Ухвала суду № 86791868, 27.12.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань забезпечення адміністративного позову

Справа № 500/2739/19

27 грудня 2019 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Хрущ В.Л., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-5839/14-19-СГ від 22.11.2019 року, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року дану позовну заяву залишено без руху.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді від 26.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 21.01.2019 року.

При цьому, 26.12.2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову - шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Тернопільській області вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Романівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області з кадастровим номером 6125287100:01:001:3239 щодо затвердження проектів землеустрою та проведення реєстрації даних земельних ділянок до прийняття рішення по суті.

Заявник вважає, що оскаржуваний нею наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-5839/14-19-СГ від 22.11.2019 року винесено протиправно, тому невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість відповідачу прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка є предметом даного судового розгляду, іншій особі, що в свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по даній справі або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, позивач стверджує, що у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову, можливе настання негативних наслідків (що полягають у спричиненні їй шкоди), для виправлення яких їй буде необхідно докласти значних зусиль.

Суд зазначає, що згідно частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З огляду на зазначене суд вважає за можливе у порядку частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України розглянути заяву позивача в порядку письмового провадження.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що за своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.

Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Тобто, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Згідно із частиною четвертою статті 150 КАС України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Таким чином, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.

У відповідності до частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно - правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії, забороною іншим особам вчинити дії, що стосуються предмета позову, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Водночас, відповідно до частини другої статті 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що суд, при розгляді заяв про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

З наведеного слідує висновок, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, заявленими позивачем.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову конкретної особи; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №826/5233/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18.

Таким чином, приймаючи рішення з питань забезпечення позову, суд оцінює наявність обставин, що зумовлюють винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи, та керуючись законом.

Поряд з цим, суд не може визнати прийнятними твердження позивача про необхідність забезпечення позову саме з підстав очевидної протиправності саме рішення (наказу) відповідача, яке є безпосереднім предметом оскарження у відповідній справі, - оскільки до початку розгляду справи по суті суд не має змоги надавати фактичну правову оцінку правомірності оскаржуваного рішення (наказу) відповідача та не може визнавати підставними твердження про очевидні ознаки протиправності такого рішення (наказу)- без надання оцінки доказам, поданим в обґрунтування самого позову, предметом оскарження в якому і є саме таке рішення.

Водночас суд зазначає, що посилання на наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення вимог законодавства - не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у ряді постанов, зокрема, у постанов від 21.11.2018 року (справа №826/8556/17).

Посилання ж на відповідні норми чинного законодавства України щодо протиправності оскаржуваного акта - не може вважатись його очевидною протиправністю.

Ознаки протиправності рішень та/чи дій відповідача - підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті і на даний час, самостійно, не є достатніми для висновку про наявність очевидної їх протиправності та застосування заходів забезпечення позову за правилами встановленими статтями 150-151 КАС України.

При цьому, лише надаючи оцінку відповідному рішенню під час розгляду конкретних позовних вимог,- суд, відповідно, матиме змогу встановити наявність чи відсутність порушення таким рішенням прав та інтересів позивача.

Суд не може замінити собою інститут забезпечення позову шляхом вирішення спору по суті.

Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має встановити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також встановити, що певний захід забезпечення позову відповідає обраному способу судового захисту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову.

Розглядаючи подану ОСОБА_1 заяву, - суд звертає увагу на те, у цій заяві позивач посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість відповідачу прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки іншій особі.

Однак, жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували існування будь-яких обставин та намірів будь-яких інших осіб отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, а також доказів вчинення відповідачем певних дій стосовно спірної земельної ділянки, зокрема, щодо надання її у власність чи в користування іншим особам, - ОСОБА_1 до суду в доведення наведеного в заяві - не подано. Так само як не надано позивачем і належних та допустимих доказів існування загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи, поновлення порушених чи оспорюваних її прав або інтересів.

Суд також зазначає і те, що предметом даного судового розгляду та, відповідно предметом оцінки під час розгляду справи по суті - є не земельна ділянка (як про це зазначає у заяві про забезпечення позову позивач), дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої прагне отримати позивач, - а безпосередньо відповідне рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в наданні такого дозволу: наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-5839/14-19-СГ від 22.11.2019 року.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що саме правомірність наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-5839/14-19-СГ від 22.11.2019 року - є предметом судового розгляду, то надання будь-якої, навіть опосередкованої, оцінки цьому рішенню (яке не є зобов`язальним чи правовстановлюючим адміністративним актом, що має наслідком обов`язкову необхідність безумовного його виконання з моменту прийняття) при вирішенні питання про забезпечення позову у обраний позивачем спосіб (шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Тернопільській області вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Романівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області за кадастровим номером 6125287100:01:001:3239 щодо затвердження проектів землеустрою та проведення реєстрації даної земельної ділянки) - фактично, свідчитиме про вирішення судом питань по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог - до прийняття судом рішення за наслідками розгляду справи по суті спору, та може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

Більше того, суд також зазначає, що позивач у своїй заяві сама ж посилається на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 22.02.2019 року у справі 813/1631/14, щодо того, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки одній особі - не є підставою для відмови в його наданні іншій особі.

Крім того, і відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.11.18 року у справі №826/5735/16, - отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Проте отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 23.01.19 року у справі №308/10112/16-а.

З урахуванням наведеного, будь-які докази існування відповідних майнових права на обрану земельну ділянку, так само, як і легітимних очікувань на виникнення таких прав на підставі рішення суду у цій справі, як у позивача так і в будь-якої іншої особи, якій, як стверджує позивач, відповідачем може бути надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, - наразі відсутні.

Вищезазначене свідчить про те, що і доводи позивача про ймовірність порушення її права через існування можливості у відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі- є безпідставними, а посилання, на яких ґрунтуються такі доводи, -за можливості одночасного надання дозволу на розробку проекту землеустрою кільком особам одночасно, які є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, - також не може бути прийняте судом до уваги як підстава для забезпечення позову, оскільки жодним чином не впливає на можливість виконання рішення суду у даній справі та не свідчить про необхідність вжиття додаткових способів захисту прав та інтересів позивача у разі прийняття судом рішення у даній справі на її користь.

Таким чином, бажаний позивачем спосіб забезпечення позову в даному випадку - не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Доводи, викладені у заяві про забезпечення позову, мають лише характер особистих припущень, при цьому будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення чи реальні наміри відповідача вчинити дії щодо розпорядження земельною ділянкою, на яку претендує заявник, - позивачем не надано, а судом, на підставі наявних матеріалів станом на час вирішення питання про забезпечення позову - не встановлено.

При цьому, на даний час судом не встановлено обставин, які б підтверджували те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Відтак, виходячи з фактичних обставин справи та з принципу співрозмірного вжиття заходів забезпечення позову, суд не вбачає наявності обставин для застосування заходів забезпечення позову, визначених ст. 150 КАС України, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

2. Копію ухвали направити сторонам.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні може бути оскаржено.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.