Постанова № 8670831, 25.11.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

25.11.2009 р.                                                                                 Справа № 2а - 5748/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера”, м. Миколаїв

до відповідача: спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податківу Центральному районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Несторенко О.А.

Від відповідача: представник відсутній

В засіданні приймає участь: прокурор Середа Є.В.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.08 р. № 00006437/0 про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлених до відшкодування за січень 2008 р. на 2218 грн., за лютий 2008 р. на 110568 грн., за березень 2008 р. на 8613 грн., за квітень 2008 р. на 4542 грн., а всього на 125941 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

14.10.08 р. відповідач по справі провів документальну невиїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ ”Санс-Хім” за період з 01.12.07 р. по 31.12.07 р., ПП ”Трейд Ангар” за період з 01.01.08 р. по 31.01.08 р., ТОВ БВФ ”Трансспецбуд” за період з 01.02.08 р. по 29.02.08 р., ТОВ ”Санс-Хім” за період з 01.02.08 р. по 29.02.08 р., ТОВ БВФ ”Трансспецбуд” за період з 01.03.08 р. по 31.03.08 р., ТОВ ”Енергоремонт” за період з 01.03.08 р. по 31.03.08 р., ТОВ ”Санс-Хім” за період з 01.03.08 р. по 31.03.08 р. та склав Акт перевірки від 15.10.08 р. за № 896/37/22434446 (надалі –Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” із змінами та доповненнями (надалі –Закон № 168/97-ВР), в результаті чого позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування на 125941 грн, в тому числі за періоди - січень 2008 р. на 2218 грн., за лютий 2008 р. на 110568 грн., за березень 2008 р. на 8613 грн., за квітень 2008 р. на 4542 грн.

За результатами перевірки та складеного Акту, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 21.10.08 р. за № 00006437/0, про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі на 125941 грн, в тому числі за періоди - січень 2008 р. на 2218 грн., за лютий 2008 р. на 110568 грн., за березень 2008 р. на 8613 грн., за квітень 2008 р. на 4542 грн.

Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2008 р. були висновки відповідача зроблені за наслідками проведення зустрічних перевірок по ланцюгу поставок товару, з метою виявлення платника, яким, згідно до Закону № 168/97-ВР, понесені фактичні витрати по сплаті податку на додану вартість до бюджету.

Перевірючі встановили, що підприємства по останньому ланцюгу постачання: ТОВ КП ”Фасад” (код за ЄДРПОУ 34880057), ПП ”Трейд Ангара” (код за ЄДРПОУ 32264619), ТОВ ”Зеніт” (код за ЄДРПОУ 19055995), ПП ”Техноторгтранс” (код за ЄДРПОУ 35066222), ТОВ ”Постачання та Сервіс ЛТД” (код за ЄДРПОУ 33637887), ПП ”Дізтранссервіс” (код за ЄДРПОУ 35349129) таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку ”податкове зобов’язання” не відображали та відповідно, податок до бюджету не сплатили, що свідчить про порушення вимог вищевказаного Закону

З огляду на зазначене, відповідач зробив висновок про те, що позивач безпідставно включив до рядку 3 ”Розрахунок суми бюджетного відшкодування” за січень та лютий 2008 р. та до рядку 2 ”Розрахунок суми бюджетного відшкодування” за березень та квітень 2008 р. суми податку на додану вартість сплачених ним у відповідних попередніх податкових періодах суб’єктам господарювання, у яких по ланцюгу постачання є суб’єкти господарської діяльності із ознаками фіктивності.

Таким чином, на думку перевіряючих, суми податку на додану вартість не надійшли до бюджету від підприємств із ознаками фіктивності по ланцюгу постачання за періоди - січень, лютий, березень, квітень 2008 р. на загальну суму 125941 грн.

Інших порушень під час перевірки відповідач не встановив.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, виходячи з наступного.

Пунктами 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Положення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР містять в собі вимоги щодо процедури заповнення податкової накладної, яку платник податків зобов’язаний надати покупцю.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З аналізу вищезазначених положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що законодавець чітко визначає зв’язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством –платником, яке має право на отримання відшкодування податку на додану вартість з бюджету, та його першим контрагентом –постачальником. Право на отримання податку з бюджету не ставиться в залежність від взаєморозрахунків з контрагентами –постачальниками за другим, третім та іншими ланцюгами фактично до виробника та відповідно не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими інспекціями.

Пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168-ВР платники податку, визначені у пунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР позивач по справі виконав обов’язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування:

- податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;

- відповідач у Акті перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування;

- позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Закон № 168-ВР не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом. В даному випадку Покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків іншими продавцями, враховуючи, що між ними взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини (угоди).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В свою чергу підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведених норм Закону № 168/97-ВР, матеріалів Акту перевірки вбачається, що розрахунки між позивачем та першими постачальниками здійснювались, тому право на податковий кредит та суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у позивача виникало

Судом встановлено, що по кожному періоду, в якому здійснювались розрахунки між постачальниками та позивачем - у останнього виникало право на податковий кредит за відповідні періоди січня, лютого, березня та квітня 2008 р.

Під час судового розгляду судом з’ясовано, що документи первинного обліку, бухгалтерські документи, свідоцтва про державну реєстрацію підприємств, які на думку перевірючих мали ознаки фіктивності, на час проведення взаєморозрахунків з позивачем були чинними. Укладені угоди між позивачем та підприємствами-постачальниками по усьому ланцюгу поставок до теперішнього ніким не оскаржені.

Як визначає відповідач в Акті перевірки, підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування за вказані періоди стала наявність у ланцюгу постачання суб’єктів підприємницької діяльності, які суму в податковій декларації з ПДВ в рядку ”податкове зобов’язання” не відображали, або не знаходились за юридичною адресою, або не надавали податковій інспекції документів на перевірку.

На думку суду, такі висновки відповідача по Акту перевірки не ґрунтуються на відповідних доказах та не є доведеними. Висновки про фіктивність деяких підприємств не підтверджена проведенням зустрічної перевірки або в інший спосіб, тому суд вважає, що відповідач в Акті перевірки безпідставно та без наявності відповідних документів зазначив про фіктивних деяких підприємств у ланцюгу поставок. В судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити з яких підстав, на якій нормі закону базуються висновки податкової інспекції про фіктивність підприємств - контрагентів позивача по справі.

Вказані висновки перевірюячих не були доведені та підтверджені належним чином у судових засіданнях, що є обов’язковим відповідно до статей 69-71 КАС України.

Судом встановлено, що Акт перевірки не містить інформації або належних доказів з питань: які саме господарські операції досліджувались відповідачем, не з’ясовано належним чином - ким, кому і який саме товар поставлявся. Тому, при вирішенні спору, суд прийшов до висновку, що при проведенні перевірки та складанні вищевказаного Акту перевірки відповідач досліджував не ланцюг поставки позивачу певного виду товару, а намагався встановити лише ланцюг взаємовідносин позивача з іншими суб’єктами господарювання з метою встановити, яке саме підприємство по ланцюгу не сплатило податок до бюджету.

Крім того, суд зазначає, що з матеріалів Акту перевірки не можна ідентифікувати отриманий позивачем товар з урахуванням його поставок по ланцюгу, не доведено відповідачем, що саме одна номенклатура товару була досліджена, не можна з’ясувати за який товар надходили кошти до бюджету і таке інше.

Суд вважає, що висновки відповідача базуються на припущеннях, що підтверджується матеріалами Акту перевірки, в якому зазначається, що у відповідача відсутня інформація щодо сплати (або несплати) суб’єктами господарювання податку до бюджету. Під час судового розгляду не зміг відповісти представник відповідача на питання суду, чому зменшення сум бюджетного відшкодування здійснювалось без врахування реально сплачених податків у бюджет, що вбачається з матеріалів справи.

Такі дії відповідача свідчать про порушення ним вимог наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 (затвердженого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205) про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, зокрема, пункту 2.3.4 згідно якому не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Статті 9, 10 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків не передбачає обов’язку та не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Закон № 168/97-ВР також не надає права позивачу по справі контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб’єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т. д. ланцюгам постачання), з якими зокрема останній не мав будь-яких господарських чи цивільно-правових правовідносин.

З цього приводу суд зазначає наступне. Порушення суб’єктами підприємницької діяльності –контрагентами позивача по першому або другому і далі ланцюгу постачання не можуть впливати на результати діяльності позивача.

Відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) є Закон № 2181. Зокрема, статті 3, 4, 16, 10, 17 надають право контролюючому органів визначати суми податкового зобов’язання, нарахувати пені та застосувати штрафні (фінансові) санкцій, застосовувати податкову заставу на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі, звертати стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку.

Під час судового засідання, з урахуванням пояснень представника відповідача, судом встановлено, що відповідач по справі, інші податкові інспекції, по суб’єктам підприємницької діяльності, які ухилялись від сплати платежів до бюджету не прийняли усіх передбачених вимогами чинного законодавства заходів щодо забезпечення стягнення та надходження до бюджету сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, які з вини цих суб’єктів підприємницької діяльності до теперішнього часу не сплачені.

Аналіз норм Закону № 168/97-ВР даток на додану вартість” не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом. Покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків продавцями.

З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідач безпідставно зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 21.10.08 р. № 00006437/0, прийняте спеціалізованої державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” (54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського 23, а/с 1003, р/р 26007640915561 в МОФ АКБ ”Укрсоцбанк”, МФО 326018, код ЄДРПОУ 22439446) судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

25.12.2009 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

”25” листопада 2009 року Справа № 2а-5748/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера”, м. Миколаїв

до відповідача: спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податківу Центральному районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Несторенко О.А.

Від відповідача: представник відсутній

В засіданні приймає участь: прокурор Середа Є.В.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.08 р. № 00006437/0 про зменшення суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлену до відшкодування за січень 2008р. на 2218 грн., за лютий 2008 р. на 110568 грн., за березень 2008 р. на 8613 грн., за квітень 2008 р. на 4542 грн., а всього на 125941 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 21.10.08 р. № 00006437/0, прийняте спеціалізованої державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” (54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського 23, а/с 1003, р/р 26007640915561 в МОФ АКБ ”Укрсоцбанк”, МФО 326018, код ЄДРПОУ 22439446) судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя                                                             О. Ф. Середа