Рішення № 8688801, 23.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.10                                                                                           Справа№ 10/7

За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт”, м. Чоп Закарпатської області

До відповідача: Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів

Про: повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 20 954грн.65 коп.

За участю представників:

від позивача: Дюрдь В.І. –довіреність від 01.01.2010р.;

від відповідача: Гачак І.О. –довіреність №НЮ-306 від 21.01.2010р.;

Сторонам роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України. Від здійснення технічного забезпечення судового процесу сторони відмовились.

Господарським судом розглядається справа за позовом Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт”, м. Чоп Закарпатської області до Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів про стягнення безпідставно стягнутих коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, в сумі 20 954,65 грн.

Ухвалою від 15.01.2010 р. порушено провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 16.02.2010р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 16.03.2010р. строк розгляду справи продовжено у відповідності до ст.69 ГПК України.

В засіданні суду позивач підтримує позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та заявах про збільшення розміру позовних вимог № 67 від 09.02.2010р. та № 128 від 15.03.2010р.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що ним у відповідності до Закону України “Про транзит вантажів” проводиться діяльність по переванатаженню експортно-імпортних та транзитних вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм на вагони стандарту колії 1520 мм на ст. Чоп та ст. Мукачеве Ужгородської дирекції ДТГО “Львівська залізниця”. Як зазначено у позові, згідно укладених з відповідачем договорів, зокрема, угоди від 01.07.1997 р. про партнерство в галузі перевантаження, експедування і виконання додаткових послуг при перевезенні експортно-імпортних та транзитних вантажів на західних залізничних кордонах України, договору № 148/12 від 20.05.2005 р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, договору № 394 від 25.12.2002 р. про подачу та забирання вагонів (ст. Чоп), договору № 29 від 01.02.2006 р. про подачу та забирання вагонів (ст.Мукачево), Угоди про взаємодію Львівської державної залізниці та ВАТ „Закарпатінтерпорт” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС від 10.06.2005р. ; Договору про надання послуг по навантажувально –розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів по залізницям України та країн СНД № 05/03 від 12.03.2003р. відповідачем надавались позивачеві окремі послуги, пов’язані з транзитом вантажів, а саме: подача та забирання вагонів з транзитним вантажем, користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж, на час здійснення перевантажувальних операцій, участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм., які прибули для перевантаження. Посилаючись на норми пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 та п. 5.15 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” та ст.ст. 1212 –1214 Цивільного кодексу України позивач вважає, що відповідачем безпідставно зі сум попередньої оплати, що обліковуються на особовому рахунку позивача в ТехПД, стягнуто кошти в сумі 11491 грн. 14 коп. за січень 2007 року та 9463 грн. 51 коп. за лютий 2007року.

У заяві № 67 від 09.02.2010 р. про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути суму безпідставно стягнутих у березні 2007 року сум за послуги, пов‘язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України. Сума збільшених позовних вимог за березень 2007 року становить 18819,25 грн.

Разом з первісними вимогами за період січень-лютий 2007 року загальна сума позовних вимог складає 32773,90 грн.

У відзиві на позовну заяву№М-144 від 11.02.2010р., відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки послуги, що надаються відповідачем позивачеві, регулюються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів, що свідчить про те, що вказані послуги відносяться до внутрішніх перевезень залізницею в межах України, а не до транзитних перевезень, а відповідно такі послуги згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість”є об’єктом оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

22.03.2010р. на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог №128 від 15.03.2010р. , у якій позивач просить стягнути з відповідача безпідставно стягнуті у квітні –червні 2007року кошти за послуги , пов”язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України . Сума збільшення позовних вимог становить : за квітень 2007року – 11354 грн. 14 коп.; за травень 2007року –15179 грн. 86 коп., за червень 2007 року –15874 грн. 63 коп.

Разом з первісними вимогами за період січень-березень 2007року загальна сума позовних вимог складає 75182 грн. 53 коп.

Позивачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення про сплату коштів відповідачеві за спірний період з яких, на думку Позивача, вбачається, що те чи інше конкретне перевезення мало транзитний характер, що зумовлює їх звільнення від оподаткування ПДВ.

У відзиві від 15.03.2010 р. на заяву про збільшення позовних вимог та їх додаткове обґрунтування відповідач вкотре заперечив повністю позовні вимоги, навівши наступні доводи: договір на подачу і забирання вагонів, на підставі якого залізниця нараховує і стягує збір за подачу і забирання вагонів і плату за користування вагонами, укладений між позивачем і відповідачем на підставі примірного договору, який є додатком 2 до Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, а послуги які надаються у відповідності з цим договором, надаються і споживаються в момент надання і не призначені для споживання за межами України; позивач не є стороною по накладних СМГС, доданих ним до позову; з відомостей про користування вагонами і контейнерами та накопичувальних карток неможливо встановити, що списування грошей здійснювалось залізницею за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

Судом в судовому засіданні вибірково оглянуто оригінали документів, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив:

Між позивачем і відповідачем в особі Ужгородської дирекції 17.12.2002 р. було укладено договір № 394 про подачу та забирання вагонів, згідно п. 1 якого здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці. Пунктом 14 вказаного договору передбачено, що позивач, як користувач, сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва № 1, а за додаткові послуги згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу по станції Чоп. Згідно п. 20 договору № 394 він був укладений на 5 років із 25.12.2002 р. по 25.12.2007 р.

Також між позивачем і відповідачем 12.03.2003 р. було укладено договір № 05/03 по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів по залізницям України та країн СНД. Як зазначено в р. 1 цього договору його предметом є регулювання взаємовідносин сторін по виконанню позивачем послуг по організації навантажувально-розвантажувальних робіт при перевезенні транзитних і експортно-імпортних вантажів, при цьому діяльність сторін регламентується існуючими Правилами перевезень вантажів в міждержавному залізничному сполученні (СМГС), збірниками Правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України. Вказаний договір сторони уклали до 31.12.2003 р. з правом автоматичного пролонгування на кожний наступний календарний рік. Доказів розірвання договору № 05/03 ні позивач, ні відповідач не подали, а відтак договір регулював відповідні правовідносини його сторін у спірний період.

Позивач є суб’єктом господарювання, який зареєстрований 05.06.1996 р. виконавчим комітетом Чопської міської ради Закарпатської області, та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.11.2003 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Засади ж організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України регулюються нормами Закону України “Про транзит вантажів”. Згідно зі ст. 1 вказаного Закону транзит вантажів –це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Під транзитними послугами (роботами) розуміється безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, якими є вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи) в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо. Аналіз судом вказаної норми свідчить, що вона не містить виключного переліку учасників транзиту та виключного переліку договорів, в рамках яких надаються транзитні послуги (роботи).

Згідно зі ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів”транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень. Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. У відповідності до ст. 6 Закону України “Про транзит вантажів”транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. У разі транзиту вантажів залізничним транспортом до митних органів на дільницях, на які поширюється сфера застосування Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), подається накладна ЦІМ (СІМ). У разі транзиту вантажів залізничним транспортом на інших дільницях до митних органів подається накладна УМВС (СМГС) або накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), що містить відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Зважаючи на вищевикладене та виходячи з матеріалів справи, зокрема, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) форми ГУ-46, накопичувальних карток для додаткових зборів форми ФДУ-92, переліків ТехПД, які містять номери вагонів, накладних УМВС (СМГС), спростовуються доводи відповідача про те, що позивач не є учасником транзиту, а послуги, які надаються відповідачем позивачеві, не пов’язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію України. Слід зазначити, що відповідач за допомогою належних і допустимих доказів, як цього вимагають норми ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів, що транзит вантажів через територію України може відбутись без надання ним вказаних послуг позивачеві.

Судом встановлено, що відповідачем у відповідності до вказаних вище договорів протягом січня - червня 2007 р. були надані послуги позивачеві, в тому числі, по подачі та забиранню вагонів з транзитним вантажем, користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж, на час здійснення перевантажувальних операцій, та участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм., які прибули для перевантаження. Зазначені послуги, пов’язані з обслуговуванням транзитних вантажів, позивачем були повністю оплачені, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, а сума включеного податку на додану вартість становить 75 182,53 грн.

Слід зазначити, що позивачем не заперечується ні правильність застосування тарифів, ні правильність обчислення відповідачем часу використання вагонів, ним лише стверджується про безпідставність нарахування на них суми податку на додану вартість, яка не повинна нараховуватись у даному випадку.

У відповідності до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість”об’єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Проте, відповідно до п. 5.15 ст. 5 вказаного Закону звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. Крім того, відповідно до абз. 3 пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.

Як вбачається із норм Закону України “Про податок на додану вартість” , законодавець єдиною підставою для звільнення від оподаткування вказаних послуг визначив їх пов’язаність із перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України не спростовано пов’язаність наданих відповідачем згідно договору № 394 про подачу та забирання вагонів, договору на експлуатацію залізничної під’їзної колії та договору № 05/03 по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів по залізницям України та країн СНД послуг з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію України, а відповідно їх звільнення від оподаткування податком на додану вартість.

У відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, норми вказаної статті Цивільного кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Виходячи з вищевикладеного позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до норми ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути із Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”(79000, вул. Гоголя, 1, м. Львів; код ЄДРПОУ 01059900) на користь Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт”(89500, вул. Берег, 95, м. Чоп Закарпатської області; код ЄДРПОУ 22104970) 75182 грн. 53 коп. безпідставно стягнутих коштів , 751грн. 82 коп. сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.          Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя