Рішення № 86701141, 24.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 грудня 2019 року справа №826/4640/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мініс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Мініс")доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ)провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 листопада 2016 року №0117391203

В С Т А Н О В И В:

Позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення у зв`язку із відсутністю у нього обов`язку сплати земельного податку за перевірений період.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4640/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Зважаючи на неявку представників сторін, на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 19 вересня 2019 року не здійснювалось; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 24 листопада 2016 року №0117391203 за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України ТОВ "Мініс" збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 976 725,86 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 651 150,57 грн. та за штрафними санкціями - 325 575,29 грн. за період 2014 - 2016 роки.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами камеральної перевірки, результати якої оформлені актом від 08 листопада 2016 року №1324/26-50-12-03-17/30307964.

В акті перевірки встановлено, що в порушення статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України ТОВ "Мініс" встановлення заниження податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб, у зв`язку із тим, що у податкових деклараціях з плати за землю за 2014-2016 роки щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, застосовано ставку 2% замість 3% ставки, що встановлена Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, Податковим кодексом України встановлено обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Аналогічні приписи містить стаття 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Пунктом 5.2 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5692 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" встановлено ставки земельного податку на 2014, 2015 та 2016 роки, а саме: ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб, встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пункті 5.3 цього Положення.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З аналізу наведених норм вбачається, що із набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року №К/9901/4043/18.

З урахуванням наведеного суд вважає, що відповідачем правомірно збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб за період 2014 - 2016 роки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Щодо посилань позивача на відсутність у нього обов`язку зі сплати орендної плати з юридичних осіб за перевіряємий період у зв`язку з тим, що позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Як зазначено позивачем у заяві про зміну підстав позову, земельна ділянка площею 9928 кв. м. з кадастровим номером 8000000000:90:101:0035 за адресою АДРЕСА_1 , розташована під майновим комплексом - прирейкова база літ. А - головний корпус, Б - насосна, В - вагова, загальною площею 2062,20 кв. м. належав позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2009 року. Право власності на зазначений майновий комплекс було примусово відчужено у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 липня 2011 року №61/2011-01 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2011 року по справі №5011-19/13605-2012 і куплено громадянином ОСОБА_1 , право власності за яким зареєстровано 29 листопада 2012 року.

Згідно даних Єдиного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2011 року по справі №5011-19/13605-2012 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мініс", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Полі Грейн" про звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено повністю; звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору №61/2011-01 від 26 липня 2017 року, - майнового комплексу - прирейкової бази (літ. А, Б, В) загальною площею 2062,00 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ТОВ "Мініс" шляхом надання Публічному акціонерному товариству Банк "Контракт" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, не меншою, ніж та, що визначена суб`єктом оціночної діяльності, з метою погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Грейн" за договором про відкриття кредитної лінії №05/2009 від 31 березня 2009 року у загальному розмірі 4 507 556,13 грн. без необхідності отримання будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (ТОВ "Мініс"); звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору №61/2011-02 від 26 липня 2011 року, - нежиле приміщення №40 літера "А" по АДРЕСА_2, загальною площею 291,70 кв. м. та належить на праві власності ТОВ "Мініс" шляхом надання Публічному акціонерному товариству Банк "Контракт" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, не меншою, ніж та, що визначена суб`єктом оціночної діяльності, з метою погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Грейн" за договором про відкриття кредитної лінії №05/2009 від 31 березня 2009 року у загальному розмірі 4 507 556,13 грн. без необхідності отримання будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (ТОВ "Мініс"). Рішення набрало законної сили 12 листопада 2012 року.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наведеного вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва звернуто стягнення на майновий комплекс - прирейкову базу (літ. А, Б, В) загальною площею 2062,00 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ТОВ "Мініс".

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження припинення обов`язку зі сплати земельного податку за перевірений період, оскільки сама по собі наявність рішення про звернення стягнення на майновий комплекс - прирейкову базу (літ. А, Б, В) загальною площею 2062,00 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ТОВ "Мініс", не може свідчити про його фактичне виконання та припинення договору оренди земельної ділянки, на якій він розташований.

При цьому, суд відхиляє надані позивачем разом із позовною заявою та заявою про зміну підстав позову документи в якості доказів через не засвідчення їх в установленому порядку.

Так, згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина четверта статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, згідно з якими: відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи; перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації; Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ; відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Таким чином, копії письмових доказів, наявні у справі, мають бути належним чином засвідченими.

Проте, суд звертає увагу, що надані відповідачем ксерокопії не засвідчені в установленому порядку та не містять будь-яких відміток про засвідчення копії документа, зокрема "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

У свою чергу, в спростування доводів позивача щодо відсутності підстав для сплати ним земельного податку матеріали справи містять засвідчені копії додатку №1 до звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 та 2015 роки, в яких зазначено документом, який посвідчує право користування земельною ділянкою, договір оренди земельної ділянки від 28 листопада 2006 року, укладений на 15 років, 2%, зареєстрований за №79-6-00459 від 12 грудня 2006 року, та копію звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів суд дійшов висновку, що ТОВ "Мініс" не спростовано обов`язку сплати орендної плати за спірний період 2014-2016 роки, а тому визначення податкового зобов`язання з орендної плати згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24 листопада 2016 року №0117391203 є правомірним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Мініс" не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Мініс" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мініс" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 52; ідентифікаційний код 30307964);

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23; ідентифікаційний код 39468461).

Суддя В.А. Кузьменко