Рішення № 86730030, 28.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5276/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до старшини Білгород-Дністровського прикордонного загону Лонового Сергія (67701, Одеська область, м. Білгород-Дністовський, вул. Енгельса, 14) про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до старшини Білгород-Дністровського прикордонного загону Лонового Сергія про визнання протиправним та скасування рішення №1101 від 06.06.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 06 червня 2019 року він прибув на державний кордон України з метою відвідування України. Позивач повідомив відповідачу свою мету запланованого перебування в Україні, а саме: відвідування знайомих та друзів, відпочинок.

Позивач зазначає, що йому не роз`яснили його права та не надали можливість надати підтвердження мети свого візиту. На прохання відповідача зателефонувати своїм знайомим та друзям працівник, який проводив процедуру другої лінії прикордонного кордону, відмовився, оскільки після завершення такої процедури зазначив, що це не має значення, оскільки рішення з цього приводу вже було прийнято і він отримав вказівку від керівництва не пропускати позивача. Крім того позивач повідомив, що він є моряком та має паспорт моряка, проте відповідач зазначив, що саме через це його і не пропустили.

Позивач зазначає, що з наведених підстав йому було відмовлено в перетинанні державного кордону України, відповідно до рішення №1101 від 06.06.2019.

Позивач вважає, що рішення відповідача підлягає скасуванню з підстав порушення процедури, визначеної Законом України «Про державний прикордонний контроль», неповідомлення прав Позивачу, ненадання перекладача та неможливості надати підтвердження своєї мети візиту.

Ухвалою суду від 11.09.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 25.09.2019 року витребувано з Білгород-Дністровського прикордонного загону копію відеозапису проведеної процедури прикордонного контролю, яка була здійснена відносно ОСОБА_1 06.06.2019 року.

Копія відеозапису проведеної процедури прикордонного контролю, яка була здійснена відносно ОСОБА_1 06.06.2019 року була надана відповідачем до суду 21.10.2019 року.

Ухвалою суду від 21.10.2019 року справу призначено до розгляду в порядку загального провадження.

Ухвалою суду від 11.11.2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження по справі було закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 04.12.2019 року.

В судове засідання 04.12.2019 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно.

В матеріалах справи наявне клопотання відповідача від 21.10.2019 року, в якому він просив розглянути справу за його відсутності зазначивши, що заперечує проти задоволення позову. Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

04.12.2019 року від позивача надійшло клопотання в якому він просив розглянути справу в порядку письмового провадження та зазначив, що наданий відповідачем відеозапис є неповним та не може підтверджувати законність дій відповідача

Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, серед іншого, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання 04.12.2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 06.06.2019 року здійснював перетин державного кордону України у пункті пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення «Кучурган».

Під час здійснення перетину державного кордону посадовими особами Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, з підстав того, що ОСОБА_1 не може підтвердити мету запланованого перебування на території України, йому було відмовлено в перетинанні державного кордону, з приводу чого було прийнято Рішення №1101 від 06.06.2019 року.

Вважаючи, що Рішення №1101 від 06.06.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства є протиправним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Закон України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 № 1710-VI визначає правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 2Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон.

У відповідності з ч. 4 ст. 2 Закону, прикордонний контроль щодо осіб, які перетинають державний кордон, включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

Згідно з ч. 5 ст. 2Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

За приписами ч. 1 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною другою статті 6 Закону визначено, що початком здійснення прикордонного контролю особи, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 5 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”).

Стаття 8 Закону України “Про прикордонний контроль” визначає умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну.

Так, за приписами ч. 1 цієї статті, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Згідно вимог ч. 2 ст. 8 Закону, іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії, передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про прикордонний контроль”).

Процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України (ч. 3 ст. 9 Закону України “Про прикордонний контроль”).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами здійснення контролю другої лінії громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону України, у зв`язку із тим, що ним не підтверджена мета запланованого перебування на території України.

Позивач в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення зазначає, що при проведенні прикордонного контролю йому не надали можливість надати підтвердження мети свого візиту та не надано перекладача.

Разом з цим як вбачається з відеозапису другої лінії прикордонного контролю, позивач українську мову розуміє, проживає у місті Санкт-Петербурзі, родичів на території України немає, направляється до м. Одеси до свого знайомого побачитись з ним у зв`язку з народженням дочки, підтверджуючі документи (запрошення тощо) відсутні.

З огляду на зазначене твердження позивача щодо того, що йому не надана можливість надати підтвердження мети свого візиту спростовується вищезазначеним відеозаписом.

Суд зазначає, що наданий відповідачем відеозапис дійсно є неповним, проте з його змісту вбачається, що позивачу надавалась можливість підтвердити мету свого візиту, проте він зазначив, що підтверджуючих документів в нього немає.

При цьому позивачу було відмовлено в перетені державного контролю саме з підстав того, що ним не підтверджена мета запланованого перебування на території України.

Разом з цим, телефонний дзвінок знайомим та друзям не може в достатній мірі підтверджувати мету запланованого перебування на території України, оскільки відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про прикордонний контроль”, підтверджуючі документи - документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач під час проведення прикордонного контролю не зміг підтвердити мету запланованого перебування на території України, що не відповідає умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну, передбачених в пунктах 4, ч. 1 ст. 8 Закону України “Про Прикордонний контроль”.

При цьому суд також відхиляє доводи позивача щодо того, що йому не було надано перекладача, оскільки позивач зазначив що він розуміє українську мову, що підтверджується відповідним відеозаписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Вирішуючи даний спір, суд також виходить із того, що оскаржуване рішення вже реалізоване та навіть за умови визнання його судом протиправним не відновить прав позивача.

На підставі викладеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення №1101 від 06.06.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 слід відмовити.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до старшини Білгород-Дністровського прикордонного загону Лонового Сергія (67701, Одеська область, м. Білгород-Дністовський, вул. Енгельса, 14) про визнання протиправним та скасування рішення №1101 від 06.06.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.