Рішення № 87165425, 24.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.005873

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0583 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0583, в якому згідно із заявою про збільшення позовних вимог від 27.11.2019 (вх. № 44713) просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А0583 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018;

- зобов`язати військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 102864,71 грн;

- зобов`язати військову частину А0583 провести виплату індексації заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 102864,71 грн за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку із зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Відповідно до чинного законодавства, на командування військової частини А 0583 покладено обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 . Вважає, що відповідачем безпідставно не виплачено індексацію грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 по 23.08.2018.

Ухвалою від 13.11.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 25.11.2019 суддя відкрив спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 13.12.2019 (вх. № 47911), у якому зазначає, що проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за її межі. Звертає увагу, що у межах наявного фінансового ресурсу виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 2016 року у Міністерства оборони України не було. Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року (який опубліковано в листопаді 2018 року), перевищив поріг індексації і становив 103,7% (100,8%* 100,0%* 100,0%*99,3%* 100,0%* 101,9%* 101,7%) або 1,037. У зв`язку з цим, лише в грудні 2018 року військовослужбовці набули право на індексацію грошового забезпечення, проте 23.08.2018 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини А0583. Отже, протиправність, наявність якої є підставою для задоволення адміністративного позову, в бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період проходження позивачем ОСОБА_1 військової служби - відсутня. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив від 16.12.20149 (вх. № 48060).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А0583 на посаді начальника відділення Військової служби правопорядку Військової частини А0583.

Відповідно до наказу начальника Головного управління персоналом - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.08.2018 № 230 підполковника ОСОБА_1 звільнено у запас за пп. «б» (за станом здоров`я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З гідно з наказом командувача Військової частини А2166 (по стройовій частині) від 23.08.2018 № 177 ОСОБА_1 з 23.08.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Представник позивача адвокат Хлопецький О.О. звернувся до відповідача із запитом, про надання інформації чи виплачувалась ОСОБА_1 індексація заробітної плати за період з 01.01.2016 по день звільнення.

Листом від 07.11.2019 №4/4614 відповідач повідомив, що виплата індексації заробітної плати за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 ОСОБА_1 не проводилась.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно з статтею 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

З аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.

Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (до 31.01.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося.

Суд встановив, що Військова частина А 0583 здійснила позивачу виплату індексації по грудень 2015 року включно. Розмір нарахованої індексації за грудень складав 697,23 грн. Базовим місяцем при цьому нарахуванні індексації визначено вересень 2014 року. Також проведено нарахування та виплату індексації за період з 01.03.2018 по серпень 2018 року. Розмір індексації за серпень склав 0,00 грн із розрахунку за повний місяць. Базовим місяцем при цьому нарахування індексації визначено березень 2018 року.

Судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що підвищення грошового доходу позивача у вересні 2014 року перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця січень 2008 року.

Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а не вересень 2014 року.

Водночас, суд зауважує, що оскільки щомісячна грошова винагорода не є постійною величиною, не була основною та змінювалась (збільшувалась), а з 01.03.2018 скасована, тому така складова грошового забезпечення не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення.

У такому випадку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 "Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України".

Згідно з проведеним розрахунком величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року становила 253,3%, сума нарахованої індексації 4463,15 грн.

Таким чином, збільшення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року на суму 1133,92 грн (12531 грошове забезпечення у березні 2018 року - 11397,20 грошове забезпечення, що виплачувалось до його підвищення у березні 2018 року) не перевищило суму індексації нараховану у цьому місяці.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, (абз. 4 п. 5 Порядку № 1078).

Всього за розрахунком сума індексації, за період з 01.01.2016 по 23.08.2018 становить 102864,71 грн.

Разом з тим, непроведення та невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення є протиправним обмеженням Конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку № 1078.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не вказує на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення індексації. Натомість відповідач покликається на те, що у межах коштів Військової частини, передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Крім того, суд зазначає, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вищевказаний період є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 102864,71 грн, то суд зазначає, що з огляду на встановлені порушення права позивача, необхідно зобов`язати військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 102864,71 грн.

Щодо вимоги позивача провести виплату індексації заробітної плати позивачеві за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», суд зазначає, що саме визначення конкретних рахунків для стягнення коштів за судовим рішенням може утруднити або й унеможливити виконання такого, оскільки коди економічної класифікації видатків можуть бути змінені, що в подальшому утруднить виконання судового рішення. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Що стосується часу витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Суд встановив, що 01.11.2019 між адвокатом Хлопецьким О.О. (адвокат) та ОСОБА_1. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (далі - договір).

Відповідно до пп. 2.1.1 п.2.1 договору адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору.

Згідно з пп. 2.3.1 договору обов`язком клієнта є, зокрема, сплата гонорару адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені між ними.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.6, 4.7 договору гонорар складається з суми вартості послуг наданих адвокатом, тарифи яких узгоджені сторонами на підставі прайс-листа (додаток 1 до цього договору).

Факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг), зразок якого є додатком 2 до цього договору.

За усною домовленістю сторін гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката, зазначений у довідці з реквізитами (додаток 3). У разі проведення розрахунку готівкою адвокат видає довідку, зразок якої є додатком 4 до цього договору. При проведенні оплати у безготівковому порядку клієнт надає адвокату чек про її здійснення.

Відповідно до пункту 1 акту виконаних робіт від 07.11.2019 адвокат надав, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги:

- усна консультація (підпункт 2.1 прайс-листа), час -30 хв., загальна сума за послугу 300 грн;

- підготовка адвокатського запиту (підпункт 3.5 прайс-листа), загальна сума за послугу 800 грн;

- проведення розрахунку сум (підпункт 2.9 прайс-листа), час - 1 год., загальна сума за послугу 300 грн;

- написання позовної заяви і формування пакету документів (підпункт 1.2 прайс-листа), загальна сума за послугу 2600 грн. Всього 4000 грн.

Згідно із пунктом 2 акту виконаних робіт від 01.11.2019 цим актом сторони підтверджують, що відповідно до основного договору про надання правової допомоги від 01.11.2019 у справі, пов`язаній із оспорюванням права клієнта на отримання індексації грошового забезпечення у Військовій частині А 0583, роботу виконано (надано послуги) повністю, жодних претензій та зауважень щодо наданої правової допомоги у сторін немає.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 05.11.2019 ОСОБА_1 сплатив 4000 грн на рахунок отримувача Хлопецького Олександра Олександровича , призначення платежу: оплата за адвокатські послуги.

Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Крім того, суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про зменшення відповідно до частини шостої статті 134 КАС України витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відтак, зважаючи на вищенаведене, сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу згідно договору про надання правничої допомоги є співмірною, належним чином підтвердженою, а тому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як відповідача у даній справі.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.04.2019 (справа №826/2689/15, адміністративне провадження №К/9901/4701/19).

Тому, суд дійшов висновку, що відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на надання правової допомоги в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини А0583 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018.

3. Зобов`язати військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.08.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 102864,71 грн.

4. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання військову частину А0583 провести виплату індексації заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 102864,71 грн за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0583 (вул. Городоцька, 40, м. Львів, 79016 код ЄДРПОУ 09724567) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кедик М.В.