Постанова № 8744383, 01.12.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2009 р. Справа № 2-а-3502/08/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григоров А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру по нарахуванню і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення та виплаті пенсій на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2008р. по справі№2-а-3502/08/1670

за позовом ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міськоїради, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центр по нарахуванню і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення та виплаті пенсій <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про зобов'язання вчинити дії задоволено частково,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення м. Лубни, Головного управління праці та соціального захисту населення та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області посилаючись па те, що він є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС та інвалідом другої групи. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому як учаснику ліквідації наслідків на ЧАЕС повинні виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, як інваліду II групи. Разом з тим, він отримував таку допомогу протягом 2006-2008 років в розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, що є значно нижчим ніж передбачено вищевказаним законом. Сума недоплати згідно його розрахунку за 2006-2008 роки складає 6360 грн. 00 коп. Також, згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни другої групи, яким є позивач, виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Однак, така допомога протягом 2006-2008 років виплачувалась йому в розмірах, передбачених Законами України про Державний бюджет на відповідні роки, що є значно нижчими ніж розміри, передбачені вищевказаним законом. Сума недоплати згідно його розрахунку за 2006-2008 роки становить 8910 грн. 00 коп..

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від15 грудня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради здійснити перерахунок та нарахувати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2006 року по 2008 рік в сумі 6745 грн. 00 коп., щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період з 2007 року по 2008 рік в сумі 6368 грн. 00 коп.; зобов'язано Центр по нарахування і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення та виплати пенсій Головного Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації виплатити вказані суми а саме: щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2006 року по 2008 рік в сумі 6745 грн. 00 коп., щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період з 2007 року по 2008 рік в сумі 6368 грн. 00 коп..

Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областіне погоджуючись з вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржувана постанова є незаконною прийнята з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від15 грудня 2008 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не зявились, були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно ч.4 ст. 196 КАС України..

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є ліквідатором наслідків на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується дублікатом посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, серії НОМЕР_1 виданого 03.08.2007 року та інвалідом другої групи, також позивач є інвалідом війни другої групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2, виданим Лубенським міським управлінням праці та соціального захисту населення 19.11.2007 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення інвалідам І та II групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Частиною 7 ст. 48 вищевказаного Закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір виплаченої допомоги ОСОБА_1 становив: в 2006 р. - 90 грн. (жовтень 2006 р.), в 2007 р. - 120 грн. (січень 2008 р.), в 2008 році - 120 грн. (вересень 2008 р.), що підтверджується довідкою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області від 31.10.2008 р. № 12-06/2074.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказаний закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

У відповідності до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України в 2006 році доповнила Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Крім того, делегуючи повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку проведення таких виплат Верховна Рада України зазначеним законом не надавала йому право змінювати розмір в сторону зменшення, передбачених законом виплат. Навпаки, відповідно до ст. 67 вказаного Закону конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Зазначена Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом (прийнятим на виконання закону), тому у разі виникнення колізії між її нормами та нормами закону, застосуванню підлягають положення останнього.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, в даному спорі застосуванню підлягає ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, а не Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562.

Ч. 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян.

Згідно з п. 4.2, 4.6. Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.04.2006 р. № 147, Центр перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат, забезпечує у тижневий термін оформлення виплатних документів та їх відправку на виплату відповідно до узгоджених графіків; проводить перерахунки розмірів грошової допомоги та уживає заходів попередження і погашення сум переплат і недоплат соціальної допомоги та інших грошових виплат.

Таким чином, суд першої інстанції вважає належними відповідачами щодо вимог позивача про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міської ради та Центр по нарахуванню та здійсненню виплат у Полтавській області.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05 травня має право на отримання разової грошової допомоги відповідно у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 вищезазначеного Закону України встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків пенсіонерам - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Беручи до уваги норми Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, належними відповідачами щодо вимог позивача про стягнення допомоги до 5 травня є Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міської ради та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області.

Як вбачається з матеріалів справи, в 2006-2008 роках позивач отримував допомогу до 05 травня за 2006-2007 роки в розмірах, передбачених Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки (в 2006 р. - 330 грн. (квітень 2006 р.), в 2007 р. - 360 грн. (квітень 2007 р.), а в 2008 році відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 813 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - 400 грн. (квітень 2008 р.). Розмір фактично виплачених сум та момент їх виплати підтверджується довідкою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області від 31.10.2008 р. № 12-06/2074.

Разом з тим, мінімальний розмір пенсій за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до чинного законодавства становив: 2006 році (з 1 квітня 2006 р.) - 359 грн., в 2007 році (з 1 квітня 2007 р.) - 410 грн. 06 коп., в 2008 році (з 1 квітня 2008 р.) - 481 грн.

Таким чином, отримані позивачем розміри одноразової допомоги є меншими за встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, оскільки ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (п. 18 ст. 77) і рішень Конституційного Суду України щодо конституційності норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося, вимоги позивача про стягнення недоплаченої одноразової допомоги до 05 травня за 2006 рік не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача за 2007 - 2008 роки, то рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункт 13 ст. 71 Закону України«Про Державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Конституційний Суд України в рішенні від 09.07.2007 року зазначив, що при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Аналогічно рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнано неконституційним п. 20 розділу II Закону України від 28.12.2007, № 107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким частину 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачами порушено право позивача на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в 2007 та в 2008 роках. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в частині виплати недоотриманої допомоги за 2007 та 2008 рік, яка склала 6368 грн..

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне відмітити наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивачу разова грошова допомога до 5 травня була виплачена у 2007 році в розмірі 360 грн. - в квітні 2007 року, а разову грошову допомогу до 5 Травня у 2008 році в розмірі 400 грн. - в квітні 2008 року.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституцією України передбачено (ч. 2 ст. 95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, - будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.

Дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно із п. 13 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік” від 19.12.2006 р. N 489-V.

Зупинення дії ст. 13 даного закону на 2007 рік, передбачене п. 13 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.

Дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зупинено на 2008 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Зупинення ст. 13 даного закону на 2008 рік, передбачене положенням п. 20, розділу другого Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.

Частинами 2 та 3 ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Виплати щорічної разової грошової допомоги позивачу до 5 травня у 2007, 2008 р.р. провдені в квітні 2007року, квітні 2008 року відповідно, положення Законів України «Про державний бюджет України на 2007, 2008 р.р.» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня втратили чинність з дня ухвалення рішеннь Конституційним Судом, тобто після проведення виплат. На момент виплати їх розмір відповідав діючому на той час закону.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, колегія суддів вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

За таких обставин, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначеній категорії громадян виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Дія зазначеної норми була зупинена на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-ГУ „Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Пункт 1 Постанови КМ України від 12 липня 2005 р. N 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановив розмір щорічної допомоги на оздоровлення для зазначеної категорії громадян - 90 гривень.

Таким чином, виплачена позивачу у 2006 році одноразова допомога на оздоровлення у розмірі 90 грн., відповідає законодавству, яке регулювало спірні правовідносини, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 р.р. (виплати проведені в 2007 р. - 120 грн. (січень 2008 р.), в 2008 році - 120 грн. (вересень 2008 р.), колегія суддів зазначає, що судом прийнято рішення щодо зобовязання вчинити дії неналежного відповідача, оскільки належним є Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міської ради, яке здійснює перерахунок та виплату спірних сум, наведене вбачається, як з матеріалів справи так і з положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в відповідній редакції. Інші органи залучені до участі у справі безпосередньо не перебувають в відносинах щодо спірних виплат з позивачем.

Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснює лише технічну роботу щодо виплат громадянам в певних районах міста та області на підставі розпоряджень УПСЗН.

Саме місцевий орган праці та соціального захисту є тим органом, якій безпосередньо відповідає від імені держави щодо забезпечення належних виплат конкретному громадянину, при цьому питання фінансування цих органів не є питаннями громадянина, і не впливають на його права. Тому саме Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міської ради є належним відповідачем яке повинно здійснити дії по поновленню прав позивача.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Також, колегія суддів зазначає, що вибраний позивачем спосіб захисту його порушеного права не є адекватним, оскільки до завдань відповідача, згідно з його положенням, відносяться функції щодо здійснення нарахування та виплати соціальної допомоги в розмірах, передбачених діючим законодавством, та в межах кошторису на видатки, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача спірних сум задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що для захисту порушених прав позивача слід прийняти рішення щодо зобовязання відповідача нарахувати та виплатити суми недоплати. Оскільки враховуючі відповідну редакцію наведеної статті 48 (до визнання конституційним судом змін до неї неконституційними), матеріали справи відповідно яких нарахування та контроль виплат проводило управління праці, нарахування і дії щодо виплати є компетенцією відповідача, в даному випадку враховуючи, що управління праці та соціального захисту проводить первинно нарахування коштів до виплати а потів в відповідності до законодавства здійснює дії щодо виплати нарахованих сум, і це є його обовязком, необхідно зобовязати відповідача нарахувати та здійснити дії щодо виплати суми, і саме це є способом захисту права позивача в даному випадку та відповідає обовязкам покладеним на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, виходячи з приписів ст. 94 КАС України колегія суддів вважає за необхідно прийняти рішення щодо розподілу судових витрат при апеляційному розгляді справи.

За приписами ч. 1 ст. 89, ч. 7 ст. 187 КАС України, п. “3” ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України, від 21.01.1993 року № 7-93 “Про державне мито” з наступними змінами та доповненнями колегія суддів приймає рішення про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 1,70 грн. (одержувач УДК у Жовтневому районі м. Харкова код ОКПО 24134113, банк - ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008). Пільг щодо сплати судового збору по цій категорії спору, виходячи з приписів ст. 4 зазначеного Декрету, відповідач не має.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.4 ст.202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від15 грудня 2008 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Лубенської міської ради здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 роки у розмірі встановленому відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснити дії щодо виплати недоплачених сум.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути на користь бюджету з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області 1,70 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Мельнікова Л.В.

Судді<підпис >

<підпис >Григоров А.М. Подобайло З.Г. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 07.12.2009 р.