Рішення № 86699396, 27.12.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3338/19

РІШЕННЯ

іменем України

27 грудня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати в день виключення зі списків Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області 07.12.2018 грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані 50 днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері;

- стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.12.2018 по день фактичного розрахунку - 23.07.2019 в розмірі 98564 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в період з 15.11.2007 по 07.12.2018 проходила військову службу в органах Служби безпеки України.

Наказом Першого заступника голови Служби безпеки України від 24.11.2018 звільнена з військової служби та наказом начальника Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області №208-ос від 07.12.2018 "По особовому складу" виключена зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Проте, станом на 07.12.2018, тобто на день звільнення, в порушення вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з нею не був проведений розрахунок, а саме не виплачені грошове забезпечення за грудень 2018 року, допомога для оздоровлення і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, грошова компенсація за неотримане речове майно та грошова компенсація за невикористані 50 днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.

Зазначені виплати здійснені поетапно шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк", а саме, 18.12.2018 (через 11 днів після звільнення) виплачене грошове забезпечення за грудень 2018 року в сумі 3310,22 грн, 26.12.2018 (через 19 днів після звільнення) - допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 13259,19 грн, 14.02.2019 (через 69 днів після звільнення) - компенсація за неотримане речове майно в сумі 19219,12 грн, 27.02.2019 (через 82 дні після звільнення) - одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 66424,51 грн, 23.07.2019 (через 228 днів після звільнення) - компенсація за 50 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері в сумі 19479,33 грн. Тобто, остаточний розрахунок з позивачкою був проведений 23.07.2019.

Вказала, що право особи на отримання виплат при звільненні не може бути поставлено в залежність від наявності цільових бюджетних асигнувань, адже в такому випадку матиме місце порушення статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння своїм майном.

Вважає, що не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні порушило її права.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду 26.11.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачкою помилково ототожнені трудові відносини та правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби. При цьому, останні регулюються спеціальним законодавством, яке слід застосовувати при вирішенні цього спору. Звернув увагу на те, що ОСОБА_1 була звільнена не з роботи, а з військової служби.

Крім того, зауважив, що згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Зазначив, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який не визначає такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього грошового забезпечення військовослужбовцю за час затримки по день фактичної виплати коштів при звільнення та не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правил загальної норми щодо виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів при звільненні лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.

Також зазначив, що Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області не є самостійним розпорядником коштів, а тому, кошти для виплати всіх належних ОСОБА_1 сум при її звільненні, не були закладені в кошторис. Ним визначається розмір компенсації, після чого подається відповідна заявка до Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, що і було зроблено та підтверджується листами №72/21/26/16861 від 03.12.2018, №72/21/26/77 від 02.01.2019, №72/21/26/1640 від 29.01.2019, №72/21/26/419 від 01.04.2019. Виплата компенсації позивачці стала можлива лише після надходження відповідних коштів від зазначеної установи.

Відповідач звернув увагу на невірне вирахування позивачкою її середнього заробітку за час затримки, на її думку, остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.12.2018 по 23.07.2019. Так, позивачка вирахувала її середній заробіток шляхом ділення грошового утримання за два календарні місяці служби перед звільненням на 61 календарний день (26370,22 грн / 61 = 432,30 грн). Потім цю суму помножила на час затримки, а саме на 228 днів, і отримала 98564,40 грн. Проте, за змістом статті 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку. Тобто, у випадку позивачки, вказаним днем є 22.07.2019, і час затримки становить не 228 днів, а 227 днів. Як наслідок, теоретичний розрахунок за час затримки остаточного розрахунку при звільненні становить 98132,10 грн (432,30 грн х 227 днів).

До суду 28.11.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказала на необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування норм трудового законодавства, оскільки зазначені останнім нормативно-правові акти хоч і відносяться до спеціального законодавства, проте не регулюють порядок, умови, розміри та терміни виплати одноразового та компенсаційного характеру при звільненні з військової служби в Службі безпеки України, а також, порядок відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в органах безпеки.

Позивачка зауважила, що нею в листопаді 2018 року подано рапорт про порушення клопотання перед керівництвом Служби безпеки України про її звільнення з військової служби в Службі безпеки України. Проте, Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області звернулося до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня вже після звільнення позивачки.

Зазначила, що остання виплата їй здійснена 23.07.2019, а тому, строк затримки нею визначений правильно та становить 228 днів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За змістом листа Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 25.03.2019 №72/Я-1/72 ОСОБА_1 в період з 15.11.2007 по 18.06.2009 проходила військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, а з 18.06.2009 по 07.12.2018 за контрактом осіб офіцерського складу в Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Згідно з витягом з наказу Управління Служби безпеки України від 07.12.2018 №208-ОС "По особовому складу" виключено 07.12.2018 зі списків особового складу майора ОСОБА_1 , провідного спеціаліста відділу охорони державної таємниці, звільнену наказом Першого заступника Голови СБ України від 24.11.2018 №1514-ОС за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "к" пункту 62 та підпунктом "а" пункту 88-1 (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

За змістом довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 25.11.2019 №72/21/202/6754 відповідач звертався до ФЕУ СБ України щодо збільшення кошторисних призначень для виплати належних ОСОБА_1 : грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 16569,41 грн (лист №72/21/26/16861 від 03.12.2018); одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в сумі 66424,51 грн (лист №72/21/26/77 від 02.01.2019); компенсації вартості речового майна в сумі 19219,12 грн (лист №72/21/26/1640 від 29.01.2019); компенсації за 50 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері в сумі 19479,33 грн (лист №72/21/202/419 від 01.04.2019).

Відповідно до довідок Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 12.09.2019 №72/Я-107/103 та від 25.11.2019 №72/21/202/6754 ОСОБА_1 виплачені наступні види грошового забезпечення та виплати компенсаційного характеру:

18 грудня 2018 року грошове забезпечення за грудень 2018 року в сумі 3310,22 грн (платіжне доручення №1637 від 13.12.2018);

22 грудня 2018 року допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 13259,19 грн (платіжне доручення №1668 від 20.12.2018);

14 лютого 2019 року компенсація за неотримане речове майно в сумі 19219,12 грн (платіжне доручення №147 від 13.02.2019);

27 лютого 2019 року одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 66424,51 грн (платіжне доручення №191 від 26.02.2019);

23 липня 2019 року компенсація за 50 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері в сумі 19479,33 грн (платіжне доручення №828 від 19.07.2019).

Згідно з довідкою Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 12.09.2019 №72/Я-107/103 грошове забезпечення ОСОБА_1 в жовтні 2018 року складало 14293,04 грн, а в листопаді 2018 року – 12077,18 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивачка звернулася в суд з цим позовом.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправних дій відповідача у частині не проведення повного розрахунку при звільненні та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 117, 118 Кодексу законів про працю України.

Так, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (частина 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям, зокрема, СБУ, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

За змістом пунктів 3-5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Так, відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

При цьому, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тобто, наведені положення встановлюють право осіб, що відносяться до рядового і начальницького складу Служби безпеки України, на отримання при звільненні належних їм видів грошового забезпечення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру.

При цьому, суд враховує, що відповідач не заперечував право ОСОБА_1 на отримання в день її виключення зі списків Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, а саме 07.12.2018, зазначених в позовних вимогах: грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані 50 днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері. Про відсутність заперечень також свідчить зміст довідок Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 12.09.2019 №72/Я-107/103 та від 25.11.2019 №72/21/202/6754.

У свою чергу суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в Службі безпеки України, мають специфічну правову природу, а тому, потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про Службу безпеки України", або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у статтях 21 та 24 Конституції України, статтях 21, 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217A(III) від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 12 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 10.04.2019 у справі №820/1363/17 та від 26.04.2019 у справі №806/536/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тобто, у цьому випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів Служби безпеки України.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи із загальних засад права, під "виною" слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому, відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що належні позивачці при звільненні грошові кошти, виплачені несвоєчасно та з вини відповідача, оскільки право особи на отримання грошових коштів не може бути поставлено в залежність від бюджетних асигнувань, про що також зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 14.03.2019 у справі №820/660/17.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважував, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Знаючи про те, що позивачка подала рапорт про звільнення в листопаді 2018 року, звільнена наказом Першого заступника Голови СБ України від 24.11.2018 №1514-ОС, відповідач не запланував витрати на розрахунок з нею при звільненні, а звертався до Фінансово-економічного управління СБУ щодо збільшення кошторисних призначень для виплати належних ОСОБА_1 виплат при звільненні листами №72/21/26/16861 від 03.12.2018, №72/21/26/77 від 02.01.2019, №72/21/26/1640 від 29.01.2019, №72/21/202/419 від 01.04.2019. Тобто, відповідач звертався щодо надання коштів після звільнення позивачки, хоч був повідомлений про її намір звільнитися.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, частиною 2 вказаної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суд зауважує, що у цьому випадку наявна бездіяльність відповідача, під якою слід розуміти не проведення Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, правомірність якої відповідачем не доведена.

Враховуючи наведене, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині належить задовольнити частково.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.12.2018 по день фактичного розрахунку - 23.07.2019 в розмірі 98564,40 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №804/3722/17, від 28.03.2018 у справі №823/630/16, від 19.04.2018 у справі №803/1210/16, від 24.10.2018 у справі №806/277/16 та від 11.10.2018 у справі №806/829/17, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Суд встановив вище протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачці при звільненні.

Тому, порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині виплати належних позивачці при звільненні сум лише 23.07.2019, є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, а саме: недотримання посадовими особами фінансової дисципліни.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Положеннями абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно з довідкою Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 12.09.2019 №72/Я-107/103 грошове забезпечення ОСОБА_1 в жовтні 2018 року складало 14293,04 грн, а в листопаді 2018 року - 12077,18 грн. Тобто, загальна сума грошового забезпечення позивачки за останні 2 календарних місяці перед звільненням склала 26370,22 грн.

Враховуючи, що 07.12.2018 був останнім робочим днем позивачки, та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачкою, але його було остаточно проведено 23.07.2019, тому фактична кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 228 (з 08.12.2018 по 23.07.2019).

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на неправильне обрахування позивачем строку затримки виплати заробітної плати, оскільки день виплати входить до підрахунку терміну заборгованості.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню, складає 432,30 грн (26370,22 грн / 61 календарний день у жовтні 2018 року та в листопаді 2018 року).

При цьому, суд зважає на те, що відповідач не заперечує розрахунок середньоденного грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню позивачки з застосуванням кількості календарних днів.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2018 по 23.07.2019 становить 98564,40 грн (432,30 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 228 (кількість днів затримки розрахунку).

За таких обставин та з урахуванням винної бездіяльності посадових осіб Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, яка потягла за собою порушення норм статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, суд вважає наявними правові підстави для стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2018 по 23.07.2019 у сумі 98564,40 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, і задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 98564 (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2018 по 23.07.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 492 (чотириста дев`яносто дві) грн 82 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 грудня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) Відповідач:Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (вул. Героїв Майдану 19, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 20001734) Головуючий суддя Д.А. Божук