Рішення № 87165423, 24.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.007001

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494 - 93 прикордонного загону), із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

-зобов`язати Мостиський прикордонний загін (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 . грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Підставою звернення до суду з даним позовом є переконання позивача про порушення відповідачем - суб`єктом владних повноважень його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чим порушив вимоги чинного законодавства та права позивача. З цього приводу позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати такої грошової компенсації, але отримав відмову. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною та протирічить позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Ухвалою судді від 26.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.01.2020 року від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, у якому останній проти позову заперечив, з тих підстав, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних та, як наслідок, не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Крім того, надання додаткової відпустки учасникам бойових дій під час дії особливого періоду припинено, тому позивач реалізувати свого права щодо отримання такої відпустки не може, вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку є похідними та залишаються без реалізації.

21.01.2020 року від представника позивача на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що доводи, наведені у відзиві, не спростовують правової позиції, викладеної у позовній заяві, а тому наполягав на задоволенні позовних вимог.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Мостиському прикордонному загоні (Військовій частині 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Згідно довідки №30/874 від 09.08.2017 року, виданої позивачу Військовою частиною 9937 (за підписом начальника Донецького прикордонного загону), ОСОБА_1 дійсно в період з 03.08.2016 року по 09.08.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, н.п.Ялта.

Окрім того, судом також з`ясовано, що позивачу присвоєно статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.12.2016 року.

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.10.2018 року №291-ос прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип В) відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії (типу Б), звільненого з військової служби в запас, у зв`язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

При цьому, при виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Матеріалами справи стверджується, що 28.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зокрема, щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, право на які належить йому у відповідності до вимог чинного законодавства України, як учаснику бойових дій.

Так, за результатами розгляду заяви позивача листом від 04.12.2019 року за №11/8400 відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби не звертався до керівництва військової частини про надання відпустки, як учаснику бойових дій, в період з 2016 по 2018 роки включно. Відтак, якщо військовослужбовець не звертався під час служби про надання цієї відпустки він не набув суб`єктивного права про надання йому такої відпустки чи компенсації за невикористану запитану на його вимогу відпустку. За таких обставин, не виплативши грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень.

Загалом, судом з`ясовано, що сторонами визнається той факт, що позивачу за спірний період додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік не надавалися і, відповідно при звільненні компенсація за їх невикористання не виплачувалася.

Тож, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки, передбаченої ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з означеним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, що викладені у позові, відзиві на позовну заяву та відповіді на відзив, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (надалі по тексту - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ (надалі по тексту - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (надалі по тексту - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-1 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (надалі по тексту - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (надалі по тексту - Закон №3543-ХІІ) та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ (надалі по тексту - Закон №1932-ХІІ).

За визначенням статті 1 Закону №3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1)безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2)грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, пунктом 6 глави 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 року за №854/32306, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року залишено без змін.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст.291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема, тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року в справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2016-2018 роках, він набув право на отримання грошової компенсації замість них, у зв`язку із звільненням зі служби.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем безпідставно не проведено розрахунку щодо нарахування та виплати ОСОБА_1. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки.

Відповідачем не надано будь-яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 - 2018 р.р. суд зазначає наступне.

У відповідності до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача та вимоги про зобов`язання вчинити ним певні дії. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже, внаслідок визнання протиправною бездіяльності, можливим є зобов`язання суб`єкта владних повноважень до вчинення певних дій.

Суд також зауважує, що рішення суду має бути не тільки законним та обґрунтованим, воно повинно бути ще й ефективним у захисті порушених прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - задоволено, тому відповідно позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за спірний період, також підлягають задоволенню, як похідні.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності допущеної бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що позов підлягає до задоволення.

Разом із тим, у позові позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення клопотання позивача, оскільки вважає витрати на правову допомогу неспівмірними із виконаною роботою.

Вирішуючи клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 16.12.2019 року серії ВС №1010269 адвокатом Розман В.С.; копію договору про надання правової допомоги №256 від 16.12.2019 року; копію свідоцтва про право на заняття Розман В .С. адвокатською діяльністю від 04.10.2019 року серії ЛВ №001725; акт виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та витрачений час на їх реалізацію, а також квитанцію від 18.12.2019 року №0.0.1557743232.1 про оплату адвокатських послуг, згідно договору №256 від 16.12.2019 року у сумі 3000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2019 року між позивачем

(клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Мицик і партнери» (виконавець) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №256.

За умовами п.1.1 вказаного Договору виконавець зобов`язується надати клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно наявного в матеріалах справи ордеру серії ВС №1010269, адвокатом позивача, який надає послуги у відповідності до умов Договору №256 від 16.12.2019 року, є Розман В.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001725).

Як вбачається із акту виконаних робіт від 18.12.2019 року, адвокат надав наступні послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію:

-надав консультацію та узгодив правову позицію у спірних правовідносинах - 30хв.;

-опрацював нормативно-правові акти щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, здійснив пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ - 30 хв.;

-склав позовну заяву - 2 год.

При цьому, в акті зазначено, що розрахунок цей здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год. - 1000,00 грн.; сума до оплати за виконану роботу становить 3000,00 грн.

Вказані послуги адвоката позивачем оплачено в повному обсязі, а саме в сумі 3000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 18.12.2019 року №0.0.1557743232.1.

Вивчивши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи категорію та складність справи в системному зв`язку з кількістю, якістю складених представником позивача/адвокатом процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, суд не вважає співмірним та обґрунтованим розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на таке.

Суд зважає, що справа №1.380.2019.007001 належить до справ незначеної складності, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, зокрема, наявні правові висновки Верховного Суду щодо даних правовідносин. Отже, підготовка позову у цій справі не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

До того ж, проведення юридичної консультації, вивчення та аналіз наданих доказів, а також підбір нормативної бази і аналіз судової практики, на які за звітом про виконані адвокатом роботи витрачено загалом 1 годину, входять до етапу підготовки позовної заяви до суду (затрачено 2 години) та, зважаючи на відсутність у позивача на момент звернення до суду значної кількості доказів у цій справі, не могли зайняти таку кількість часу.

Визначений адвокатом у розрахунку суми час для проведення консультації, вивчення документів та складання позову тощо, на переконання суду, не відповідає рівню складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Так само, суд вважає завищеною визначену адвокатом у розрахунку суми гонорару вартість складання позовної заяви впродовж 2 годин, яка за своїм змістом дублює висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі №620/4218/18.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений та повинен складати 1000,00 грн.

Наведене також узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені в ухвалі від 04.11.2019 року (справа №9901/264/19).

Водночас, оскільки позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська обл., м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 113; код ЄДРПОУ 14321699) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (Військову частину 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська обл., м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 113; код ЄДРПОУ 14321699) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (Військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська обл., м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 113; код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правову (правничу) допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Сасевич О.М.