Ухвала суду № 8715608, 26.03.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-2224/10 Головуючий у 1 інстанції Рассуждай Я.М.

Категорія 45 Доповідач Соломаха Л.І.

_____________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Артамоновій С.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представників третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 27 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління Держкомзему в м. Донецьку (треті особи виконавчий комітет Донецької міської ради, виконавчий комітет Київської районної у м. Донецьку ради) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі користування земельною ділянкою, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку , -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 27 жовтня 2009 року ОСОБА_1 в ідмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, Управління Держкомзему в м. Донецьку (треті особи виконавчий комітет Донецької міської ради, виконавчий комітет Київської районної у м. Донецьку ради) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі користування земельною ділянкою, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неправильну оцінку судом обставин по справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

Зазначає, що згідно свідоцтва про право на спадщину вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 700 кв. м. Ширина її земельної ділянки з фасаду згідно технічної документації БТІ складала 26,8м та межа між її земельною ділянкою № 32 та земельною ділянкою № 34 проходила в одному метрі вздовж стіни будинку № 32. З 1969 р. вона сплачує земельний податок за площу 761 кв. м. Згідно висновку судової експертизи ширина фасадної частини складає 26,36м, що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 перенесла межу та захопила у неї 45 см, а тому суд мав підстави для задоволення її вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення межі землекористування та зобовязання ОСОБА_2 не перешкоджати їй встановити забор на відстані 1 м вздовж стіни будинку № 32.

Дерева в кількості 5 шт., які ОСОБА_2 посадила на відстані 1,5м від стіни будинку № 32 та 1,7м по діагоналі від кутів будинку, створюють сирість, їх корені руйнують фундамент будинку, крона затіняє стіну будинку. Відстань від дерев до будинку не відповідає вимогам ДБН-360-92, в звязку з чим вона просила суд зобовязати ОСОБА_2 їх спилити. Відмовляючи їй в задоволенні вимог, суд не врахував, що стіни та фундамент будинку через незначну відстань від дерев руйнуються.

Про приватизацію ОСОБА_2 земельної ділянки вона дізналася лише в суді. Земельна ділянка № 34 ОСОБА_2 приватизована без її відома та згоди та з завищеною площею 521 кв.м, чим порушені вимоги ст. 118, 198 ЗК України. Технічного паспорту БТІ на таку площу земельної ділянки ОСОБА_2 не має. Згідно висновку судової експертизи площа земельної ділянки № 34 фактично складає 504 кв.м це вже з захватом 45 см від її земельної ділянки з фасадної частини, тобто розмір земельної ділянки № 34 в Держакті не відповідає фактичному, в звязку з чим вона просила визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю на імя ОСОБА_2

Судом не враховані висновки судово-технічної експертизи, яка встановила, що розміщення фактичної межі між земельними ділянками № 32 та № 34 відносно будинку № 32 не відповідає ДБН-360-92 (а.с. 103-106).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, представники Управління Держкомзему в м. Донецьку Шевела А.І., виконавчого комітету Донецької міської ради Бренець Д.О., виконавчого комітету Київської районної у м. Донецьку ради Антипова Т.В. , які діють на підставі довіреностей юридичних осіб, проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників Управління Держкомзему в м. Донецьку Шевели А.І., виконавчого комітету Донецької міської ради Бренця Д.О., виконавчого комітету Київської районної у м. Донецьку ради Антипової Т.В. , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 березня 1982 року є власником жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 700 кв.м (а.с. 6 т.1).

Відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 1997 року є власником жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Площа земельної ділянки, на якій розташований будинок, не зазначена (а.с. 29 т.1).

В 2002 році між власниками будинків № 32 та № 34 виник спір щодо їх суміжної межи землекористування. На час виникнення цього спору правовстановлюючі документи на земельні ділянки у обох сторін були відсутні. Відповідач ОСОБА_2 надала укладений з її дідом ОСОБА_7 договір на право забудови «вільного земельного участка» площею 400 кв.м від 4 серпня 1937 року. У позивача будь-які документи, що підтверджують надання їй або попереднім власникам будинку у користування земельної ділянки, відсутні.

Згідно рішення виконавчого комітету Київської районної в м. Донецьку ради № 998 від 10 грудня 2003 року, яке було прийнято за заявою ОСОБА_1 про розгляд спору щодо суміжного землекористування, межі між будинками № 32 та № 34 по пров. Новоясинуватський залишені згідно фактичного порядку користування (ширина фасадної частини домоволодіння № 32 26,45м, тильної сторони 26,35м, границя по межі проходить від стіни жилого будинку № 32 від кута, який виходить на фасадну, на відстані 0,55м, в глибині ділянки на відстані 0,77м, ширина фасадної частини домоволодіння № 34 25,00м, тильної 25,40м згідно доданого креслення). Рахувати площу земельних ділянок по пров. Новоясинуватський за фактичним користуванням жилого будинку № 32 - 760,7 кв. м, жилого будинку № 34 521,3 кв.м (а.с. 36 т. 2).

В 2004 році відповідач ОСОБА_2 звернулася з заявою про безоплатну передачу їй у власність земельної ділянки площею 521 кв.м по пров. Новоясинуватський, 34 в м. Донецьку та на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 22 грудня 2004 року № 688 їй 03 лютого 2005 року було видано Д ержавний акт на право приватної власності на земельну ділянку (а.с. 38 т.2).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що нею не доведено порушення її прав щодо користування земельною ділянкою. Технічні паспорти БТІ не є правовстановлюючими документами щодо користування земельною ділянкою. До того ж розміри земельної ділянки згідно технічних паспортів, виготовлених в різні роки, неодноразово змінювалися. Розмір земельної ділянки, що була передана у власність ОСОБА_2 був встановлений рішенням виконкому Київської районної в м. Донецьку ради 10 грудня 2003 року. Стаття 118 ЗК України не передбачає погодження з сусідами меж земельної ділянки, що передається у власність. Дерева, які висаджені ОСОБА_2 на відстані 1,5 м від будинку позивача, є карликовими та не зачіпають стіну будинку позивача. У позивача відсутні документи не тільки на земельну ділянку, а й ті, що підтверджували б відповідне розташування її будинку згідно санітарно-будівельних норм (а.с. 92-97).

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи з вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є законним та обгрунтованим.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України к ожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 125 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, в редакції Закону України від 05.03.2009 р. N 1066-VI, який діє з 02 травня 2009 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України в цій же редакції право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 125 ЗК України в редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року, яка діяла до 02 травня 2009 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 126 ЗК України в редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 22 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року N 561-XII, який діяв з 15 березня 1991 року до 01 січня 2002 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 23 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 20 ЗК УРСР від 08 липня 1970 року, який діяв до 15 березня 1991 року, коли до позивача перейшло право власності на будинок АДРЕСА_1 відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно ст. 21 ЗК УРСР від 08 липня 1970 року видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Позивач ОСОБА_1 визнає, що будь-яких документів, виданих виконавчими комітетами Донецької міської ради або Київської районної ради в м. Донецьку щодо виділення їй або попереднім власникам будинку № 32 земельної ділянки, вона не має. Вона ж пояснює, що в архівах такі документи також відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів про те, що вона є землекористувачем або власником певної земельної ділянки, на якій розташований будинок № 32, тобто не надано доказів, що видачею ОСОБА_2 Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0521 га, до якої на думку позивача входить і спірна земельна ділянка шириною 0,45м вздовж стіни будинку № 32, порушено її право землекористування.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що при приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки в порушення ст. 118 ЗК України з нею як суміжним землекористувачем не були погоджені межі земельної ділянки, не заслуговують на увагу.

Документів щодо землекористування земельною ділянкою, на якій розташований будинок № 32, позивач не має. Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 лютого 2005 року земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_2 з усіх боків межує з землями Донецької міської ради (а.с. 38 т. 2), яка і передала земельну ділянку у власність.

Крім того, рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 22 грудня 2004 року № 688 про передачу земельної ділянки площею 0,0521 га у приватну власність ОСОБА_2, на підставі якого виданий оспорюваний позивачем Державний акт на право приватної власності на землю, на теперішній час ніким не оскаржено та є діючим.

Доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 не має технічного паспорта, виготовленого БТІ, в якому б площа земельної ділянки № 34 була зазначена 0,0521 га, не спростовують висновків суду, оскільки технічні паспорти БТІ ніколи не були документами, що посвідчують право землекористування або право власності на земельну ділянку.

Доводи позивача про те, що розміщення межи земельної ділянки № 34, яка проходить на відстані 0,55м вздовж стіни її будинку № 32, не відповідає ДБН-360-92, згідно яких відстань від межі до будинку повинна бути не менш 1 м, не заслуговують на увагу. І будинок № 32, і будинок № 34 побудовані ще в сорокових роках, є довоєнними, що визнають як позивач, так і відповідач ОСОБА_2, а тому норми ДБН-360-92, які були прийняті в 1992 році на них не розповсюджуються.

Відповідно до ст. 105 ЗК України 2001 р. у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Позивачем не доведено, що корені спірних 5 дерев, які ростуть на земельній ділянці, яка належить відповідачу ОСОБА_2, є перепоною у використанні земельної ділянки № 32 за цільовим призначенням. З наданих відповідачем ОСОБА_2 фото (а.с. 82 т. 2) вбачається, що спірні дерева не є перепоною у використанні земельної ділянки, на якій розташований будинок № 32.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

З апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 грн. 25 коп. (а.с. 102 т.2).

Проте згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито» з апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 12 грн. 75 коп. (по 4 грн. 25 коп. з кожної з позовних вимог - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі користування земельною ділянкою, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку), недоплата складає 8 грн. 50 коп., які підлягають стягненню з позивача, в задоволенні апеляційної скарги якого відмовлено.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» з апеляційної скарги позивач повинна була сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 у розмірі 37 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору немайнового характеру. Позивачем сплачено лише 10 грн. (а.с. 101 т. 2), недоплата складає 27 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області , -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 27 жовтня 2009 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 8 (вісім) гривень 50 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ОКПО 34686537, МФО 834016) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 27 (двадцять сім) гривень ( на розрахунковий рахунок 31219259700001, одержувач державний бюджет, код бюджетної класифікації 22050000, ЕДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко