукровий завод" то з вказаним висновком суд апеляційної інстанції також погодитись не може, оскільки згідно ст. 1 Закону України „Про підтвердження відповідності", сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством. Отже, судом попередньої інстанції правомірно встановлено, що сертифікат є підтвердженням якості виготовленого цукру, а не підтвердженням того, що виробником продукції є ВАТ „Новоіванівський цукровий завод".

Згідно ст. 1 Закону України „Про підтвердження відповідності", виробник - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Отже, з цього випливає той факт, що робота по прийманню, зберіганню, транспортуванню та переробці цукрового буряка до отримання сиропу здійснювалася ВАТ „Новоіванівський цукровий завод" на договірних засадах ніяк не свідчить про те, що ВАТ „Новоіванівський цукровий завод" є виробником цукру. Харківським окружним адміністративним судом вірно зазначено, що нормами чинного законодавства не встановлюється, що виробник не може здійснювати виробництво продукції у орендованих приміщеннях та на орендованому обладнанні. Отже, виробником продукції є позивач - підприємство „Бенефіт" ХОР „СОІУ".

Судом також розглянуто питання щодо порушення позивачем вимог пункту 4.2. статті 4 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а саме, заниження позивачем суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у вересні 2004р. в розмірі 9616,00 грн., у жовтні 2004р. у розмірі 3581,00 грн., та у листопаді 2004р. у розмірі 15607,00 грн. у зв'язку з визначенням бази оподаткування податку на додану вартість від здійснення товарообмінної (бартерної) операції нижче звичайної ціни, а саме, що послуги по збиранню цукрового буряка надавались підприємством позивача із залученням підрядників: TOB «Баварія-Профіт та TOB «Агроспілка-Нова», які здійснювали збирання цукрового буряка власною технікою. При тому, що ціна збирання буряка підрядниками є вищою за ціну, яку позивач встановлював замовникам.

Виходячи з системного аналізу пп. 1.20.1, п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями:

"...звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг)...

...Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник..."

Згідно пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями "Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну".

Апеляційний суд зазначає, що «Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган» згідно п. п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім цього суд звертає увагу, що у відповідності до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Суд не може погодитись з наведеними в апеляційній скарзі висновками відповідача, оскільки згідно положень п.п 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України застосовується лише в тому випадку, коли звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, суд зазначає, що в актів перевірки не зазначено, чому відповідач прийшов до висновку, що попередніми методами, зокрема, п. 1.20 ст. 1 цього Закону, звичайна ціна не може бути визначена.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач застосовує нульову ставку ПДВ в порядку передбаченому п.п. 6.2.8.п.6.2. ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" та не порушував п. 4.2. ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість".

В акті перевірки також вказано про необхідність зменшення суми податкового кредиту за 2004р. на 152619 грн., у зв'язку з порушенням постачальниками - контрагентами позивача порядку заповнення податкових накладних та невідповідності їх форми вимогам чинного законодавства.

Стосовно податкових накладних, виданих Агрофірмою „Восток" відповідач під час перевірки дійшов до зазначених висновків у зв'язку з тим, що перші сім цифр коду ЄДРПОУ не відповідають першим сімом цифрам індивідуального податкового номеру платника ПДВ. Агрофірма "Восток" є структурним підрозділом (без права юридичної особи) та є консолідованим платником податку на додану вартість через Газопромислове управління "Харківгазвидобування" через ДПІ Дзержинського району м. Харкова під п.і.н. 256174620305 № свідоцтва 28277521.

Згідно п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України „Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення N 165 від 30.05.97 р. якщо філії та інші структурні підрозділи платника податку не мають розрахункового рахунку, але при цьому самостійно здійснюють продаж товарів (робіт, послуг) та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі філії, може делегувати філії або структурному підрозділу право виписки податкових накладних.

Скорочена назва Агрофірма "Восток" відповідає назві філії, яка вказана в додатку №1 до Положення про газопромислове управління "Харківгазвидобування" дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України 10.12.2003 N 10138/6/19-2415, скорочений вид підприємства-покупця або підприємства-продавця з його назвою, зазначений у податковій накладній не може бути підставою для визначення такої податкової накладної недійсною.

Тому зменшення податкового кредиту на суму 84 134,77 грн. по податковим накладним Агрофірми „Восток" згідно додатку №10 до акту перевірки є безпідставним.

Суд вважає необхідним зауважити, що відповідно до п.п. 17.1.3. п.17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно до нараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п.п. 17.1.6. п.17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Матеріалами справи (розрахунком фінансових санкцій, наданим відповідачем) підтверджено, що на підставі п.п.17.1.6 п.17.1. ст. 17 зазначеного закону до позивача застосовані фінансові санкції з ПДВ в сумі 1369687 грн. Між тим, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що посадову особу платника податків - позивача засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків. Якщо ж вказані санкції нараховані у зв'язку із декларуванням позивачем переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, то даний факт повинен був бути ретельно відображений в акті перевірки. Крім того, з цих підстав фінансові санкції можуть бути застосовані лише виходячи з суми недоплати, яка виникла саме у зв'язку з такою недооцінкою, а відповідач застосував санкції виходячи зі всієї суми донарахованого ПДВ, не беручи до уваги підстави його донарахування.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовна вимога про визнання такого рішення нечинним є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 29.05.2009р. по справі№2-а-30607/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Катунов В.В. Повний текст ухвали виготовлений 14.12.2009 р. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.