Рішення № 87199236, 27.01.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 р. м. Чернівці cправа № 824/1357/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з відповідача, Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області, на його, ОСОБА_1 , користь суму надмірно єдиного соціального внеску у розмірі 14913,98 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 0118025607 прийняте 10.10.2019 р. Головним управління Державної податкової служби у Чернівецькій області щодо застосування до нього, ОСОБА_1 , штрафних санкцій та пені на загальну суму 12107,02 грн;

- зобов`язати відповідача, Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області, утриматись від подальшого нарахування єдиного соціального внеску у подвійному розмірі відносно нього, ОСОБА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що оскаржуваним рішенням № 0118025607 від 10.10.2019 р. відповідач наклав штраф у розмірі 7109,57 грн та нарахував пеню у розмірі 12107,02 грн за період з 20.01.2018 р. до 24.09.2019 р.

Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що ним своєчасно сплачувався єдиний соціальний внесок, а відповідач безпідставно здійснював самостійно подвійне нарахування йому єдиного соціального внеску в мінімальному розмірі, як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність – адвокат. Внаслідок наведеного, за даними облікового рахунку виникла штучно створена заборгованість з єдиного соціального внеску.

Крім того, позивач вказував, що 24.09.2019 р. сплатив суму єдиного соціального внеску в розмірі 29000,00 грн, однак згідно розрахунку суми заборгованості станом на 11.11.2019 р. він фактично здійснив переплату суми єдиного соціального внеску на суму 14913,00 грн.

З огляду на наведене, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.11.2019 р. відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення доказів.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі, пунктом 4 цієї ухвали витребувано з Головного управління ДФС у Чернівецькій області письмові докази.

Крім того, п. 2 резолютивної частини згаданої ухвали визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасуванням рішення № 0118025607 від 10.10.2019 р. та поновлено такий строк.

Головне управління ДФС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки згідно даних інтегрованої картки платника позивачем порушено терміни сплати єдиного соціального внеску за період з 20.01.2018 р. до 24.09.2019 р., у зв`язку з чим нараховано штраф та пеня, що відображені в оскаржуваному рішенні.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. ст. 163 КАС України на подання відповіді на відзив.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.12.2019 р. клопотання відповідача про заміну сторони задоволено. Замінено відповідача по справі Головне управління ДФС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 30392513) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2019 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа-підприємець, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований 08.09.2008 р. як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 09.09.2008 р. Видами діяльності позивача є, в т.ч.: діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10) (а.с. 46, 47-49, 51, 69).

На підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 10.10.2003 р. № 7/1 позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 232 від 10.10.2003 р. (а.с. 51, 69).

Дослідженням інтегрованих карток платника за 2017 – 2019 р. р. встановлено наступне:

- станом на 31.12.2017 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 7326,00 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 14270,00 грн, недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску відсутня (а.с. 96 - 97);

- станом на 31.12.2018 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 28090,44 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 1720,00 грн, недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску склала 26370,44 грн. Залишок несплаченої пені станом на 31.12.2018 р. склав 4909,00 грн (а.с. 98 – 99, 100 - 102);

- станом на 31.10.2019 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 20286,50 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 41524,02 грн, недоїмка склала 10041,89 грн. Залишок несплаченої пені станом на 31.10.2019 р. склав 12107,02 грн. Заборгованість всього склала 22148,91 грн (а.с. 100 – 102).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що згідно даних інтегрованої карти платника з ЄСВ за 2017 – 2019 р. р., у позивача відбулося нарахування єдиного внеску для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та нарахування єдиного внеску для осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю. За період з 20.01.2018 р. по 24.09.2019 р. було нараховано позивачу 35547,85 грн єдиного внеску. Зазначена сума сплачена позивачем в повному обсязі. Оскільки вказані нарахування були сплачені з порушенням граничних термінів сплати, було нараховано штрафні санкції та пеня, які відображені в оскаржуваному рішенні.

З інтегрованих карток платника видно, що cтаном на 01.01.2018 р. у позивача не обліковувалась недоїмка.

Починаючи з 19.04.2018 р. за даними облікової картки платника єдиного соціального внеску видно самостійне нарахування позивачу контролюючим органом ще одного платежу єдиного внеску у мінімальному розмірі та його самостійне погашення за рахунок сум існуючих переплат, нарахування недоїмки, пені та їх погашення за рахунок сум єдиного внеску, що надходять від платника (позивача), як фізичної особи – підприємця.

Судом встановлено, що 19.04.2018 р., 19.07.2018 р., 19.10.2018 р. та 21.01.2019 р. відповідачем самостійно нараховувався позивачу єдиний соціальний внесок з незалежної професійної діяльності в сумі 2457,18 грн за І - IV квартали 2018 р., всього на загальну суму 9828,72 грн. 02.05.2018 р. відповідачем самостійно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок з незалежної професійної діяльності в сумі 8448,00 грн за 2017 р. Крім того, 19.04.2019 р., 19.07.2019 р. та 19.10.2019 р. відповідачем самостійно нараховувався позивачу єдиний соціальний внесок з незалежної професійної діяльності в сумі 2754,18 грн за І - ІІІ квартали 2019 р. всього на загальну суму 8262,54 грн. Отже, за вказаний період відповідачем самостійно нараховувався позивачу єдиний соціальний внесок з незалежної професійної діяльності в сумі 26539,26 грн.

Таким чином, внаслідок таких дій контролюючого органу, що здійснював адміністрування єдиного соціального внеску, за даними облікової картки платника станом на 31.10.2019 р. у позивача обліковується борг у розмірі 22148,91 грн, в т.ч.: недоїмка у сумі 10041,89 грн, пеня – у сумі 12107,02 грн.

02.08.2018 р. відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф – 139688-54 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.07.2018 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 12524,02 грн, в т.ч.: недоїмка у сумі 7026,36 грн, штрафи у сумі 1533,46 грн та пеня у сумі 3964,20 грн (а.с. 52).

Як зазначив позивач, вказана вимога була надіслана відповідачем до примусового виконання до виконавчої служби, а 25.04.2019 р. сума боргу зазначена у вимозі від 02.08.2018 р. № Ф – 139688-54 у розмірі 12524,02 грн була погашена шляхом примусового стягнення з його банківського рахунку. Крім того, 24.09.2019 р. позивачем сплачено 29000,00 грн єдиного соціального внеску.

Наведена обставина не заперечувалась відповідачем та підтверджується дослідженою інтегрованою карткою платника за 2019 р.

Судом також встановлено, що у зв`язку із сплатою позивачем єдиного соціального внеску 25.04.2019 р. та 24.09.2019 р. на загальну суму 41524,02 грн, вимога від 02.08.2018 р. № Ф – 139688-54 відкликана відповідачем в автоматичному режимі. Наведена обставина підтверджується службовою запискою відділу погашення боргу Чернівецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області від 09.12.2019 р. (а.с. 103).

Крім того, судом встановлено, що 10.10.2019 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області прийнято рішення № 0118025607, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 7109,57 грн та нараховано пеню у розмірі 12107,02 грн за період з 20.01.2018 р. до 24.09.2019 р. (а.с. 93).

Як зазначив позивач, про існування оскаржуваного рішення йому стало відомо тільки 04.11.2019 р. Вважаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені протиправним, 12.11.2019 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Під час розгляду справи по суті відповідач не надав до суду належні та допустимі докази вручення позивачу оскаржуваного рішення рекомендованим поштовим відправленням з відміткою про вручення. Посилання відповідача на те, що оскаржуване рішення вручене позивачу 17.10.2019 р. суд відхиляє, оскільки відповідачем до суду не надано належні та допустимі докази вручення саме оскаржуваного рішення (акт опису поштового відправлення, лист про направлення тощо). Крім того, надані відповідачем копії поштового відправлення не дають можливість ідентифікувати номер поштового відправлення. Водночас, позивач вказував, що 17.10.2019 р. ним отримано податкове повідомлення-рішення № 0118115607 від 10.10.2019 р.

В ході розгляду справи по суті відповідач не заперечував щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом.

За наведених обставин, суд вважає, що причини пропуску позивачем строки звернення до суду є поважними.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із п.1 та 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 р. № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування одній застрахованій особі єдиного внеску з одного і того самого виду доходу є неприпустимою та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

В контексті норм п. 3 ст. 1 Закону № 2464-VI позивач, як фізична особа одночасно є страхувальником та застрахованою особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і самостійно сплачує за себе у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Судом встановлено, що за 2017 – IІІ квартал 2019 р.р. позивач сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе, як застраховану особу в розмірі мінімального страхового внеску.

Як видно із матеріалів справи, оскаржуваним рішенням № 0118025607 від 10.10.2019 р. до позивача застосовано штраф та нарахована пеня за те, що він двічі не сплатив єдиний соціальний внесок на забезпечення майбутній страхових виплат на свою користь, з однієї суми задекларованих ним як приватним підприємцем доходів, зокрема, як підприємець, і як адвокат.

Оскільки позивачем сплачено мінімальний внесок як фізичною особою-підприємцем та в повній мірі виконано обов`язок, встановлений Законом № 2464-VI, суд вважає, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску в сумі 26539,26 грн з одного і того самого виду доходу є протиправною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ст. 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 р. № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.12.2014 р. за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні ч. 3 ст. 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до ч. 2 ст. 7 КАС України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016 р., надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (п. 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI (п. 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (п. 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 р. № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (далі - Закон № 755-IV) (п. 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований 08.09.2008 р. як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 09.09.2008 р. Видами діяльності позивача є, в т.ч.: діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10). На підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 10.10.2003 р. області від 19.05.2017 р. № 7/1 позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 232 від 10.10.2003 р.

У поданих до суду заявах по суті позивач стверджував, що він, як адвокат, не звертався до органів податкової служби щодо взяття його на облік як платника єдиного внеску, який провадить незалежну професійну діяльність.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Аналіз положень Порядку № 1162 свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення “ознаки незалежної професійної діяльності” Порядок № 1162 не передбачає.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 р. витребувано від відповідача, в т.ч.: всі документи та матеріали, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення № 0118025607 від 10.10.2019 р.

Частиною 9 ст. 80 КАС України встановлено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву (ч. 3 ст. 79 КАС України).

Суд зауважує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних документів та матеріалів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення № 0118025607 від 10.10.2019 р., в т.ч.: заяву подану позивачем за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу про взяття його на облік платником єдиного внеску осіб, який провадить незалежну професійну діяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд вважає не підтвердженою ту обставину, що позивач звертався до податкового органу із заявою за формою №1-ЄСВ, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Натомість, відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат) до інтегрованої картки платника з кодом класифікації доходів бюджету 71040000, що не узгоджується з нормами Порядку № 1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (ч. 1 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абз. 3 ч. 2 ст. 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 р. за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (п. 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (п. 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення “ознаки незалежної професійної діяльності” та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. за № 460/26905 (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV “Формування звіту” Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення п. 16 розділу IV “Формування звіту” Порядку № 435 відсилають до додатка 5 “Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску”, розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника “фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності” формою звіту не передбачено.

Отже, приписи п. 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального “змішаного” правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI не передбачає.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Аналізуючи поняття “якість закону” Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі “Солдатенко проти України” (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам “доступності”, “передбачуваності” та “зрозумілості”; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як “закон”, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону).

У пунктах 70-71 рішення у справі “Рисовський проти України” (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”, зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки, йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Зміст правового регулювання вищевказаних норм відповідає позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема у рішенні від 02.09.2019 р. справа № 520/3939/19.

Частиною 2, 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За змістом ч. 6 ст. 1 Закону № 2464-VІ недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VІ).

Згідно п. 2 та 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Беручи до уваги наведені норми права та встановлені по справі обставини, враховуючи відсутність у позивача обов`язку щодо сплати двічі єдиного соціального внеску, суд вважає, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення № 0118025607 від 10.10.2019 р. яким застосовано штраф у розмірі 7109,57 грн та нараховано пеню у розмірі 12107,02 грн. Відтак, на переконання суду, позов в цій частині підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв під час адміністрування єдиного внеску з незалежної професійної діяльності (адвокат), а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 74 та ст. 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази, які є в справі, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваного рішення № 0118025607 від 10.10.2019 р., а тому суд задовольняє адміністративний позов в цій частині.

Доводи відповідача в цій частині щодо правомірності прийняття оскаржуваного рішення суд відхиляє, оскільки вони спростовується матеріалами справи.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь суми надмірно сплаченого єдиного соціального внеску у розмірі 14913,98 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону № 2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 р. № 6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 р. за № 193/28323 (далі - Порядок) визначає процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Кошти).

Згідно п. 5 Порядку повернення коштів здійснюється у випадках:

1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;

2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;

3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;

4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення.

У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених Коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.

Таким чином, законодавством передбачена процедура повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня заява позивача подана на адресу відповідача про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 14913,98 грн, а також докази вирішення цієї заяви по суті.

Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів звернення до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів.

Таким чином, позивачем порушено процедуру повернення помилково сплачених коштів, передбачених Порядком.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що позивачем передчасно заявлено вказану вимогу про стягнення надмірно сплаченого єдиного соціального внеску у розмірі 14913,98 грн, відтак суд відмовляє в її задоволенні.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача утриматись від подальшого нарахування єдиного соціального внеску у подвійному розмірі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.

Право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв`язку умови порушення її прав.

Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Отже, позивач, звертаючись з адміністративним позовом, на власний розсуд, тобто суб`єктивно, визначає, що його права порушені рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте такі рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом, ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій, цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються права чи свободи позивача.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача утриматись від подальшого нарахування єдиного соціального внеску у подвійному розмірі, на думку суду, не відповідає матеріально-правовим способам захисту порушеного права та є безпідставною, оскільки нормами КАС України не передбачено можливості захисту від ймовірного порушення прав у майбутньому, натомість, предметом судового захисту може бути лише порушене право, свобода чи інтерес фізичної особи, право чи інтерес юридичної особи, як це передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що позов в цій частині позовних вимог є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2305,20 грн, що підтверджується квитанціями від 12.11.2019 р. № 30, № 31, № 32 (а.с. 7, 8, 9).

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, а також те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 2305,20 грн, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відтак, стягненню на користь позивача підлягають судові витрати (судовий збір) у розмірі сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Чернівецькій області № 0118025607 від 10.10.2019 р.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

4. В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач – Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.К. Левицький