Постанова № 8670832, 25.11.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

25.11.2009 р.                                                                                 Справа № 2а - 5142/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані”, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Первомайське

до відповідачів:

1. державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

2. головного управління державного казначейства України у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Ільчик І.С.

Від відповідачів: 1. Станько Н.Б.

2. представник відсутній

В засіданні приймає участь: прокурор Середа Є.В.

Суть спору: про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 22.07.09 р. № 0000542301/0 про завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 272169 грн., прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Миколаєва (надалі - перший відповідач) за наслідками проведення перевірки в період з 23.06.09 р. по 07.07.09 р. та складеному акту від 14.07.09 р. № 692/23-34539925 про результати позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2009 р., яка декларувалась в період з серпня 2007 р. по квітень 2009 р.

Позивач просить суд стягнути з державного бюджету бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2009 р. в сумі 272169 грн.

Перший відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Головне управління державного казначейства України в Миколаївській області (надалі - другий відповідач) по суті спору не заперечує, надав пояснення щодо порядку проведення відшкодування з державного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 23.06.09 р. по 07.07.09 р. перший відповідач провів позапланову виїзну перевірку підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку за квітень 2009 р., яка виникла за рахунок від’ємного значенні з ПДВ, що декларувалась в період з серпня 2007 р. по квітень 2009 р. та склав Акт від 14.07.09 р. № 692/23-34539925 (надалі –Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” із змінами та доповненнями (надалі –Закон № 168/97-ВР), в результаті чого було завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 272169 грн. за квітень 2009 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 22.07.09 р. № 0000542301/0 про завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 272169 грн. за квітень 2009 р.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу поставок є наслідком того, що Товариством з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” не були перераховані відповідні суми податку на додану вартість до бюджету у відповідному податковому періоді по взаєморозрахункам із позивачем по справі. До такого висновку перший відповідач прийшов у зв’язку з тим, що здійснити зустрічну перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” неможливо, оскільки воно не знаходиться за юридичною адресою. Відповідач зазначив, що саме це свідчить про неперерахування Товариством з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” ПДВ до бюджету.

Крім того, на думку перевіряючих, діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з отриманням податкової вигоди, з певними контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань , зокрема у випадках, коли такі оперціії здійснюються через посередників, а останні або мали ознаки фіктивності, або ті, які за юридичною адресою не знаходяться, не звітують про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що висновки відповідача по Акут перевірки є помилковими, виходячи з наступного.

В Акті перевірки та спірному рішенні відповідач посилається на порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Суд зазначає наступне.

Пунктами 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Положення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР містять в собі вимоги щодо процедури заповнення податкової накладної, яку платник податків зобов’язаний надати покупцю.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З аналізу вищезазначених положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що законодавець чітко визначає зв’язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством –платником, яке має право на отримання відшкодування податку на додану вартість з бюджету, та його першим контрагентом –постачальником. Право на отримання податку з бюджету не ставиться в залежність від взаєморозрахунків з контрагентами –постачальниками за другим, третім та іншими ланцюгами фактично до виробника та відповідно не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими інспекціями.

Пункт 1.3 статті 1 Закону № 168-ВР платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168-ВР платники податку, визначені у пунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” позивач по справі виконав обов’язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування:

- податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;

- відповідач у Акті перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування;

- позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування.

Таким чином, дійшов висновку, що Закон № 168-ВР не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом. В даному випадку Покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків іншими продавцями, враховуючи, що між ними взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини (угоди).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В свою чергу підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведених норм Закону № 168/97-ВР вбачається, що розрахунки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” здійснювались, а тому право на податковий кредит та суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у позивача виникало.

Судом з’ясовано, що документи первинного обліку, бухгалтерські документи, свідоцтво про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” на час проведення взаєморозрахунків з позивачем були чинними. Укладені угоди між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” до теперішнього ніким не оскаржені.

Як визначає відповідач в Акті перевірки, підставою для висновку про збільшення позивачем суми бюджетного відшкодування стала наявність у ланцюгу постачання суб’єктів підприємницької діяльності, які суму в податковій декларації з ПДВ в рядку ”податкове зобов’язання” не відображали, або не знаходились за юридичною адресою, або не надавали податковій інспекції документів на перевірку та, відповідно, податку до бюджету не сплачували, що свідчить про невідповідність їх дій вимогам Закону № 168/97-ВР та про безпідставність включення позивачем відповідних сум до розрахунку бюджетного відшкодування.

На думку суду, такі висновки відповідача по Акту перевірки не ґрунтуються на відповідних доказах та не є доведеними. Висновки про фіктивність деяких підприємств не підтверджена проведенням зустрічної перевірки або в інший спосіб, тому суд вважає, що відповідач в Акті перевірки безпідставно та без наявності відповідних документів зазначив про фіктивних деяких підприємств у ланцюгу поставок. В судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити з яких підстав, на якій нормі закону базуються висновки податкової інспекції про фіктивність підприємств - контрагентів позивача по справі, та що слід розуміти під твердженням стосовно вчинення останнім дій, які свідчать про його неналежну обачність та обережність.

Вказані висновки перевірюячих не були доведені та підтверджені належним чином у судових засіданнях, що є обов’язковим відповідно до статей 69-71 КАС України.

Судом встановлено, що Акт перевірки не містить інформації або належних доказів з питань: які саме господарські операції досліджувались відповідачем, не з’ясовано належним чином - ким, кому і який саме товар поставлявся. Тому, при вирішенні спору, суд прийшов до висновку, що при проведенні перевірки та складанні вищевказаного Акту перевірки відповідач досліджував не ланцюг поставки позивачу певного виду товару, а намагався встановити лише ланцюг взаємовідносин позивача з іншими суб’єктами господарювання з метою встановити, яке саме підприємство по ланцюгу не сплатило податок до бюджету.

Крім того, суд зазначає, що з матеріалів Акту перевірки не можна ідентифікувати отриманий позивачем товар з урахуванням його поставок по ланцюгу, не доведено відповідачем, що саме одна номенклатура товару була досліджена, не можна з’ясувати за який товар надходили кошти до бюджету і таке інше.

Суд вважає, що висновки відповідача базуються на припущеннях, що підтверджується матеріалами Акту перевірки, в якому зазначається, що у відповідача відсутня інформація щодо сплати (або несплати) суб’єктами господарювання податку до бюджету. Під час судового розгляду не зміг відповісти представник відповідача на питання суду, чому зменшення сум бюджетного відшкодування здійснювалось без врахування реально сплачених податків у бюджет, що вбачається з матеріалів справи.

Такі дії відповідача свідчать про порушення ним вимог наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 (затвердженого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205) про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, зокрема, пункту 2.3.4 згідно якому не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Статті 9, 10 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків не передбачає обов’язку та не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Закон № 168/97-ВР також не надає права позивачу по справі контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб’єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т. д. ланцюгам постачання), з якими зокрема останній не мав будь-яких господарських чи цивільно-правових правовідносин.

З цього приводу суд зазначає наступне. Порушення суб’єктами підприємницької діяльності –контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю ”Індастріал трейдінг компані” порядку здійснення господарської діяльності не можуть впливати на результати діяльності позивача.

Відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) є Закон № 2181. Зокрема, статті 3, 4, 16, 10, 17 надають право контролюючому органів визначати суми податкового зобов’язання, нарахувати пені та застосувати штрафні (фінансові) санкцій, застосовувати податкову заставу на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі, звертати стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку.

Під час судового засідання, з урахуванням пояснень представника відповідача, судом встановлено, що відповідач по справі, інші податкові інспекції, по суб’єктам підприємницької діяльності, які ухилялись від сплати платежів до бюджету не прийняли усіх передбачених вимогами чинного законодавства заходів щодо забезпечення стягнення та надходження до бюджету сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, які з вини цих суб’єктів підприємницької діяльності до теперішнього часу не сплачені.

Враховуючи все викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 22.07.09 р. № 0000542301/0, прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Миколаєва про завищення товариством з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 272169 грн.

Стягнути з державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” (54232, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Первомайське, вул. Заводська, 2, код 34539925) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 272169 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

25.12.2009 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

”25” листопада 2009 р. Справа № 2а-5142/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані”, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Первомайське

до відповідачів:

1. державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

2. головного управління державного казначейства України у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Ільчик І.С.

Від відповідачів: 1. Станько Н.Б.

2. представник відсутній

В засіданні приймає участь: прокурор Середа Є.В.

Суть спору: про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 22.07.09 р. № 0000542301/0 про завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 272169 грн., прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Миколаєва (надалі - перший відповідач) за наслідками проведення перевірки в період з 23.06.09 р. по 07.07.09 р. та складеному акту від 14.07.09 р. № 692/23-34539925 про результати позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2009 р., яка декларувалась в період з серпня 2007 р. по квітень 2009 р.

Позивач просить суд стягнути з державного бюджету бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2009 р. в сумі 272169 грн.

Перший відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Головне управління державного казначейства України в Миколаївській області (надалі - другий відповідач) по суті спору не заперечує, надав пояснення щодо порядку проведення відшкодування з державного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши надані позовні вимоги та заперечення, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 22.07.09 р. № 0000542301/0 прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Миколаєва про завищення товариством з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 272169 грн.

Стягнути з державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Юкрейніан Шугар Компані” (54232, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Первомайське, вул. Заводська, 2, код 34539925) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 272169 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа