Рішення № 86692156, 27.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року № 320/5486/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третьої особи Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області про визнання рішення незаконним, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третьої особи Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09 вересня 2019р. за №12206/0-7869/0/17-19;

зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 земельну ділянку у розмірі 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великоберезянської сільської ради, як учаснику бойових дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням щодо відведення йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області. 09 вересня 2019р. відповідач розглянувши клопотання позивача, своїм рішенням за №12206/0-7869/0/17-19 повідомив, що згідно даних Державного земельного кадастру за позивачем обліковується земельна ділянка з вказаним цільовим призначенням. Позивач вважає, що відповідач за наслідком розгляду його клопотання прийняв незаконне рішення, відмовив у відведенні земельної ділянки, не зазначивши для цього правових підстав, перелік яких є вичерпним. Зазначав, що ефективним способом захисту його порушеного права є зобов`язання відповідача надати йому земельну ділянку. зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2019р. провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 12 листопада 2019р.

У судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав на адресу суду письмову заяву з проханням розглянути справу у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Направив на адресу суду письмовий відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що за позивачем обліковується земельна ділянка за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що виключає можливість надання позивачу нової земельної ділянки з таким самим цільовим призначенням.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Також не скористався своїм правом направити пояснення по суті позову.

В силу приписів пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що у разі, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 , яке видане 31 травня 2005р.

З метою реалізацію свого права на безоплатне отримання земельної ділянки, позивач 25 лютого 2019р. звернувся до Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області із заявою про видачу йому земельної ділянки у розмірі 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області.

До заяви було долучено графічний матеріал бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта, ідентифікаційного номеру, копію посвідчення.

За наслідком розгляду заяви позивача, Великоберезянською сільською радою було прийнято рішення за №568-34VII від 18 квітня 2019р. «Про відмову», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні земельної ділянки, оскільки остання відноситься до земель державної власності, розпорядником якої є Держгеокадастр у Київській області.

29 травня 2019р. ОСОБА_1 звернувся до Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Великоберезянської сільської ради Таращанського району Київської області, орієнтовною площею 2,0 га.

03 серпня 2019р. позивачу надійшла відповідь з Головного управління Держгеокадастру у Київській області за №7778/0-5646/0/17-19 від 02 липня 2019р., про розгляд його клопотання, яким повідомлялось, що додані позивачем графічні матеріали земельної ділянки не дають можливість ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки, у зв`язку з чим рекомендовано надати належні графічні матеріали та зазначити більш уточнені дані про бажане місцезнаходження земельної ділянки.

Позивачем було усунуто недоліки, та повторно направлено документи, необхідні для отримання дозволу на розробку документації із землеустрою.

09 вересня 2019р. Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на адресу позивача було скеровано листа за №12206/0-7869/0/17-19, яким повідомлялось, що згідно даних Державного земельного кадастру за позивачем обліковується земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з чим в Управління відсутні підстави для надання дозволу на розробку документації з землеустрою.

Позивач не погодився з прийнятим рішенням відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно з пунктом «б» частини першої ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Зі змісту наведених положень слідує, що громадянин може використати своє право на безоплатну передачу земельної ділянки у власність у розмірі не більше 2,0 гектар для ведення особистого селянського господарства лише один раз.

При цьому одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, котра скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку, меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки такого ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст. 118 Земельного кодексу України.

Та, згідно з частинами шостою - десятою ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Судовим розглядом встановлено що фактичною підставою для відмови у передачі у власність позивача земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства згідно оскаржуваного рішення слугувала обставина вже використання позивачем права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Дійсно, при прийнятті рішення про передачу у власність громадянина земельної ділянки за підставою "одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації" відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих йому повноважень, зобов`язаний з`ясувати обставину реалізації громадянином свого права на безоплатне отримання земельної ділянки у межах норм приватизації по кожному виду використання земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, самим позивачем у своєму позові зазначено про приватизацію ним земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Крім того, вказані обставини підтверджені копіями державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №650923, ЯИ №650922 від грудня 2009р., зі змісту яких вбачається, що на підставі рішення Великоберезянської сільської ради за №696-XXXVII-V від 23 вересня 2009р. гр. ОСОБА_1 передано у власність земельні ділянки площею 0,2252 га та 0,1092 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки позивач вже реалізував своє право на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку, що позивач не має права на безоплатне отримання у власність ще однієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 302/380/16-ц (реєстраційний номер в ЄДРСР 81012970).

У той же час, частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Так, у ст. 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016р. за №333 (далі Положення № 333).

Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Тобто, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність і лист відповідача у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Великоберезянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства за змістом та формою не можуть вважатися «відмовою» у розумінні ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі №806/2208/17.

Згідно вимог ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде досягнуто шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою від 08 серпня 2019 та зобов`язання відповідача у встановленому чинним законодавством України порядку розглянути клопотання ОСОБА_1 , у зв`язку з чим виходить за межі позовних вимог.

Зазначене зумовлює висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в силу положень Закону України «Про судовий збір», то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо не розгляду у встановленому чинним законодавством порядку клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 08 серпня 2019 року.

Зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Київській області у встановленому чинним законодавством порядку розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 08 серпня 2019 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.