Постанова № 8689309, 25.03.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

25.03.10                                                                                           Справа № 3/174

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                Дубник О.П.

                                                                                Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів»(далі ВАТ «РЗТА») від 07.12.2009р. № 342 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Тайфун»(далі ТзОВ «АБ «Тайфун») від 07.12.2009р. № 379

на рішення          Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р.

у справі           № 3/174

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Багіра і К», м. Харків

до відповідачів: 1.          ВАТ «РЗТА», м. Рівне

           2.          ТзОВ «АБ «Тайфун», м. Луганськ

про          припинення дії яка порушує право

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод»(далі ЗАТ «РЛЗ»), с. Городок Рівненського району Рівненської області

до          ТзОВ «АБ «Тайфун», м. Луганськ

про           визнання недійсним договору

за участю представників:          

від позивача                     –не з’явився;

від відповідача 1                    - не з’явився;

від відповідача 2                    - Бутенко Л.Є. –начальник юридичного відділу;

від третьої особи                    - Коваленко Ю.О. –представник, Янчишин Р.Ю - юрисконсульт.

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено.

Розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду апеляційної інстанції.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції –листів, якими надіслано копії ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційних скарг до розгляду та призначення справи до розгляду у судовому засіданні), які є в матеріалах справи, а також копія поштового реєстру вихідної кореспонденції суду (копій ухвал про відкладення розгляду справи), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не поступало, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників процесу, які не з’явились.

Рішенням Господарського суду Рівненської від 24.11.2009р. у цій справі, суддя Мамченко Ю.А., в задоволенні позову ТОВ «Багіра і К»відмовлено; позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ЗАТ «Рівненський ливарний завод»задоволено, визнано недійсним договір № 504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони, укладений між Закритим акціонерним товариством «Рівненський ливарний завод»(35331, Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Привокзальна, 2, код ЄДРПОУ 30606056) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Тайфун»(91055, м.Луганськ, вул. Поштова, 1, код ЄДРПОУ 31441877).

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм п.2 ч.2 ст.16, ст.ст.92, 145, ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.89 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.1, п.1 ст.16, ч.3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а також зокрема тим, що:

-          в задоволенні позову ТОВ «Багіра і К»до ВАТ «РЗТА»та ТОВ «Агентство безпеки «Тайфун»про зобов'язання утримуватись від вчинення дій щодо недопуску ТОВ «Багіра і К»до охорони об'єктів слід відмовити повністю у зв'язку з його необґрунтованістю;

-          на момент укладення Договору №504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Рівненський ливарний завод»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Тайфун»Канський В.К. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішенням загальних зборів ЗАТ «Рівненський ливарний завод»генеральним директором товариства обраний Марчук В.П., відтак вищевказаний договір укладений з порушенням ст.203 Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог ст.215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ЗАТ «РЗТА», відповідач 1 у справі, та ТзОВ «АБ «Тайфун», відповідач 2 у справі, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р. у цій справі в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами - ЗАТ «РЛЗ»і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ЗАТ «РЛЗ».

Скаржники посилаються зокрема на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду винесене з численними порушеннями норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням обставини справи, містить висновки суду, невідповідні фактичним обставинам справи.

Представник ЗАТ «РЛЗ» Коваленко Ю.О. (довіреність видана генеральним директором Марчуком В.П.), подав відзиви на апеляційну скаргу, в яких просить залишити рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р. у справі № 3/174 без змін, а апеляційні скарги - без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Також, представники ЗАТ «РЛЗ»Созонюк Т.М. та Янчишин Р.Ю. (довіреність видана генеральним директором Канським В.К.) подали відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву на апеляційну скаргу відповідно, в яких відзначають зокрема, що оскаржене рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р. у справі № 3/174 не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте без належної юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення та з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.

Присутні представники учасників судового процесу у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційних скаргах, відзивах на апеляційну скаргу, доповненні до відзиву, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги та заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ТзОВ «Багіра і К»звернулося до господарського суду з позовом (а.с.а.с.2-3) до ВАТ «РЗТА»та ТзОВ «АБ «Тайфун», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ЗАТ «РЛЗ», в якому просило суд зобов'язати відповідачів утримуватись від вчинення дій по недопуску ТзОВ «Багіра і К»до охорони об'єктів нерухомості ЗАТ «РЛЗ».

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що між ТзОВ «Багіра і К»та ЗАТ «РЛЗ»був укладений договір про надання охоронних послуг, за умовами якого ТОВ «Багіра і К»прийняло на себе зобов‘язання надавати ЗАТ «РЛЗ»охоронні послуги стосовно його об‘єктів. Проте, виконати свої зобов'язання за договором ТОВ «Багіра і К»не може через те, що ВАТ «РЗТА»ухиляється від затвердження акту прийому об'єктів під охорону, а ТзОВ «АБ «Тайфун»не допускає позивача до охорони об'єктів, оскільки самостійно здійснює охорону цих самих об‘єктів.

Після порушення провадження у справі в суді першої інстанції ЗАТ «РЛЗ»звернулося до суду як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору з позовом (а.с.а.с.44-46) до ТзОВ «АБ «Тайфун»про визнання недійсним договору № 504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони, укладеного між ЗАТ «РЛЗ»та ТзОВ «АБ «Тайфун». Свої позовні вимоги ЗАТ «РЛЗ»обґрунтовує тим, що ТзОВ «АБ «Тайфун» безпідставно здійснює охорону об'єктів ЗАТ «РЛЗ», оскільки договір на надання послуг з охорони цих об'єктів підписаний з боку ЗАТ «РЛЗ»неуповноваженою на те особою, що свідчить про відсутність з боку ЗАТ «РЛЗ»цивільної дієздатності при укладанні цього договору.

Згідно з ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

1 жовтня 2009 року між ТзОВ «Багіра і К»та ЗАТ «РЛЗ»був укладений договір про надання охоронних послуг (а.с.а.с.9-15), за умовами якого ТзОВ «Багіра і К»прийняло на себе зобов‘язання надавати ЗАТ «РЛЗ»охоронні послуги стосовно його відокремлених приміщень, будівель та об‘єктів, визначених в додатку до договору, а ЗАТ «РЛЗ»прийняло на себе зобов‘язання оплачувати послуги ТзОВ «Багіра і К»у встановленому договором порядку.

ТзОВ «Багіра і К»зазначає зокрема, що воно не було допущено до охорони об‘єктів, оскільки ВАТ «РЗТА», як власник охоронюваного майна, ухилилось від затвердження акту прийому об'єктів під охорону, окрім того, вказані об‘єкти вже охоронялись іншою особою - ТОВ «Агентство безпеки «Тайфун».

Обставиною, яка на думку ТзОВ «Багіра і К», підтверджує позовні вимоги, є акт прийому-передачі об'єкту під охорону від 09.10.2009 року (а.с.18), який не містить відмітки про його погодження чи затвердження з боку ВАТ «РЗТА», та акт про недопуск на територію від 09.10.2009 року (а.с.24), підписаний представниками ТзОВ «Багіра і К», ЗАТ «РЛЗ»та ВАТ «РЗТА».

При цьому ТзОВ «Багіра і К»не подало суду доказів свого звернення до ВАТ «РЗТА»за погодженням акту прийому-передачі об'єкту під охорону; не надала таких доказів й інша сторона акту - ЗАТ «РЛЗ».

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання ТзОВ «Багіра і К»на те зокрема, що ВАТ «РЗТА»ухиляється від погодження акту прийому-передачі об'єкту під охорону, позивачем не доведені. Місцевий господарський суд правильно відзначив, що ВАТ «РЗТА»не є стороною договору про надання охоронних послуг від 01.10.2009 року, тому не має обов'язку погоджувати цей акт. Умовами укладеного договору ані погодження, ані затвердження акту прийому-передачі об'єкту під охорону не передбачено.

Акт від 09.10.2009 року про недопуск на територію підписаний представником ТзОВ «Багіра і К»Галабурдою В.Я., представником ЗАТ «РЛЗ»Кошкіним І.В. та представником ВАТ «РЗТА»Тищук К.П.. При цьому в акті не зазначені посадові становища вказаних осіб, акт не скріплений печатками юридичних осіб. ТзОВ «Багіра і К»не подало суду доказів того, що вказані особи мали правові підстави представляти ТзОВ «Багіра і К», ЗАТ «РЛЗ»та ВАТ «РЗТА»та підписувати вищевказаний акт.

З огляду на вищевказане, акт від 09.10.2009 року про недопуск на територію не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.34 ГПК України того, що ТзОВ «АБ «Тайфун»не допустило ТзОВ «Багіра і К»до охорони об'єктів і тим самим перешкоджало виконанню ТзОВ «Багіра і К»своїх зобов'язань за договором від 01.10.2009 року між ТОВ «Багіра і К»та ЗАТ «РЛЗ»про надання охоронних послуг.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позов ТзОВ «Багіра і К»до ВАТ «РЗТА»та ТзОВ «АБ «Тайфун»про зобов'язання утримуватись від вчинення дій щодо недопуску ТзОВ «Багіра і К»до охорони об'єктів не підлягає до задоволення у зв'язку з його необґрунтованістю.

Щодо позовної вимоги ЗАТ «РЛЗ»про визнання недійсним договору №504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони (а.с.а.с.51-58), то суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що така вимога підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 1 частини 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України №12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Оспорений договір з боку ЗАТ «РЛЗ»був підписаний генеральним директором товариства Канським В.К. (а.с.55).

З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2006 року, а в подальшому 09.02.2007 року, 21.04.2007 року та 12.09.2007 року рішеннями загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»Канського В.К. було відкликано з посади генерального директора ЗАТ «РЛЗ»та обрано на цю посаду Марчука В.П. (а.с.а.с.61-67).

Верховний Суд України в Узагальненнях судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства»у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затверджених постановою Президії Верховного Суду України від 03.03.2004 року №15, зазначає, що відповідно до пунктів "в", "г" ст.41 Закону України «Про господарські товариства»обрання та відкликання членів виконавчого органу, ревізійної комісії та ради акціонерного товариства (спостережної ради) належить до компетенції загальних зборів акціонерів. Отже, повноваження осіб, обраних членами зазначених органів, припиняються відкликанням цих осіб і обранням до складу відповідних органів інших осіб (переобранням органів управління). Рішення про обрання та відкликання членів органів управління ухвалюється у порядку, встановленому чинним законодавством та установчими документами. Таке рішення ухвалюється органом, до компетенції, якого віднесено вирішення цього питання - загальними зборами або іншим органом у разі передачі йому цього повноваження.

З огляду на викладене за станом на дату підписання оспореного договору повноваження Канського В.К. на посаді генерального директора ЗАТ «РЛЗ»були припинені у зв‘язку з його відкликанням та обранням на посаду генерального директора ЗАТ «РЛЗ»іншої особи - Марчука В.П. Вищевказане підтверджується протоколами загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»від 05.09.2006 року, 09.02.2007 року, 21.04.2007 року та 12.09.2007 року.

Згідно з ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до ст.92 ГК України порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України «Про господарські товариства»господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Згідно з ст.89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках –учасники товариства.

Статтею 4 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору і статуту. Склад і компетенція органів управління і порядок прийняття ними рішень визначаються статутом товариства.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.23 Закону України «Про господарські товариства»управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени наглядової ради товариства.

Відповідно до п.п.8.2.1 Статуту ЗАТ «Рівненський ливарний завод»(а.с.а.с.186-196) вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів.

Відповідно до п.п.8.2.2. згаданого Статуту до виключної компетенції загальних зборів, зокрема, належить утворення та відкликання Дирекції товариства.

Відповідно до п.п.8.4.1. Статуту виконавчим органом Товариства є Дирекція, яка здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства та вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесені до компетенції загальних зборів та Наглядової Ради. Дирекція є підзвітною та підпорядкованою загальним зборам акціонерів і Наглядовій Раді Товариства та організовує виконання їх рішень. Дирекцію очолює Генеральний директор. Члени Дирекції призначаються Генеральним директором за попередньою згодою Наглядової Ради.

Відповідно до 8.4.5. Статуту генеральний директор діє від імені Товариства як уповноважений представник власника без доручення, крім випадків, які передбачені цим Статутом; приймає рішення та підписує від імені Товариства договори ( угоди) на суму, яка не перевищує еквіваленту 2500000,00 доларів США по курсу НБУ з обов'язковим інформуванням про ці угоди на щорічних загальних зборах акціонерів; представляє Товариство у відношеннях з юридичними особами та громадянами.

Судом також було оцінено відповідні судові рішення Господарського суду Рівненської області та судів вищих інстанцій, з яких вбачається, що наведені позивачем рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»неодноразово оскаржувались.

Відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р. залишено без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 02.09.2008 року по справі №5/83, яким в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»від 21.04.2007року було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2008 року залишено без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2007 року по справі №15/329, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»від 12.09.2007 року.

Сторони не подали суду належних та допустимих доказів визнання недійсними вищевказаних рішень загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ».

Таким чином, рішення, які оформлені протоколами загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»від 05.09.2006 року, від 09.02.2007 року, від 21.04.2007 року та від 12.09.2007 року на момент укладання оспореного договору були чинними та обов’язковими для виконавчого органу цього товариства, оскільки протокол загальних зборів акціонерів за своєю юридичною природою є обов’язковим для виконання локальним актом застосування права.

Судом також врахований той факт, що відповідно до рішення Семенівського районного суду Полтавської області по справі № 2-178/09, Канського В.К. було поновлено на роботі. Зазначене рішення прийнято судом 17.04.2009 року, в той час як оспорений договір був підписаний Канським В.К. 18.04.2008 року, тобто за рік до його поновлення на роботі.

Таким чином, згадане судове рішення підтверджує факт відсутності у Канського В.К. повноважень генерального директора Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод»за станом на дату підписання оспореного договору.

Щодо наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про те, що керівником ЗАТ «РЛЗ»зазначений Канський В.К., суд першої інстанції правильно відзначив, що відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Законодавством не встановлено, що директор закритого акціонерного товариства набирає повноважень лише після внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно із п.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Отже, щодо відомостей про керівника юридичної особи, то Єдиний державний реєстр законодавчо закріплений у якості джерела інформації.

Оскільки законодавством за Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не закріплено силу доказу повноважень керівника юридичної особи у конкретний момент, то відповідно відсутні підстави для висновку, що відомості у Єдиному державному реєстрі про конкретну фізичну особу, як керівника юридичної особи, є тим певним засобом доказування, передбаченим статтею 34 ГПК України, який унеможливлює підтвердження повноважень директора юридичної особи у наступний, від дати внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, конкретний момент іншими засобами доказування, передбаченими законодавством.

Наявність в Єдиному державному реєстрі інформації про те, що керівником ЗАТ «РЛЗ»за цією інформацією значиться Канський В.К., не є безумовним доказом наявності у Канського В.К. повноважень генерального директора ЗАТ «РЛЗ».

Право на представництво юридичної особи пов'язано не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, яким ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

Відповідно до рішень загальних зборів акціонерів ЗАТ «РЛЗ»від 05.09.2006 року, від 09.02.2007 року, від 21.04.2007 року, від 12.09.2007 року та від 16.07.2009 року такою особою є генеральний директор ЗАТ «РЛЗ» Марчук В.П. Доказів обрання на посаду генерального директора ЗАТ «РЛЗ»іншої особи сторони не подали.

Відсутність у Єдиному державному реєстрі інформації про те, що повноважним керівником ЗАТ «РЛЗ»є обраний загальними зборами акціонерів Марчук В.П. обумовлена наявними в матеріалах справи судовими заборонами на внесення змін до реєстру щодо прізвища керівника ЗАТ «РЛЗ».

Вищенаведеним спростовується довод скаржників про незакінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Рівненського районного суду від 15.11.2006 року у справі № 1418/06, яким поновлено Марчука В.П. на посаді генерального директора ЗАТ «РЛЗ», з посиланням на ст.ст.18, 77 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що інформація в Єдиному державному реєстрі щодо прізвища керівника ЗАТ «РЛЗ»не відповідає дійсним обставинам справи. Судом також прийнято до уваги ту обставину, що ТзОВ «АБ «Тайфун»було повідомлено про обрання на посаду генерального директора ЗАТ «РЛЗ»Марчука В.П., про що свідчить лист ЗАТ «РЛЗ»від 12.03.2009 року, отриманий відповідачем 27.03.2009 року (а.с.170).

Відповідно до положень ч.3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У цьому випадку ця третя особа –це ТзОВ «АБ «Тайфун», яке при укладенні оспореного договору могло знати (знало) про наявність відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, а саме: зміна керівника ЗАТ «РЛЗ», оскільки в Єдиному державному реєстрі вже за станом на дату укладення оспореного договору існували записи про відмову у внесенні змін до відомостей про юридичну особу, що не пов’язані зі змінами в установчих документах, а саме: щодо внесення змін про прізвище, ім’я та по-батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, на підставі судових рішень про заборону проведення реєстраційних дій. Оскільки при укладенні договору сторони договору перевіряють повноваження на право укладення договору, зокрема і відомості, які внесені в Єдиний державний реєстр, при з’ясуванні повноважень керівника (представника) ЗАТ «РЛЗ»при укладенні оспореного договору ТзОВ «АБ «Тайфун»могло і повинно було, з врахуванням ст.ст.42, 43 ГК України, звернути увагу на наявність спірних обставин щодо відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про керівника ЗАТ «РЛЗ»(про прізвище, ім’я та по-батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи). Таким чином безпідставним є посилання ТзОВ «АБ «Тайфун»на те, що при укладенні оспореного договору, у Єдиному державному реєстрі керівником ЗАТ «РЛЗ»було зазначено Канського В.К., що є достатньою і безумовною підставою для підписання ним договору.

Згідно з ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до Статуту таким органом ЗАТ «РЛЗ»є генеральний директор товариства. Тобто особою, яка володіла від імені ЗАТ «РЛЗ»обсягом цивільних прав та обов’язків на укладення оспорюваного договору на момент його підписання був обраний загальними зборами товариства генеральний директор товариства Марчук В.П.

Відтак Договір №504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони підписаний неповноважною особою.

Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На момент укладення Договору №504-р/92 від 18.04.2008 року на надання послуг з охорони між Закритим акціонерним товариством «Рівненський ливарний завод»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Тайфун»Канський В.К. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішенням загальних зборів ЗАТ «Рівненський ливарний завод»генеральним директором товариства обраний Марчук В.П., відтак вищевказаний договір укладений з порушенням ст.203 Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог ст.215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржники не подали у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційних скаргах, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.          Залишити без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009 р. у справі № 3/174, а апеляційні скарги - без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржників.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.