Рішення № 87058645, 22.01.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11618/19

Провадження № 2/201/797/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2020 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Наумова О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2019р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), Державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни (далі - державний реєстратор ДП КП «ДМБТІ») про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 1-22).

Ухвалою судді від 18.10.2019р. позовну заяву було залишено без руху і позивачці був наданий строк на усунення її недоліків (а.с. 50-52).

Ухвалою судді від 18.10.2019р. за клопотанням позивачки забезпечено позов шляхом заборони здійснення реєстраційних дій щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 54-57).

За результатами оскарження вказаної ухвали ПАТ «Укрсоцбанк», постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.01.2020р., ухвалу про забезпечення позову від 18.10.2019р. залишено без змін (а.с. 111-114, виділені матеріали).

Після усунення позивачкою недоліків ухвалою судді від 04.11.2019р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін до положень ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. 62-63).

Ухвалою судді від 07.12.2019р. за клопотанням представника відповідача витребувано докази у Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради копії документів реєстраційної справи, на підставі яких прийняте рішення про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , які були наданні судді 13.01.2020р. (а.с. 116-117, 121 - 136).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 17.12.2007р. між позивачкою ОСОБА_1 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 07.1/314-7. Кредит надавався їй на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 17.12.2007р.

17.12.2007р. між сторонами з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено іпотечний договір № 937, на підставі якого в іпотеку банка передано вказану квартиру.

01.07.2019р. державним реєстратором ДП КП «ДМБТІ» прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: № 47562218 від 01.07.2019р. про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки - вказану квартиру.

Вважає, що ПАТ «Укрсоцбанк» при зверненні стягнення на предмет іпотеки порушені права малолітньої дитини позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачкою у квартирі, оскільки при реєстрації права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» попередньої згоди від органу опіки і піклування банком не отримано.

Крім того, у порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», право власності зареєстроване за банком на нерухоме, площа якого не перевищує 140 кв. метрів (для квартири), а також є єдиним житлом позичальника.

У порушення умов договору і ст. 37 Закону України «Про іпотеку» реєстрація здійснена без укладення з ПАТ «Укрсоцбанк» та іпотекодавцем (позивачкою ОСОБА_1 ) окремого договору про задоволення вимог банку.

Державним реєстратором здійснена реєстрація права власності з порушенням вимог п.п. 57, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки вимоги банку є спірними, а іпотекодавцем (позивачкою) не було отримано письмову вимогу про усунення порушень.

Ураховуючи викладене, посилаючись на указані правові норми, а також наводячи приклади з судової практики, позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Ю.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47562218 від 01.07.2019 12:53:35 щодо державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 61.2 кв.м., житловою площею 35.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,запис про право власності: 32194066; компенсувати судові витрати за рахунок відповідачів.

Відповідач АТ «Альфа-банк» позовні вимоги не визнав. Від правонаступника відповідача - АТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк» в особі представника Черкавського Ю.С. (діє на підставі довіреності від 05.02.2019р. - а.с. 77) надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 71 - 76), в якому представник просив замінити відповідача AT «Укрсоцбанк» його правонаступником - Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

З позовними вимогами не погодився, вважав, що позивач безпідставно посилається на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Отже, мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено тільки щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника.

Закон про мораторій не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, а тому існує тільки правова підстава, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі надписи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося.

Згідно зі ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання - прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями іпотечного договору передбачено таке застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов`язання.

Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, банк придбав право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Таким чином, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.

В будь-якому випадку, вважав, що норми вказаного закону не можуть бути підставою для визнання спірності рішення. Порядок примусового виконання рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження», згідно із яким примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 17 Закону не віднесено договір іпотеки або відповідне іпотечне застереження до переліку виконавчих документів, на підставі яких здійснюється примусове виконання рішення.

В той же час, а ні державного реєстратора, а ні іпотекодержателя не віднесено до органу або посадової особи, що здійснює примусове стягнення.

Відповідач придбав право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі.

У цьому контексті звернув увагу на ряд постанов Верховного Суду від 12.07.2018р. по справі № 372/977/16, від 13.06.2018р. по справі № 645/5280/16-ц, від 21.11.2018р. по справі № 640/17931/16-ц, від 02.10.2019р. по справі № 201/7030/17 в аналогічних справах, у який Верховний Суд зробив висновок, що позасудовий порядок є добровільним врегулювання, а не примусовим, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказує саме про примусові порядки.

Зазначив, що частиною 3 ст. 36 Закону України «Про іптерку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно та є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Посилався на аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.07.2018р. по справі № 372/977/16, від 13.06.2018р. по справі № 645/5280/16-ц, від 31.01.2018р. по справі № 910/6592/16; від 23.01.2018р. по справі № 760/16916/14-ц та багатьох інших.

Вважав, що при реєстрації права власності право неповнолітньої дитини не порушені, оскільки дитина не є власником і не користувався нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не була зареєстрована на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки.

З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачка правом на надання відзиву не скористалася.

Від представника позивачки - адвоката Крайняка І.М. (діє на підставі довіреності від 21.11.2017р. - а.с. 93-93, виділені матеріали) 22.01.2020р. надійшла заява про те, що позивачка правом на надання відповіді на відзив скористатися не бажає, до якої додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підтвердження відсутності у позивачки іншого нерухомого майна окрім іпотечного, та копію постанови ВП ВС від 20.11.2019р. по справі № 802/1340/18а (а.с. 140 - 152).

Враховуючи категорію спору (малозначна справа), справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.

Стосовно клопотання представника відповідача про призначення справи до розгляду в загальному позовному провадженні (а.с. 112-113), приходжу до висновку, що клопотання є необґрунтованим, з огляду на таке.

Ухвалою судді від 04.11.2019р. відкрито провадження і розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін до положень ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України. Справа визнана суддею малозначною відповідно до положень п. 2 ч. 6 ст. 19 та ч. 1 ст. 274 ЦПК України, оскільки позовні вимоги не мають цінового визначення, адже предметом позову є скасування рішення державного реєстратора, а не визнання права власності на майно або про витребування з чужого володіння, тому одна лише та обставина, що вартість квартири, яка вибула з власності позивачки складає 1 024 733,00 грн. не є підставою для розгляду справи у загальному позовному провадженні.

Суддею визначено, при відкриття провадження, що справа є незначної складності, не підпадає під категорію справ, які не можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження. Після прийняття позову до розгляду позивач не збільшував позовні вимоги і не змінював підстави і предмет позову, тому відсутні підстави для переходу до розгляду у порядку загального позовного провадження. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому виклав свої доводи і долучив докази. Крім того, за клопотанням відповідача у справі були витребувані докази, які надійшли до суду 13.01.2020р. (а.с. 121 - 136). Тобто, відповідач є обізнаним стосовно порядку розгляду справи і має можливість скористатися усіма процесуальними правами, у т.ч. правом на ознайомлення з матеріалами справи.

З урахуванням того, що вирішення судом питань, пов`язаних з розглядом справи за критерієм малозначності спору передбачає широкі дискреційні повноваження суду (судді), з цих підстав представнику відповідача відмовлено у задоволенні його заяви від 03.12.2019р. (а.с. 112 - 113) про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження.

З урахуванням викладеного, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами законодавства, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи спір з наданих відповідачем документів встановлено, що правонаступником відповідача - AT «Укрсоцбанк» є Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Як видно з протоколу загальних зборів акціонерів AT «Альфа-Банк» № 4/2019 від 15.10.2019р. НБУ надано дозвіл на реорганізацію шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» до AT «Альфа-Банк». Рішенням цих загальних зборів акціонерів AT «Альфа-Банк» затверджено передавальний акт від 11.10.2019р. та визначено, що всі акціонери AT «Альфа-Банк» визнають права і обов`язки AT «Укрсоцбанк», визначені у передавальному акті. Визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк», які зазначені у Передавальному акті, виникає у AT «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15.10.2019р. (з дати затвердження Передавального акту цими загальними зборами акціонерів AT «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк» (а.с. 79-83, 85-88).

Рішенням №5/2019 від 15.10.2019р. єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк» затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна та обов`язків AT «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у AT «Альфа-Банк» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15.10.2019 р. (а.с. 84).

Згідно п. 1 Передавального акта від 15.10.2019р. внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є AT «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків «Укрсоцбанк» виникає у AT «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акта загальними зборами акціонерів AT «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» а саме з 15.10.2019р.

Отже, представником відповідача визнається, що 15.10.2019р. у відповідності до пп. «г» п. 11 ч. 4 ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пп.п. 3.1., 5.3. Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників, затвердженого Постановою Правління НБУ № 189 від 27.06.2008р., правонаступником - AT «Альфа-Банк» затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого AT «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набув всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у т.ч. числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

На офіційному сайті АТ «Альфа-Банк» https://alfabank.ua, розміщена інформація про те, що АТ «Альфа-Банк» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, ідентифікаційний код 23494714) та АТ «Укрсоцбанк» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, ідентифікаційний код 00039019) інформують: про надання Дозволу Національного банку України від 12 вересня 2019 року на реорганізацію шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» до АТ «Альфа-Банк» за спрощеною процедурою реорганізації банків шляхом приєднання, передбаченою Законом «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» від 23 березня 2017 року, а також про початок процедури реорганізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи , заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Оскільки відповідачем суду представлені документи, які підтверджують факт правонаступництва усіх прав та обов`язків первісного відповідача до АТ «Альфа-Банк», вважаю за необхідне здійснити заміну відповідача у справі - замінити АТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк», у зв`язку із чим здійснювати розгляд справи за позовом до АТ «Альфа-Банк».

Судом встановлено, що позивачці належала на праві власності квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2007р.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП «Дніпропетровське МБТІ» від 01.07.20419р. право власності на квартиру зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», що видно з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 21.08.2019р., де підставою для реєстрації визначено кредитний договір від 17.12.2007р. № 07.1/314-7 та договір іпотеки від 17.12.2007р. (а.с. 47, 48).

17.12.2007р. позивачка ОСОБА_1 уклала з АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого став ПАТ «Укрсоцбанк», договір кредиту № 07.1/314-7, на підставі якого отримала кредит в іноземній валюті в сумі 65 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 відсотків річних з кінцевим терміном погашення - до 16.12.2032р. Кредит був наданий для придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34 - 38).

У забезпечення виконання зобов`язань за яким передала означену квартиру в іпотеку банку на підставі договору іпотеки № 937 від 17.12.2007р. (а.с. 42-43).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2015р. задоволені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 07.1/314-7 від 17.12.2007р. станом на 28.05.2015р. у сумі 2 591 396,92 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 1 301 298,27 грн. (строкова заборгованість - 961 313,87 грн. та прострочена заборгованість - 339 984,40 грн.); заборгованість за простроченими відсотками - 902 085,47 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 109 833,23 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 278 179,95 грн. (а.с. 44-46).

Як видно з цього рішення, судом під час розгляду справи установлено, що у забезпечення виконання кредитного договору, 17.12.2007р. між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого, останній взяв на себе солідарний обов`язок щодо повернення суми кредиту в строк до 16.12.2032р., відсотків, а також можливих штрафних санкцій, відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимог. З урахуванням того, що вимога щодо виконання зобов`язань за договором кредиту № 07.1/314-7 від 17.12.2007р. надіслана ОСОБА_3 27.07.2015р. та позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості пред`явлено 01.09.2015р., таким чином позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 пред`явлено без пропуску шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, отже вони підлягають задоволенню і в частині вимог до поручителя.

Як видно з витребуваних за клопотанням відповідача у Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Управління у сфері держаної реєстрації документів реєстраційної справи на квартиру, що були підставою для державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 121 -135), листом від 10.05.2019р. АТ «Укрсоцбанк» направило боржнику ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку із непогашенням заборгованості за кредитним договором № 07.1/314-7 від 17.12.2007р. в сумі 145 590,99 доларів США, що станом на 10.05.2019р. згідно з курсом НБУ складає 3 821 697,97 грн. (а.с. 123).

Разом із тим, конверт із цим повідомленням, направлений 11.05.2019р. на адресу позивачки ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , повернувся 28.05.2019р. на адресу відправника із позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 131).

Позивачка заперечує у позові факт отримання вимоги про усунення порушень.

Як видно зі змісту іпотечного договору у п.п. 4.4. сторони домовилися, що дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається у разі невиконання Іпотекодавцем зобов`язань, передбачених -договором кредиту (в тому числі в разі несвоєчасного погашення процентів) та/або у разі невиконання Іпотекодавцем зобов`язань, передбачених підпунктами 2.1.1.-2.1.14. цього Договору.

Відповідно до п. 4.6. іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.6.1. на підставі рішення суду; або

4.6.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

4.6.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

4.6.4. шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або

4.7. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація Предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме:

4.7.1. шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України „Про іпотеку"; або

4.7.2. або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до п. 4.8. іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

При цьому, відповідно до п. 4.9. іпотечного договору у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», п.4.6.3. цього договору (застереження про задоволення вимог кредиторів), цей договір є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за цим договором, та є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, шо є Предметом іпотеки за Іпотекодержателем в органах БТІ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07.07.2004р.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 і ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки (п. 4.6.3 Іпотечного договору).

Таким чином у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що спростовує доводи позивача про те, що відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка діяла на момент укладення договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя можлива лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, якого між сторонами укладено не було.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до неї вимога про усунення порушень не надходила.

Судом установлено, що Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору від 10.05.2019р. позивачка не отримувала, а конверт повернувся стягувачу із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 10).

Доказів про те, що ОСОБА_1 було отримано від банку будь-які повідомлення відповідачем суду не надано.

07.06.2014р. набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII, пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У справі, що розглядається судом, установлено, що іпотекодержатель (банк) у позасудовому порядку (шляхом реєстрації права власності за собою на підставі п.п. 4.6.3., п. 4.9. договору іпотеки) набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця без її згоди, як власника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція стосовно розповсюдження на спірні правовідносини під час звернення стягнення предмета іпотеки шляхом реєстрації права власної на підставі договору іпотеки Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2018р. по справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29441св18).

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на спірні правовідносини щодо заборони переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 61,2 кв.м.

Крім того, як видно з видно з відмітки про реєстрацію місця проживання у паспорті позивачки, а також довідки про склад сім`ї № 8679 від 08.10.2018р., місцем проживання позивачки та її дітей - ОСОБА_4 і неповнолітнього ОСОБА_2 (2007 р.н.) є спірна квартира ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 30, 33).

Отже, спірне нерухоме майно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті; спірна квартира використовується позивачкою ОСОБА_1 як місце постійного проживання, відомостей про наявність іншого нерухомого майна у власності позивачки - суду не представлені.

Крім того, представником позивачки представлено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22.01.2020р., з якої видно, що у позивачки у власності немає іншого нерухомого майна, окрім квартири, яка була передана в іпотеку (а.с. 150-151).

Верховний Суд України у постанові від 02.03.2016р. у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Встановлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2018р. (справа №465/1310/17).

В даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що Іпотечний договір було укладено між позивачкою і ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв.м. та у якій зареєстрований та проживає позивачка.

Доказів про те, що позивачці на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять.

Таким чином, всупереч забороні, встановленій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відбувся перехід до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Отже, за наслідками прийнятого державним реєстратором КП «Дніпропетровське МБТІ» Дворецькою Ю.О. рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ПАТ «Укрсоцбанк» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - визнається офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За правилами ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Як встановлено судом, заявник - ПАТ «Укрсоцбанк», реєструючи за собою право власності на спірну квартиру, діяв всупереч вимогам закону. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» призвели до незаконного позбавлення права власності позивачки, порушили її право на володіння своїм майном.

Окрім вказаного, в силу приписів ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Як установлено у Преамбулі Декларації прав дитини 1959 року, дитина внаслідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і турботи, у тому числі й належного правового захисту.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність.

Як видно з довідки про склад сім`ї № 8679 від 08.10.2018р., місцем проживання позивачки і неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є спірна квартира ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 33), іншого нерухомого майна позивачка не має.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл органу опіки та піклування на здійснення реєстрації права власності на квартиру за банком, право користування якою має малолітня дитина, не отримувався, що підтверджено матеріалами витребуваними судом, які стали підставою для реєстрації права власності.

Тому необґрунтованими є доводи представника АТ «Укрсоцбанк» про те, що права малолітньої дитини не були порушені реєстрацією права власності за банком.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, державна реєстрація права власності є дією спрямованою на набуття такого цивільного права, оскільки саме зі здійсненням реєстрації чинне законодавство України пов`язує виникнення відповідного права, тож здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно є правочином, і в даному випадку отримання дозволу органу опіки та піклування на проведення реєстрації права власності було обов`язковим.

Відсутність дозволу органу опіки та піклування на проведення реєстраційної дії з реєстрації права власності на нерухоме майно вказує на протиправність відповідного рішення та необхідність його скасування, тож в цій частині обґрунтування позову ОСОБА_1 є належним.

Право користування житлом виникає у членів сім`ї власника відповідно до приписів законодавства, зокрема ст. 405 ЦК України, а з урахуванням положень ст. 27 ЦК України, правочин не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільна права та обов`язки. Також слід зазначити, що відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження, крім того у цьому питанні слід звернути увагу і на положення ч. 4 ст. 29 ЦК України.

За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018р. № 484) внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 52 цього Порядку у разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

Зважаючи на приписи ст.ст. 2, 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункти 51, 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141, суд вважає, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивачки.

Щодо обраного позивачкою способу захисту порушеного права, то суд виходить з того, що спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій з реєстрації такого права за ПАТ «Укрсоцбанк».

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), у своїй постанові від 27.03.2019р., зазначила про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на квартиру має розглядатися як спір, який пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою зареєстроване відповідне право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис у Держреєстр (п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №823/2042/16). Тому для захисту права власності на квартиру позивач вірно звернувся з позовом до особи, за зверненням якої зареєстроване право власності.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Ураховуючи вищевказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що позивачкою обрано вірний спосіб захисту порушеного права шляхом скасування рішень державного реєстратора і поновлення записів про право власності. Водночас, захищаючи право позивачки, суд, зважаючи на вищевказаний правовий висновок Великої Палат Верховного Суду , ухвалює рішення про скасування рішень про державну реєстрацію та про скасування і поновлення записів про право власності (а не про зобов`язання державного реєстратора учинити певні дії), що не є виходом за межі позовних вимог у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково - до АТ «Альфа-Банк» - шляхом скасування запису державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47562218 від 01.07.2019 12:53:35 щодо державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 61.2 кв.м., житловою площею 35.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності: 32194066.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимог задоволені частково - лише в частині позовних вимог до АТ «Альфа-Банк», судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 768,40 грн. за позовні вимоги немайнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а також в сумі 384,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а всього 1 152,60 грн. (а.с. 23, 61), підлягають стягненню з відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк».

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, ч.7 ст. 141, 259, 263 - 265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя -,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити частково.

Скасувати запис державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47562218 від 01.07.2019 12:53:35 щодо державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 61.2 кв.м., житловою площею 35.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності: 32194066.

Поновити право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,2 кв.м на підставі договору купівлі-продажу , ВКС № 339416, реєстровий № 9922, від 17.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В.

У задоволенні вимог до державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 152,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Наумова О.С.