Рішення № 87121473, 23.01.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2966/19

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду К.М. Притула, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року № Ф-97078-53 платника єдиного внеску ОСОБА_1 в сумі 21030,90грн.

Ухвалою від 26 листопада 2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач, обґрунтовуючи позовну заяву вказує, що оскільки з 22 квітня 2016 року не займається підприємницькою діяльністю та працює як найманий працівник, ЄСВ за нього сплачує роботодавець, вимога щодо сплати боргу від 14 травня 2019 року № Ф-97078-53 є необґрунтованою та підлягає скасуванню. Також, позивач вказує на те, що звертався зі скаргою на спірну вимогу до вищестоящих органів доходів і зборів, проте не отримав відповіді у встановлений законодавством строк, що у свою чергу є підставою вважати її задоволеною на користь заявника. Крім того вважає, що спірна вимога була підписана не повноважною особою.

У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві просить відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що фізичні особи - підприємці, щодо яких не внесено запис про припинення, в незалежності від наявності прибутку, у тому числі і ті, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ та подання обов`язкової звітності.

Позивач, у свій відповіді на відзиву на позовну заяву, зокрема вказав, що спірна вимога була йому направлена з порушенням встановлених законодавством строків, що є підставою для її скасування.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

16.08.1995 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено 19.07.2019 року. Вказане підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З 22 квітня 2016 року по теперішній час позивач рахується найманим працівником Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка», та займає посаду помічника - машиніста електровоза у відділі Цеху експлуатації з посадовим окладом (тарифною ставкою) згідно штатного розкладу. Вказане підтверджується довідкою №285 від 12 листопада 2019 року, копіями з трудової книжки позивача та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.25-29).

14 травня 2019 року, на підставі відомостей з інформаційних систем органів доходів і зборів, Головним управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області винесеного вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ станом на 30 квітня 2019 року у розмірі 21030,90 грн. за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 року (а.с. 17).

Не погодившись зі вказаною вимогою, позивач, звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України з вимогою скасувати спірну вимогу. Результатів розгляду скарги до позивача не надходило, а доказів щодо розгляду даної скарги суду не надано (а.с.19-22).

На підставі спірної вимоги, Знам`янським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області відкрито виконавче провадження від 06.11.2019 року ВП 60515133, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 26 листопада 2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-97078-53 з ОСОБА_1 в сумі 21030,90 грн. за вказаним виконавчим провадженням.

22.11.2019 року позивач звернувся за захистом своїх прав до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку даному спору, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон N 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

На думку позивача, оскаржувана вимога підписана не керівником чи заступником керівника вказаного підрозділу з юридичною адресою м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, а підписана начальником Олександрійського управління ДФС у Кіровоградській області та завірена печаткою ГУ ДФС у Кіровоградській області, що, на думку позивача, ставить під сумнів легітимність та законність даного виконавчого документу, оскільки печатка на документі не відповідає тому органу, керівником якого підписано виконавчий документ.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, та з чим погоджується суд, форма вимоги передбачає підписання її керівником (заступником або уповноваженою особою), яка затверджена Наказом Міністерства Фінансів України № 449 від 20.04.2015 року «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 508/26953 від 07.05.2015 року. Олександрійське управління входить до складу Головного управління ДФС у Кіровоградській області як структурний підрозділ, уповноваженість на підписання, зокрема податкових вимог передбачена Наказом № 1708 від 19.11.2018 року «Про надання повноважень» (а.с.54-56).

Зазначені доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Окрім того, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву вказував, що відбулось порушення відповідачем термінів формування та направлення оскаржуваної вимоги, встановлених пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Відповідно до п.3 VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (фізичні особи - підприємці у тому числі), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Спірна вимога винесена 14 травня 2019 року, а позивач її отримав лише 26 червня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення (а.с.50).

Таким чином, відповідачем направлено спірну вимогу з порушенням строків, визначених Інструкцією "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки період обрахований з 2017 року, проте вказана обставина не може слугувати самостійною підставою для її скасування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна позиція викладене в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року №440/2149/19.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач 16.08.1995 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено 19.07.2019 року. З 22 квітня 2016 року по теперішній час позивач рахується найманим працівником.

Враховуючи викладене, оскільки позивач являється найманим працівником та не здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець, він є застрахованою особою, платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Позивач не зобов`язаний сплачувати мінімальний внесок по ЄСВ, оскільки являється найманим працівником.

Окрім того, необхідно зазначити, що ухвалою суду від 11 грудня 2019 року було зобов`язано Державну фіскальну службу України протягом 15 днів з дня отримання цієї копії ухвали надати суду інформацію щодо розгляду скарги від 22 липня 2019 року ОСОБА_1 про скасування вимоги від 14 травня 2019 року № Ф-97078-53. Відповіді від Державної фіскальної служби України суду не надходило.

Відповідно до ч.4 ст. 25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Позивач зазначає, що не отримував відповіді щодо результатів розгляду скарги від ДФС України.

До суду не надходило витребовуваних документів від ДФС України щодо результатів розгляду скарги позивача. Тобто, вказана скарга вважається задоволеною, оскільки протягом встановленого законодавством строку, вмотивоване рішення органу доходів і зборів не надійшло позивачу.

Таким чином, доводи відповідача є необґрунтованими, а спірна вимога протиправною та такою, що не відповідає чинному законодавству.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., який підлягає стягненню на користь позивача.

Інших судових витрат судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (вул.Соборна,52/1,м.Новоукраїнка,Новоукраїнський район, Кіровоградська область,27100, ЄДРПОУ 39393501) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року № Ф-97078-53 платника єдиного внеску ОСОБА_1 в сумі 21030,90грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула