Рішення № 87281999, 23.01.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2767/14-ц

Провадження № 2/202/638/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 січня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Нечепуренко А.Ю.,

представника відповідача -Петрова Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у лютому 2014 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до договору № ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20 247 грн. 75 коп. зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 16,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2013 року. Проте, в порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду.

Вимоги до відповідача ОСОБА_1 , що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ “А-Банк” договору поруки № 167 від 20.10.2010 року у зв`язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред`явленим до стягнення боргом.Просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованості на свою користь за кредитним договором № ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року у розмірі 70 103 грн. 22 коп.; з ПАТ «Акцент - банк», ОСОБА_1 солідарно на свою користь заборгованість у розмірі 10 000 грн. 00 коп., з ОСОБА_1 на свою користь стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 3 200 грн. 00 коп. та судовий збір.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

24.09.2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року скасовано і справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

При новому розгляді справи представник позивача в судове засідання не з`явився. У матеріалах справи наявна заява, в якій представник просив суд розглядати справу без участі представника та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 10 грудня 2019 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов є необґрунтованим. Не заперечував, щодо укладання кредитно-заставного договору № ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року, зазначив, що в якості забезпечення зобов`язань за вказаним договором, відповідач передав позивачу у заставу автомобіль марки ВАЗ, модель 2109, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ( п.16.7 Договору). У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитно-заставного договору № ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року виникла заборгованість. 29.01.2010 року між відповідачем та представником позивача було складено акт приймання –передачі вказаного автомобіля позивачу. Згідно п.7 зазначеного Акту приймання, відповідач передав позивачу автомобіль марки ВАЗ, модель 2109 та доручив передати його на реалізацію по ринковій вартості з направленням отриманих від реалізації коштів на погашення заборгованості за договором. Вказаний автомобіль позивачем було реалізовано. Таким чином заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитно-заставним договором №ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року була погашена.

Також зазначив, що оскільки останній платіж здійснено відповідачем 30.04.2009 року, а позивач звернувся з позовною заявою до суду в 2014 році тому позивач пропустив строк позовної давності і оскільки на час звернення позивача до суду минули строки позовної давності то просив суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки спливу строків позовної давності.

Представник відповідача АТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з`явився. Про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причину неявки суд не повідомили. Відзив на позовну заяву не надано.

Суд, заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», а йогоправонаступником, у свою чергу, АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір№ ZPC0A80000143773 від 17.09.2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20247,75 грн. зі сплатою за користування ним відсотків 16,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2013 року.

Відповідно до п. 16.1.3 Договору частина кредиту в розмірі 19625,00 грн. надається з метою придбання позичальником автомобіля; частина кредиту в розмірі 34,00 грн. надається з метою сплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі; частина кредиту в розмірі 588,75 грн. надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі Кредиту.

Згідно з п.16.1.7 Договору період с плати з 17 по 21 число кожного місяця в розмірі 687,13 грн.

Відповідно до п. 6.1. кредитно-заставного договору застава забезпечує всі вимоги Банку щодо виконання позичальником, всіх його грошових зобов`язань за цим Договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у цьому Договорі із змінами і доповненнями до нього , внесеними протягом строку його дії.

Згідно до п.6.2 кредитно-заставного договору, застава забезпечує забезпеченні вимоги в розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути в будь-який час протягом строку дії Договору. Сторони погоджуються, що на дату підписання Договору забезпеченні вимоги становлять розмір, визначений у статті Договору.

Відповідно до п.16.7 Договору предмет застави автомобіль ВАЗ 21093, 1996 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 .

Вимоги до відповідача ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ "А-Банк" (правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк») договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до договору поруки № 167 від 20.10.2010 року ПАТ «Акцент-банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором № ZPC0A80000143773 від 17 вересня 2008 року, розмір відповідальності 10 000 грн. 00 коп. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п`яти років.

14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Як вказує у своїй позовній заяві позивач, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № ZPC0A80000143773 від 17 вересня 2008 року, заборгованість станом на 16.01.2014 року склала 80103,22 грн., де 12297,79 грн. – заборгованість за кредитом; 8160,40 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 9658,19 грн. – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 45934,31 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи: 250 грн. – штраф фіксована частина, 3802,53 грн. – штраф процентна складова.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України, обов`язком Позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.2 ст.589 ЦК України, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування-збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1,2 ст. 554 ЦК України).

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Положенням п.1 ч.2 ст.258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом норми початок перебігу позовної давності пов`язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13, та постанові Верховного суду України по справі 6-31 цс15.

Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір був укладений 17.09.2008 року, строк дії договору до 16.09.2013 року, з даним позовом позивач звернувся 24.02.2014 року. В судовому засіданні встановлено, що останній платіж був здійснений відповідачем 30.04.2009 року, отже з урахуванням що відповідач повинен був сплачувати щомісячно суму в розмірі 687 грн.13 коп., то платежі в період з 16.09.2010 року по 16.09.2013 року є такими, що знаходяться в межах строку позовної давності.

Виходячи із вищевикладеного суд вбачає підстави для застосування строку позовної давності, щодо стягнення щомісячних платежів до 15.09.2010 року та пені яка нарахована за період з листопада 2008 року по січень 2013 року.

Щодо розміру заборгованості за кредитом в розмірі 12297,79 грн. та заборгованості за процентами в розмірі 8160,40 грн. то всудовому засіданні встановлено, що 29.01.2010 року між ОСОБА_1 та представником ПАТ КБ «ПриватБанк» складено акт приймання – передачі автомобіля ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_2 1044 НОМЕР_3 - ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно п.7 зазначеного Акту приймання, відповідач передав позивачу автомобіль марки ВАЗ , модель 2109 та доручив передати його на реалізацію по ринковій вартості з направленням отриманих від реалізації коштів на погашення заборгованості за договором. Вказаний автомобіль ПАТ КБ «ПриватБанк» реалізовано, однак жодних належних доказів щодо реалізації автомобіля та зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості позивачем суду не надано. Виходячи із вищевикладеного суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у зв`язку з недоведеністю.

Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 9658,19 грн.

Вирішуючи питання про стягнення нарахованої комісії, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення штрафів: 250,00 грн. (фіксована частина) та 3802,53 грн. (процентна складова), що передбачено п. 13,9 договору № від 17.09.2008 року, де вказано, що при порушенні Позичальником будь-якого з грошових зобов`язань, передбачених даним Договором понад 30 днів, Банк має право нарахувати позичальнику а Позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми невиконаного зобов`язання.

За положенням ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктами 13,3 договору передбачено, що у випадку виникнення прострочених зобов`язань, Позичальник сплачує Банку пеню, яка нараховується за кожний день прострочення сплати кредиту.

Оскільки відповідно до статі 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі за № 6-2003цс15.

Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення штрафів не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 77,78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81,82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із вищевикладеного, та оцінюючи докази в їх сукупності, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, та вимушений в позові відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись: ст. ст. 256, 257, 264, 525, 530, 554,553, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4,13,77-82,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074 м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11, ЄДРПОУ 14360080),ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 29 січня 2020 року.

Суддя Л.П. Слюсар