Постанова № 8689203, 23.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2010                                                                                           № 27/620

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Миронець Р.М., довіреність № б/н від 02.10.2009 року

від відповідача -Пархоменко Л.П. – директор (паспорт – серія СК 939715, виданий Бородянським РВ У МВС України в Київській області 08.12.1998 року)

Ткаченко Л.В. – довіреність № б/н від 02.11.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Свен Ленд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.01.2010

у справі № 27/620 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство-фірма "АвтоТрансКом"

до                                                   Приватне підприємство "Свен Ленд"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 4903,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2010 року у справі 27/620 позов Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом” (далі по тексту – позивач) до Приватного підприємства „Свен - Ленд” (далі по тексту – відповідач) про стягнення 4903,80 грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства „Свен – Ленд” на користь Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом” основну заборгованість у розмірі 4700,00 грн., пеню у розмірі 142,71 грн., 3 % річних у розмірі 20,88 грн., 101,16 грн. державного мита та 234,06 грн. грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство „Свен – Ленд” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 02-4.1/1163 від 17.02.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати зазначене рішення та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що господарським судом не було враховано при винесенні рішенні, що відповідачем було частково сплачено основну заборгованість платіжними дорученнями № 295 від 23.10.2009 року на суму 50,00 грн. з призначенням платежу: оплата за перевезення рах. 56 від 04.08.2009 року, № 296 від 23.10.2009 року на суму 100,00 грн. з призначенням платежу: оплата за перевезення рах. 61 від 13.08.2009 року, № 1168 від 23.11.2009 року на суму 50,00 грн. з призначенням платежу: оплата за автопослуги рах. 61 від 13.08.2009 року та № 1167 від 23.11.2009 року на суму 50,00 грн. з призначенням платежу: оплата за авто послуги рах. 56 від 04.08.2009 року.

Апелянт вважає, що позивач на дату розгляду справи в суді першої інстанції знав, що заборгованість відповідача значно менше, ніж було заявлено в позовній заяві, але свідомо не повідомив про це суд.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року у справі № 27/620 апеляційну скаргу Приватного підприємства „Свен – Ленд” було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.03.2010 року об 11 год. 50 хв.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2010 року у справі № 27/620 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В судове засідання 23.03.2010 року з’явилися уповноважені представники сторін та підтримали свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

При цьому, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відповідачем було частково сплачено заборгованість за послуги з перевезення вантажів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.12.2008 року між Приватним підприємством „Свен – Ленд” та Приватним підприємством-фірмою „АвтоТрансКом” укладено договір № Е063/12/2008 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом (надалі - договір).

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався доставляти довірені йому відповідачем вантажі до пункту призначення та видавати їх особі, яка має право на одержання вантажів, а відповідач зобов'язався сплачувати за перевезення вантажів встановлену плату.

Згідно з пунктом 3.1 договору відповідач зобов'язався не пізніше ніж за 24 години до початку завантаження надати позивачу заявку на відвантаження, а позивач відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору зобов’язався підтвердити прийняття заявки до виконання або письмово відмовитися від її виконання протягом 5-ти годин з моменту направлення заявки відповідачем, але не пізніше ніж за 6 годин до моменту початку завантаження автотранспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом відповідно до п. 3.1 договору відповідач доручив, а позивач відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору прийняв до виконання замовлення на здійснення перевезень маршрутами с. Острів Тернопільської обл. - м. Київ та с. Острів Тернопільської обл. - м. Дніпропетровськ, м. Запоріжжя.

Місцевим господарським судом встановлено, що зобов'язання зі здійснення перевезень вантажів згідно з заявками № 774с від 01.07.2009 року та № 798с від 11.08.2009 року позивачем було належним чином виконано, що підтверджується товарно –транспортними накладними № 774с від 01.08.2009 року та № 798с від 11.08.2009 року, картками водія й актами виконаних робіт від 04.08.2009 року та від 13.08.2009 року, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їхніми печатками.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що порядок та строки оплати за перевезення вантажів й надання послуг погоджується сторонами перед кожною поїздкою й вносяться до заявки на виділення автомобілів.

З матеріалів справи вбачається, що заявкою № 774с від 01.07.2009 року сторони визначили, що вартість фрахту складає 1 700,00 грн.; розрахунки за надані послуги провадяться в безготівковій формі на підставі оригіналу товарно-транспортної накладної протягом 5-ти днів з моменту її отримання відповідачем. Заявкою № 798с від 11.08.2009 року сторони передбачили, що вартість фрахту складає 3 000,00 грн.; розрахунки за надані послуги провадяться в безготівковій формі на підставі оригіналу товарно-транспортної накладної протягом 7-ми банківських днів з моменту її гримання відповідачем.

При цьому, з наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштових відправлень № 6641224 та № 01069787 судом вбачається, що товарно-транспортна накладна № 774с від 01.08.2009 року була отримана відповідачем 12.08.2009 року, товарно-транспортна накладна № 798с від 12.08.2009 року – 19.08.2009 року.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що послуги, надані згідно з заявкою № 774с від 01.07.2009 року, відповідач зобов'язаний був оплатити у термін до 17.08.2009 року, а послуги, надані згідно з заявкою № 798с від 11.08.2009 року, - у термін до 31.08.2009 року, при цьому прострочення виконання зобов’язання має місце з 18.08.2009 року та 01.09.2009 року відповідно.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 177,82 грн. та 3% річних в сумі 25,98 грн., а всього 4903,80 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги позивача задовольнив частково, визнав обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу 4700,00 грн., 3% річних в сумі 20,88 та пені в розмірі 142,71 грн.

Проте колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було безпідставно стягнуто з відповідача основний борг саме в розмірі 4700,00 грн., а тому частково не може погодитись з висновками Господарського суду міста Києва, оскільки вони не відповідають вимогам матеріального та процесуального законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин першої - третьої ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства та положення договору на транспортно – експедиційне обслуговування по перевезенню вантажу, колегія суддів вважає правильною позицію позивача у справі, який вважає наявним з боку відповідача порушення зобов’язання за договором щодо оплати наданих послуг.

А тому, оскільки господарським судом встановлений, а відповідачем по суті не спростований факт порушення останнім обов’язку та строків оплати за надані послуги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги відповідно до договору № Е063/12/2008 від 15.12.2008 року, пені та 3 % річних, розрахунок яких зроблено станом на 19.10.2009 року.

Втім, колегія суддів не погоджується з розміром основної заборгованості, яка підлягає стягненню.

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, відповідач згідно платіжних доручень № 295 від 23.10.2009 року на суму 50,00 грн. та № 296 від 23.10.2009 року на суму 100,00 грн. перерахував в оплату за надані послуги відповідно до договору № Е063/12/2008 від 15.12.2008 року на транспортне – експедиційне кошти до порушення провадження у справі Господарським судом міста Києва за позовом Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом”, а згідно платіжних доручень № 1168 від 23.11.2009 року на суму 50,00 грн. та № 1167 від 23.11.2009 року на суму 50,00 грн. перерахував в оплату за надані послуги відповідно до вказаного договору після порушення провадження у справі Господарським судом міста Києва за позовом Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом”.

При цьому, позивач не заперечує ту обставину, що відповідачем заборгованість за надані послуги частково була погашена в розмірі 150,00 грн. до звернення позивача до місцевого господарського суду з позовом та в розмірі 100,00 грн. – після звернення.

За таких обставин, оскільки на день звернення позивача з позовною заявою до Приватного підприємства „Свен - Ленд” про стягнення 4700,00 грн., заборгованість останнього становила 4550,00грн., місцевий господарський суду мав би відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 150,00 грн. та беручи до уваги той факт, що відповідач частково погасив заборгованість в розмірі 100,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1168, 1167 від 23.11.2009 року, після порушення провадження у справі місцевий господарський суд мав би припинити провадження в частині стягнення 100,00 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2010 року у справі № 27/620 необхідно змінити, зменшивши суму боргу, призначену до стягнення до 4450,00 грн.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції в контексті викладеного вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з оплатою державного мита та послуг з інформаційно - технічного забезпечення судового процесу, підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Свен – Ленд” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києв від 25.01.2010 року у справі № 27/620 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Сягнути з Приватного підприємства „Свен - Ленд” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 24, кв. 164; п/р 26008053116585 в філії ЗАТ КБ „Приватбанк”, МФО 321842, код ЄДРПОУ 35141426) на користь Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом” (33024, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Вербова, 43, кв. 4; р/р 26009184698800 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 32881174) основну заборгованість у розмірі 4450 (чотири тисячі чотириста п’ятдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 142 (сто сорок дві) грн. 71 коп., 3 % річних у розмірі 20 (двадцять) грн. 88 коп., 98 (дев’яносто вісім) грн. 04 коп. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 85 коп. на відшкодування витрат з інформаційно – технічного забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 150,00 грн. заборгованості – відмовити.

В частині стягнення 100,00грн. заборгованості провадження у справі припинити”.

3.          Стягнути з Приватного підприємства – фірми „АвтоТрансКом” (33024, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Вербова, 43, кв. 4; р/р 26009184698800 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 32881174) на користь Приватного підприємства „Свен - Ленд” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 24, кв. 164; п/р 26008053116585 в філії ЗАТ КБ „Приватбанк”, МФО 321842, код ЄДРПОУ 35141426) 2 (дві) грн. 62 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду міста Києва.

4.          Справу № 27/620 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

29.03.10 (відправлено)