Рішення № 8715609, 30.03.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-2209/10 Головуючий у 1 інстанції: Назарцева В.О.

Категорія: 19 Доповідач: Соломаха Л.І.

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Бондаренко Л.І., Соломахи Л.І.

при секретарі Шатун Л.В.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми завдатку, відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 грудня 2009 року, -

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2009 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми завдатку, відшкодування моральної шкоди .

Зазначав, що в грудні 2007 року між ним та відповідачем була досягнута домовленість щодо обміну квартирами. Згідно цієї домовленості він повинен був набути права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належала відповідачу, доплативши відповідачу 6000 доларів США. 11 грудня 2007 року він в рахунок цієї домовленості передав відповідачу за розпискою завдаток у розмірі 3000 доларів США. Ще 3000 доларів США він повинен був передати відповідачу після закінчення нотаріальних дій. Згідно розписки вона діяла на термін до 01 липня 2008 року. В розписці зазначено, що в разі якщо відповідач відмовиться від виконання умов договору, він повинен повернути суму завдатку в потрійному розмірі.

Після 11 грудня 2007 року він ще передав відповідачу 1500 доларів США.

До теперішнього часу умови договору щодо обміну квартирами між ними не виконані, отримані як завдаток кошти відповідач йому не повернув, тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь:

- потрійну суму завдатку, що складає 13500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ України долара США до гривні станом на 13 квітня 2009 року становить 103950 грн.;

- на відшкодування моральної шкоди 15000 грн., яка заподіяна йому невиконанням договору позики (а.с. 3-4).

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 грудня 2009 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнута подвійна сума завдатку за розпискою від 11 грудня 2007 року у розмірі 6000 доларів США за офіційним курсом НБУ України долара США до гривні станом на 13 квітня 2009 року, що склала 46200 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено (а.с. 45-46).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині відмови йому в задоволенні позову скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову в повному обсязі.

Зазначає, що під час судового розгляду справи відповідач ОСОБА_3 повністю визнав його позов, про що 23 грудня 2009 року написав письмову заяву. Прийнявши таку заяву, суд в порушення норм процесуального права ухвалив рішення про часткове задоволення позову, пославшись на те, що відповідач неодноразово відмовлявся від укладення мирової угоди, що суд розцінив як невизнання позову.

Задовольняючи частково його позовні вимоги про стягнення завдатку у розмірі 3000 доларів США в подвійному розмірі, суд послався на частину 1 ст. 571 ЦК України про обовязок кредитора повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Проте його позовні вимоги про стягнення завдатку у потрійному розмірі ґрунтуються на умовах укладеного між ними договору, що передбачено частиною 2 ст. 571 ЦК України.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні вимог про стягнення завдатку в розмірі 1500 доларів США за розпискою від 26 квітня 2009 року, суд не врахував, що відповідач визнає факт отримання ним цієї суми.

Сума завдатку для нього є значною і невиконанням відповідачем договірних зобовязань йому заподіяні значні нервові потрясіння, був порушений спосіб його життя. Враховуючи визнання відповідачем позову, суд зобовязаний був задовольнити його вимоги про відшкодування моральної шкоди (а.с. 51-54).

В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі ордера, виданого адвокатським обєднанням «Донецька обласна колегія адвокатів», доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 конкретної позиції стосовно апеляційної скарги не висловив. Він згодний здійснити обмін квартирами згідно домовленості, яка була досягнута в грудні 2007 року, але спадщина на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2, яка належала його матері ОСОБА_5, яка померла в 2007 році, до теперішнього часу ним не оформлена.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

Задовольняючі частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що згідно розписки від 11 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_4 завдаток у розмірі 3000 доларів США в рахунок обміну квартирами і зобовязався в разі невиконання такого обміну повернути позивачу завдаток у потрійному розмірі. Оскільки відповідач свої зобовязання щодо обміну квартирами не виконав, він згідно частини 1 ст. 571 ЦК України повинен повернути позивачу завдаток у розмірі 3000 доларів США та ще таку ж суму, тобто всього 6000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 квітня 2009 року складає 46200 грн. Умова про повернення завдатку у потрійному розмірі, що викладено в розписці від 11 грудня 2007 року, суперечить ст. 4, ст. 6 ЦК України.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1500 доларів США за розпискою від 26 квітня 2009 року, які він отримав в період з 10 січня 2008 року по 10 квітня 2009 року, ці гроші не є завдатком, оскільки вони були передані відповідачу вже після закінчення зазначеного в розписці від 11 грудня 2007 року терміну дії договору про завдаток, який сплинув 01 липня 2008 року. Вимоги про стягнення цих коштів повинні вирішуватися за іншими нормами ЦК України і суд не може самостійно вийти за межі заявлених позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що вони не ґрунтуються ні на законі, ні на договорі про завдаток.

З такими висновками суду погодитися не можливо, оскільки до них суд дійшов неправильно застосувавши норми матеріального права.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

З матеріалів справи встановлено, що 11 грудня 2007 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 досягнута домовленість про обмін квартирами. Згідно розписки від 11 грудня 2007 року, якою оформлена ця домовленість, ОСОБА_3 стає власником квартири, яка розташована за адресою: м. Донецьк вул. Январська 23а-1, а ОСОБА_4 - власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 За обмін ОСОБА_4 сплачує ОСОБА_3 6000 доларів США, з яких 3000 доларів США ОСОБА_3 отримав 11 грудня 2007 року як завдаток, а решта 3000 доларів США отримає після закінчення всіх нотаріальних дій та зняття з реєстрації по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 Зазначені умови діють до 01 липня 2008 року. В разі якщо ОСОБА_3 відмовиться від умов договору, то завдаток підлягає поверненню в потрійному розмірі (а.с. 10).

Згідно розписки від 26 квітня 2009 року ОСОБА_3 в період з 10 січня 2008 року по 10 квітня 2009 року отримав від ОСОБА_4 ще 1500 доларів США з решти 3000 доларів США, які не сплачені за домовленістю про обмін квартир, які він повинен був отримати після закінчення нотаріальних дій (а.с. 23).

Сторони визнають, що до теперішнього часу обмін квартирами вони не здійснили, отримані ОСОБА_3 в якості завдатку гроші в загальному розмірі 4500 доларів США до теперішнього часу залишаються у нього.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно розписок від 11 грудня 2007 року та від 26 квітня 2009 року завдаток у розмірі 3000 доларів США та 1500 доларів США позивач ОСОБА_4 передав відповідачу в забезпечення виконання укладеного між ними договору про обмін квартирами.

Відповідно до ст. 657, ст. 716 ЦК України договір міни (купівлі-продажу) квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини 4 ст. 640 ЦК України д оговір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Сторони визнають, що нотаріально посвідчений договір щодо обміну квартирами вони не укладали і його державну реєстрацію відповідно не здійснювали, їх домовленість щодо обміну квартирами оформлена лише розпискою від 11 грудня 2007 року.

Більш того, апеляційним судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 січня 1998 року, укладеному через універсальну товарну біржу «Правіс», належить лише Ѕ частка однокімнатної квартири АДРЕСА_1 а Ѕ частка цієї квартири на підставі цього ж біржового контракту належить його матері ОСОБА_5, яка померла. Договір купівлі-продажу від 05 січня 1998 року нотаріально не посвідчений та право власності ОСОБА_3 на цю квартиру в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстровано. На час розгляду справи спадщина після смерті ОСОБА_5 відповідачем ОСОБА_3 не оформлена.

Оскільки домовленість сторін по справі щодо обміну квартирами була оформлена лише розпискою, їх договір щодо обміну квартирами відповідно до частини 4 ст. 640 ЦК України є неукладеним і не створює для них прав та обов'язків, а тому сплачена позивачем відповідачу сума 3000 доларів США та 1500 доларів США не може бути визнана завдатком, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів. Відповідно до частини 2 ст. 570 ЦК України зазначені суми є авансом, який незважаючи на причини, за яких договір обміну квартирами не відбувся, підлягає поверненню позивачу відповідно до частини 1 ст. 1212 ЦК України, тобто в розмірі 4500 доларів США.

Суд першої інстанції ці вимоги матеріального закону не врахував і , задовольняючи частково позов, помилково виходив з того, що отримана відповідачем сума 3000 доларів США є завдатком.

Висновок суду першої інстанції про відмову в стягненні з відповідача суми 1500 доларів США, які не є завдатком, з посиланням на вимоги ст. 11 ЦПК України, також не ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України с уд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно позовної заяви ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_3 1 500 доларів США в потрійному розмірі як завдаток, а тому стягнення цих коштів з ОСОБА_3 як авансу не виходить за межі заявлених позовних вимог.

Розглядаючи позовні вимоги, суд повинен виходити з обставин, зазначених в позовній заяві, та відповідно до ст. 214 ЦПК України вирішити які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Неправильна юридична кваліфікація позивачем дій відповідача в позовній заяві не позбавляє суд права застосувати до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, і це не є порушенням меж заявлених позовних вимог, про які йдеться в ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 завдатку за розпискою від 11 грудня 2007 року у розмірі 46200 грн. та відмови ОСОБА_4 в стягненні завдатку за розпискою від 26 квітня 2009 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову про стягнення з відповідача суми завдатку, а саме, про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої ним суми авансу 4500 доларів США.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно офіційного курсу НБУ України долара США до гривні станом на 30 березня 2010 року 4500 доларів США складають 35685 грн. 00 коп. (4500 х 7,93; за 100 доларів США 793 грн.).

Ухвалюючи нове рішення за позовними вимогами про стягнення з відповідача суми завдатку, в тому числі і за розпискою від 11 грудня 20009 року, апеляційний суд не виходить за межі апеляційної скарги, оскільки фактично в апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині часткового задоволення його позовних вимог про стягнення сум завдатку за обома розписками, які випливають з однієї домовленості сторін по справі щодо обміну квартирами. Вимоги про стягнення завдатку за розписками від 11 грудня 2007 року та від 26 квітня 2009 року є взаємоповязаними та випливають з одного правовідношення.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги не ґрунтуються на умовах договору про завдаток та на законі.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про те, що договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо обміну квартирами є неукладеним і отримані відповідачем суми не є завдатком, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди також підлягає скасуванню.

Заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтовував в позовній заяві невиконанням відповідачем своїх зобовязань за договором позики.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_2 пояснила, що під договором позики в позовній заяві вони мали на увазі розписки від 11 грудня 2007 року та від 26 квітня 2009 року.

Проте розписки від 11 грудня 2007 року та від 26 квітня 2009 року не є доказами укладення між сторонами по справі договору позики. Зазначені розписки свідчать про отримання відповідачем авансу в рахунок їх домовленості щодо обміну квартирами, що не є договором позики, за яким відповідно до ст. 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, яка зазначена позивачем як підстава позову, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проте підставами для відшкодування моральної шкоди є не будь-які неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, а лише зазначені в ст. 23 ЦК України, згідно якої м оральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Доказів про те, що невиконання відповідачем домовленості щодо обміну квартирами потягло каліцтво або інше ушкодження здоров'я позивача, знищення чи пошкодження його майна, приниження його честі та гідності, а також ділової репутації, що відповідачем здійснена протиправна поведінка щодо позивача, членів його сім'ї чи близьких родичів, позивачем суду не надано. Безпідставне отримання відповідачем майна, а саме, авансу щодо обміну квартирами та не прийняття ним заходів щодо оформлення свого права власності на квартиру АДРЕСА_1, оформлення договору міни квартирами, відповідно до ст. 23 ЦК України не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачу слід відмовити, але з інших правових підстав за їх необгрунтованістю.

Доводи позивача про порушення судом норм процесуального права, а саме, не прийняття визнання відповідачем позову, не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи визнання відповідачем позову суперечить закону, а тому суд підставно відмовив у прийнятті відповідачем позову, про що зазначив в рішенні суду.

Посилання представників позивача на можливість укладення сторонами мирової угоди є необґрунтованим.

Ні в судовому засіданні суду першої інстанції, ні в судовому засіданні апеляційного суду сторони згідно ст. 175 ЦПК України не зробили спільну заяву про укладення мирової угоди та не просили суд у звязку із її укладенням закрити провадження у справі. Жодна із сторін не змогла навіть викласти умови такої мирової угоди.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 51 грн. (а.с. 1) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн. (а.с. 2).

Згідно заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_4 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1048 грн. (1039,50 грн. з позовних вимог про стягнення завдатку у розмірі 103950 грн. (1% від ціни позову) та 8,50 грн. з позовних вимог немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди), тобто недоплата судового збору складає 997 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у розмірі 35685 грн., з відповідача на користь позивача слід присудити 51 грн. та на користь держави 305 грн. 85 грн. (356,85 - 51).

З частини позовних вимог, в задоволенні яких ОСОБА_4 відмовлено та з яких судовий збір ним при зверненні до суду не був сплачений, судовий збір слід присудити з ОСОБА_4 в дохід держави в розмірі 691 грн. 15 коп. (103950 35685 = 68265х1% = 682 грн. 65 коп. з позовних вимог про стягнення завдатку та 8,50 грн. з позовних вимог про відшкодування моральної шкоди).

Оскільки розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн. не залежить від суми задоволених позовних вимог, а залежить лише від характеру позовних вимог, позовні вимоги ОСОБА_4 частково задоволені, сплачені ним витрати підлягають йому відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_3

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» п о цій справі позивач повинен був сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 в сумі 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру. Проте позивачем сплачено 30 грн., недоплата складає 90 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 23 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми завдатку задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 35 685 (тридцять пять тисяч шістьсот вісімдесят пять) гривень 00 коп. авансу за розписками від 11 грудня 2007 року та від 26 квітня 2009 року, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 (тридцять) гривень та судовий збір у розмірі 51 (пятдесят одна) гривня.

В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 305 (триста пять) гривень 85 коп. ( на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016) та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 90 (девяносто) гривень (на розрахунковий рахунок 31219259700001, одержувач державний бюджет, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22050000).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 691 (шістсот девяносто одна) гривня 15 коп. ( на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко